— Аріно, ти за квартиру заплатила? – крикнув із кухні чоловік Борис. – Мені вже господиня дзвонила!

Я кинулася до чоловіка і кинула невдоволений погляд на нього.

— Борь, ти ж обіцяв заплатити цього місяця?

Він здивувався.

— Правда? А я вже й забув. Усі гроші на нову гуму витратив. Аріш, давай цього місяця ти заплати, а я наступного!

Боря не питав, він стверджував. Я зітхнула, але кивнула. Виявитися на вулиці через те, що чоловік не вмів вести бюджет, мені не хотілося. Я пройшла в спальню і переодяглася у зручний домашній одяг. Робота мене сьогодні вимотала. А тут ще й витрати з неба впали.

— У чому тоді смисл роздільного бюджету? – Пробурмотіла я собі під ніс.

Ідею запропонував сам Боря за три місяці після весілля. Я не могла не помітити впливу свекрухи. Клавдія Михайлівна ще до церемонії все у мене вивідувала.

— Ось у тебе квартира є в будинку, що будується, так? А жити де будете після весілля? На знімній?

— Звичайно, Боря вже знайшов прийнятний варіант, – я не розуміла, до чого хилила майбутня свекруха.

— А утримувати тебе хто буде?

Я тоді засміялася.

— Мене не треба утримувати, я працюю. Квартира вже повністю куплена, залишиться лише ремонт зробити.

— А гроші хто витрачатиме? Мій син?

Тоді свекруху від розподілу нашого бюджету відвернув хтось. Але коли Боря після весілля прийшов і заявив, що ми матимемо роздільний бюджет, я не стала відмахуватися, а просто погодилася. Все для того, щоб Клавдія Михайлівна не проїдала мені мізки своїми питаннями і тим, хто ж платитиме за рахунками.

Вже більше року ми жили у орендованій квартирі. Договір був оформлений на чоловіка, ми платили по черзі. Ну, теоретично. Насправді майже вісімдесят відсотків витрат було на мені. Щиро кажучи, я втомилася все тягнути на собі.

Мій черговий виток депресивних думок перервав Боря. Він зупинився в дверях і похмуро глянув на мене.

— Що не так? – просила я чоловіка.

— Мама у гості їде.

— Знову? – Простягла я.

— Чому ти так реагуєш? – обурився боря

Боря схрестив руки на грудях і насупився.

— Ти не права, мама не така. Просто ви ще не порозумілися, у неї важкий характер. Але вона дбає про тебе.

Я кивнула, не бажаючи сперечатися із чоловіком.

– Коли та наскільки? – просто спитала я.

— У п’ятницю, дня на два.

— Гаразд, – це ще можна пережити.

До приїзду свекрухи я підготувалася. Квартира була прибрана, прготувала кілька страв. А собі я влаштувала прогулянку зі шкільним другом. Стас сміявся, слухаючи мої розповіді.

— Неймовірно, я навіть не уявляю, що в голові у людини має бути, щоб так поводитися!

— Я теж, але свекруха – унікальний кадр, Стасе. Вона минулого разу мені прямим текстом заявила, що їсть лише свіжоприготовлені страви. А ось розігріті – ні. І що взуття я не так у коридорі складаю. Ледве терпіла її прихід. Тож і вирішила втекти ненадовго. Нехай із сином поспілкується, перемеле мені кісточки.

Я повернулася додому пізно ввечері і попрямувала одразу у ванну.

Боря грав за комп’ютером, свекруха дивилася якийсь серіал по телевізору. Але варто їй почути мене, вона тут же накинулася:

— І де ти була?

— Гуляла з другом. А що? – я продовжила знімати макіяж у ванній кімнаті.

— Ти на годинник дивилася? Де ти вештаєшся, коли в тебе чоловік удома?

— Клавдія Михайлівно, я була з другом. Він мене підвіз додому, що такого? Ви в якому столітті живете? Я мушу за Борею хвостиком ходити?

Свекруха насупилась і склала руки на грудях. У такі моменти вона дуже нагадувала Борю.

— Ти не мусиш залишати його одного.

