Не треба ніколи нікого слухати…

Якось вийшло так, що в останні місяці я все частіше чула дивні питання від моїх знайомих. Наприклад, такі: – Вибач за цікавість. А ви зі своїм ще живете? За матеріалами

– У якому сенсі? – в подиві питанням же відповідала я.

– Так я просто чула, ніби твій чоловік гуляє з іншими жінками.

– А що ти ще чула?

– Та ні, не сердься, це я так спитала …

Подібні діалоги бували у мене принаймні кілька разів на тиждень. Чому, я не розуміла. Сім’я у нас дружна, з чоловіком все чудово. Ніяких інших підозр з приводу іншої жінки у мене не виникало. Але кількість питань, розлучилися ми чи ні, все більше виводила мене з себе.

Одного разу я розповіла все чоловікові. Він посміявся від душі і відповів, що пролила я йому бальзам на душу. «Дуже, значить, любиш мене, що втратити боїшся. Та дурниці це все! Будь вище всякої балаканини і нікого не слухай!»

Я вже майже заспокоїлася, але тут раптом дзвонить моя приятелька, яка працює з чоловіком в одній фірмі, правда, в різних відділах. Вся така схвильована і розповідає, що зайшла за якимись паперами до нього в кабінет. Без стуку, природно, як зазвичай. А він в цей час обіймав якусь даму, дуже цікаву.

Правда, вона поспішала і, тікаючи, на ходу кинула йому фразу, що зустрінуться вони сьогодні. А ось де, не зрозуміла. Я, звичайно, знаю, що моя приятелька пліткарка, вже новинами точно з усіма обміняється. Ось вже тепер буде про що поговорити.

Я попросила приятельку нікому про це не говорити, сказала, що сама все дізнаюся у чоловіка. Зізнатися, дуже стривожилася. Вирішила простежити за ним. Правда, в той вечір він прийшов додому вчасно. І на наступний раз нічого я за ним не помітила.

Тоді вирішила з’явитися до нього на роботу несподівано. І ось тиждень після неприємних новин зазнала і нагрянула. Заходжу в кабінет без попередження – і бачу: мій чоловік розпиває каву з дамою, дуже симпатичною. Так би мовити, мило розмовляють.

Ні слова не кажучи, я вліпила чоловікові дзвінкий ляпас і жбурнула в кут кабінету його стільниковий (дорогий) телефон, який попався мені на очі. Потім пропалила поглядом даму, яка від подиву рот розкрила, і гордою ходою вийшла з кабінету. Дверима грюкнула так, що з сусіднього кабінету вискочив чоловік і запитав, чи не землетрус почався.

Вдома я дала волю сльозам. Дочка не розуміла, чому я так плачу, а я не говорила їй нічого. Чоловік додому довго не повертався. Не прийшов і на наступний день. Я подумала, що йому просто нема чого сказати у виправдання.

Але в обід подзвонила його мама. Вона жінка дуже гарна, тактовна, сказала, щоб я не хвилювалася, мовляв, чоловік ночував у неї. А ще порадила зателефонувати йому і вибачитися. А після цього він, можливо, пояснить безглузду ситуацію, яку я бачила своїми очима. «Мила моя, – сказала мені свекруха, – не варто зопалу робити необдумані вчинки».

Я вирішила зателефонувати чоловіку і попросити його прийти додому. Він не сперечався і нічого не доводив, а коли прийшов, сказав просто: «Я від тебе не очікував такого. Ця жінка – дружина мого товариша по службі, з яким ми були в армії. Живуть вони в районі, і у них серйозні проблеми. Дитині треба підлікувати зір.

Уже третій місяць мама з сином в нашому місті, зупинилися в готелі, і вона возить малюка щодня на спеціальні коригувальні апарати. А до мене вона просто забігає, щоб розповісти, як допомагає лікування, тому що лікарів знайшов їм я. Я дуже поважаю дружину мого друга, тому що в армію вона приїжджала до нього разів двадцять за два роки. І це дуже хороша сім’я».

Я навіть не дослухала чоловіка. Мені стало не по собі. Соромно якось. А коли приятелька в черговий раз зателефонувала, я, не чекаючи питання, випалила: «Вибери собі лавочку зручніше і прикупи насіння, щоб брехати було де. А мені більше не дзвони».

Люди, бережіть сім’ю і не слухайте плітки!