Ця історія сталася давно. У Марії з Михайлом була велика родина, чотири доньки й син Василь. Все в них було добре, працювали в колгоспі. Марія була дояркою, а Михайло – трактористом. Діти ходили до школи, от тільки з найменшим, Василем, щось не так було. Наче й розумний хлопчик, але у свої дев’ять років, зростом був, як у п’ять. Вони й по лікарях їздили, та все марно.

Та ось порадили Марії до знахарки в сусідній район поїхати. Зібралась вона, взяла Васю з собою та й поїхала. Знахарка подивилась на хлопця, та й каже:

– Ну й чого ти до мене приїхала? Давай хлопцю цибулю, щоб в день дві-три добрих цибулини з’їдав і все буде добре.

Не дуже вірилось Марії, що це допоможе, але ж щось робити треба. І почав Василь цибулю щодня трубити, хотів чи не хотів, але їв. Скільки він її з’їв ніхто крім нього не знає. Але згодом, батьки почали помічати, що цибуля таки робить свою справу. Через кілька місяців хлопчик виріс на кілька сентиментів, а через рік став наздоганяти своїх однолітків.

Вже до 18 років з маленького хлопчика він перетворився на високого, під два метри і міцного хлопця, а сили в руках мав стільки, що бика підняти міг. Так його в селі і прозвали – Василь Бугай.

Батьки лише дякували бабусі, але самі не розуміли того дива, а бабуся й дійсно щось таки знає.