— Ви були вдома, я дала можливість спокійно поспілкуватися. Усі у плюсі ​​залишилися.

Я перестала вигороджуватися і вирушила до спальні, зачинивши двері перед носом Клавдії Михайлівни.

— Що за настирливість! – Прошепотіла я і почала переодягатися.

Варто мені вийти на кухню, щоб приготувати легку вечерю, свекруха знову причепилася:

— Аріно, а що люди скажуть?

— Які люди? – не зрозуміла я.

— Сусіди!

— Я навіть їхніх імен не знаю, яка різниця, що вони скажуть. Все, я втомилася, завтра поговоримо.

— Нестерпне дівчисько! – кинула Клавдія Михайлівна і пішла назад до телевізора.

Ці два дні мені вдавалося добре уникати спілкування зі свекрухою. Вже після того, як вона поїхала, Боря спитав:

— Що сталося між тобою та мамою?

— Просте непорозуміння. Твоя мати вважає, що в мене не може бути друзів та свого життя. У мене інша думка, от і все.

— Ти повинна бути з нею м’якша, вона ж моя мама.

Я нічого не відповіла. І оскільки Клавдія Михайлівна не відвідувала нас кілька місяців, то тема більше не піднімалася.

Телефон задзвонив, коли я поспішала додому з роботи.

— Слухаю.

— Аріна? Це забудовник, ваша квартира повністю готова, можете брати.

— Так? Це чудові новини, дякую. Я завтра буду з ранку!

— Чекатиму вас. Гарного вечора.

Я одразу зателефонувала Стасу. Він був майстром із прийому квартир. Саме завдяки йому було усунуто чимало дефектів не за мій рахунок. Після того, як я отримаю ключі, то обов’язково куплю йому шикарний подарунок. Станіслав погодився поїхати дивитися квартиру завтра вранці.

Тепер я поспішала додому, щоб про все розповісти Борі. Я навіть тортик на шляху купила, щоб це відсвяткувати. Але не встигла я увійти та роззутися, чоловік повідомив.

— До нас мама із сестрою приїжджає. Давай я тобі готель зніму на кілька тижнів, – тон Борі був важливим і легким.

— Що Вибач? – Видавила я з себе.

— На вихідні приїдуть мама та Ксюша. Вони тут затримаються на два тижні. Мама хоче повне обстеження пройти, Ксюша їй допомагатиме. Місця у квартирі замало, ми всі не помістимося, тож тобі варто з’їхати на цей час. Готель, друзі – вибирай, що хочеш.

Я зависла на кілька хвилин. Мій мозок просто відмовлявся обробляти отриману інформацію.

— Ти мене виганяєш, щоби сюди в’їхали твої рідні. Чому вони не можуть винайняти собі житло?

Боря надувся.

— Мама хоче жити зі мною. Та й ти постійно її нервуєш. Так усім буде найкраще.

Я кивнула, звичайно, всім буде добре, окрім мене.

— Ясно. Я зрозуміла.

Про квартиру я нічого не почала говорити чоловікові. Настрій був зіпсований за кілька хвилин. А Боря поводився легко і невимушено, ніби нічого не сталося.

Я не почала готувати вечерю, а замовила доставку. Цілий вечір з Борею не розмовляла, але він цього не помітив, занурений у свої ігри.

Наступного дня на мене чекали приголомшливі новини.

— Приймаємо, дякую за роботу, – сказав Стас.

А я не могла відірвати очей від власної квартири. Ремонт був повністю дороблений, усі неточності усунуто. Залишилося купити меблі та в’їхати.

— Задоволена? – Запитав мене Стас.

— Ще питаєш? Дякую, ти мені так допоміг, – я міцно обійняла друга.

— Не варто.

— Тепер мені не доведеться жити у готелі, – випадково випалила я.

— Що?

— А, родина Борі приїжджає. Я їм заважаю.

Стас дивно подивився на мене, а потім продовжив.

— Знаю, що не варто лізти у чуже сімейне життя, але ти – моя найкраща подруга. Тому заздалегідь вибач, якщо зачеплю. Але ти певна, що тобі потрібна така сім’я? Боря тобі майже на шию сів. Коли він востаннє платив за квартиру?

