Я хочу розповісти вам сумну історію, яка нещодавно сталася з моєю подругою. Галина допомагала встати на ноги своїм хворим родичам, а вони, замість подяки, просто підступно і не по-людськи виставили її сім’ю з будинку. На сьогоднішній день, ця історія досить повчальна для багатьох людей, з неї має кожен зробити свої висновки. Хто правий, хто винен судити не мені, звичайно. Але, правду кажучи, Галя розраховувала отримати будинок родичів у спадок, а потім або продати його, або жити у ньому зі своєю сім’єю. Але справа навіть не в цьому, я просто не розумію, як рідні люди так могли вчинити.

Так склалося життя, що у моєї подруги Галини крім дідуся з бабусею з родичів нікого не було. Батьків у жінки не стало, коли їй було всього десять років, вона тоді була зовсім ще дитиною. Ось люди похилого віку самі і піднімали тоді без будь якої допомоги, як могли свою внучку. Звичайно не звично було в селі міський дівчинці. Але освоїлася вона швидко біля рідних турботливих людей, і друзі у неї незабаром там з’явилися, Галина стала менше сумувати, більше часу проводити на вулиці з дітками. Тут у селі і закінчила школу. Потім в райцентр до технікуму за 60 км від будинку вже сама їздила, де і зустріла свого коханого чоловіка Григорія. У нього теж особливо родичів не було, тільки мама, яка разом з братом в старому будиночку на околиці міста жила. Обоє вони ніколи не купалися в розкошах, жили скромно та порядно. Так і поєднала їх доля.

Весілля молоді не справляли, зовсім не було грошей. Розписалися і все. Стали орендувати квартиру. На роботу влаштувалися: Григорій водієм маршрутки, а Галина в найближчий магазин продавцем. Потім дітки з’явилися одне за одним. Все життя на орендованій квартирі не проживеш, кредит для них зовсім не варіант, адже потрібно гарний дохід мати,тому це вони навіть і не розглядали.

Та якось несподівано одного дня Галина прийшла додому, а там вже тітка Горпина, її хрещена вже чекає на неї давно.

– Давай, Галино, кидай всі справи та їдь в своє село до стареньких людей. Адже твої дідусь і бабуся лежачі. Хата велика у них, господарством займатися з Григорієм будете в селі. А що тут вас чекає з двома дітками, гроші невеличкі отримуєте, і ті всі на квартиру віддаєте, і так живете вже стільки років, а кутка власного не маєте.

Відпросилася тоді Галина відразу зі своєї роботи і з чоловіком до бабусі з дідусем у село гайнули.

Зайшла в той день Галина в хату до літніх людей, а вони обоє лежать. Голодні, а запах. Бабуся просить гіркими сльозами, мовляв внучко не залишай нас більше. Не хочемо ми в будинок для людей похилого віку. А у Галини самої сльози в очах.

Подумали вони тоді з чоловіком вирішили переїхати до них, добре роботу знайти можна, хрещена з цим обіцяла з цим в селі допомогти.

Хата в них велика, аж п’ять великих кімнат, фундамент дуже міцний та хороший. Звичайно дах всередині потребував капітального ремонту, але і з цим згодом чоловік Галини справився.

Поки Галина не працювала на роботі, то жінка відпоювала своїх стареньких родичів теплим молоком, йогуртами, варила корисні каші. Багато фруктів свіжих купувала для них. Чоловік найняв хорошу бригаду будівельників. Всі гроші, які чоловік з дружиною відкладали, коли ще працювали у місті, витратили на стареньких і на їх хатину.

Любов та турбота Галини незабаром підняли бабусю з дідусем на ноги, на великий подив односельчан. Вони вже стали самі підніматися з ліжка, ходити по подвір’ї. Згодом стали говорити, щоб внучка нотаріуса викликала додому. Хотіли дарчу на будинок зробити Галині. Казали, коли їх не стане, приїде Іван, А Галина добре знала, що крім тата ще в родині був один син. Але начебто недолугий, до батьків ніколи в житті не з’являвся, нічим стареньким не допомагав, ніхто й не знав куди він подівся. А Галина з хатою не поспішала, думала нічого такого не станеться, старенькі хату все одно їй віддадуть.

Хату відремонтували, як картинку, газифікували, воду провели в середину. І все подружжя зробило своїм коштом. Стареньким чоловік зробив затишну альтанку, де вони щовечора сиділи та відпочивали на свіжому повітрі.

А далі відбулося щось незрозуміле, як чорна кішка пробігла між рідними людьми. Стали дідусь з бабусею постійно на Галину сваритися, дітей її постійно з хати виганяли на вулицю, коли ті пустували, а з її чоловіком взагалі перестали розмовляти, наче його й немає зовсім.

Такі різкі перепади настрою Галині незрозумілі були зовсім. Поки випадково вона не прочитала лист дядька Івана до своїх рідних батьків батьків. Скоро він приїде в село, але не один, а зі своєю сім’єю, і незадоволений, що в будинку оселилася нерідна особа зі своїм виводком. Пізніше Галина, вперше за багато років, дізналася, що вона їм не рідна внучка. Тато ніколи не мав своїх дітей. Ось вони і вирішили взяти дівчинку з дитячого будинку. Коли Галина про це все дізналася, то світ пішов з під її ніг. Все перевернулося. Старенькі не її рідні, а чужі люди.

Намагалася поговорити з ними по душам, вони у відповідь завжди відповідали ненавистю. І вже відписали будинок на користь свого сина Івана. Адже все добро повинно залишитися лише рідні, ане чужим людям.

Галина розповіла все чоловікові, йому дуже стало шкода дружину, але що вони могли вдіяти, просто зібрали речі і поїхали назад в місто.

А з часом Галина дізналася, що приїжджав Іван в село до батьків, продав їхню хату, а старих здав в будинок для літніх людей і поїхав собі назад. Він навіть сім’ю свою не привозив, швиденько все оформив і поїхав назавжди.

Звідти телефонували старенькі Галині, просили, щоб приїхала, вибачалися. А Галина лише сказала:

– Бог простить, а я не можу!

Я знаю, що нещодавно Галина з чоловіком купили двокімнатну квартиру у місці. Вона невеличка, але чоловік сам там робить ремонт. Галина так і залишилася доброю жінкою, але бабусю з дідусем згадувати більше не хоче, дуже шкода жінці, що вони так вчинили з нею та її сім’єю, адже вона стільки добра їм зробила.