Я насупилась і задумалася. Стас продовжив:

— Та й від своєї матері Боря тебе не захищає. А тут ще й виселяє. Ти за цю квартиру свої гроші платиш! Він зовсім знахабнів, Аріно!

— Знаю, але… А що робити?

— Взяти перерву? – Запропонував Стас.

Я майже подавилася повітрям.

— Поживіть окремо. Подивишся, може, без нього тобі буде краще. Не рубай з плеча, але й не терпи їхнє хамське ставлення до себе.

Стас почав крутитися по квартирі, збираючи інструменти та сміття. Я бачила, що в нього всередині вирують емоції. Він завжди ставився до мене, як до молодшої сестри, хоча я була на два тижні старша! І зараз Стас щиро за мене переживав. Це було приємно, усередині розливалося тепло. Я зробила глибокий вдих і запитала друга:

— Чи допоможеш мені речі перевезти?

Стас обернувся до мене, засяяв і кивнув.

До приїзду свекрухи та Ксюші залишалося менше доби. Я склала останні речі в чемодан і віднесла в його в машину. Стас був у квартирі, контролюючи складання простеньких меблів, якими я користуватимуся спочатку.

Боря навіть не підозрював, що до квартири я повернуся ще не скоро. Я зачинила за собою двері і поспішила до машини. Справ було багато.

Наступного дня мені зателефонував Боря. Його тон був грубим та злим.

— Аріна! Де ти?

— Що? Як де? Ти сам сказав, що треба з’їхати, забув?

Боря сердився, я це чула з його дихання: частого і уривчастого.

— Аріна! Чому вдома не прибрано, нічого не приготовлено! І мені знову дзвонила господиня, ти за квартиру не заплатила!

Мені хотілося тихо і спокійно пояснити Борі, що я поки що не повернуся. Але він наїхав на мене, тож я не витримала.

— Якщо я житиму в іншому місці, то обслуговувати твою родину не збираюся. Ксюша теж має руки, нехай готує. Забратися мусив ти. Це не моя мама приїжджає на два тижні. Ах, так, вже давно настала твоя черга платити за оренду, – випалила я і затримала подих.

— Аріно, у мене немає грошей, ти це знаєш! Мені навіть на мамине обстеження не вистачить. Приїдь, треба все обговорити.

— Ні милий. Коли ти випроваджував мене з квартири, я дещо зрозуміла.

— Я… Що ж? – крізь зуби проціди Боря.

— Втомилася. Я втомилася, Борю, постійно прикривати твої косяки, вислуховувати моралі твоєї матері, повзати перед твоєю сім’єю. Тож я вирішила, що нам треба пожити окремо.

— І куди ти підеш? Сама повернешся за два тижні!

Я засміялася, трохи гірко та надривно.

— Сюрприз, моя квартира повністю готова. Я вже меблями встигла все облаштувати. Не хвилюйся за мене, спокійно проводь час із сім’єю.

Я скинула дзвінок, не бажаючи вислуховувати вигуки Борі. Два тижні пролетіли непомітно. Боря та його сім’я намагалися мене дістати, чоловік навіть шкребся у двері, але я не відчиняла. За цей час я зрозуміла, що без нього мені краще. Мені легше дихало, жилось. Я ухвалила важливе рішення: розлучення. Боря, звісно, ​​був проти. Але свої інтереси я тепер ставила вище.

Колишній чоловік плакався і просився, що він не має грошей і його виселяють. Я зі сміхом читала повідомлення, а потім надсилала його черговий номер до чорного списку.

За півроку Станіслав покликав мене до кафе. За столиком він був не один. Поруч сидів хлопець: гарний, акуратно одягнений, чарівний.

— Мій колега, давно про тебе питав. Ось я вирішив вас познайомити. Кирило, це Аріна. Аріна, це Кирило. Спілкуйтесь, діти!

Стас втік, залишивши мене наодинці з Кирилом. Я зробила глибокий вдих і вирішила, що настав час рухатися далі. Мої губи розтяглися у яскравій посмішці. Все буде добре.