— Як же ти зажерлася! Двох квартир тобі мало, а сестра з дитиною і того не має.

Для Каті така поведінка вже давно не була відкриттям. Причому не з чийогось боку, а, здавалося б, з боку найближчої людини.

Не знаю чому, але так склалося, що весь час мати надавала пріоритет молодшій дочці Лізі. Постійно її шкодувала і навіть не приховувала цього. Лізонька те, Лізонька се. А Катя сильна, вона сама все може і досягне.

Чомусь Христина Віталіївна вважала, що якщо людина за природою має сильний характер, то підтримки і добрих слів вона не потребує. А тому, хто слабший, ми повинні допомагати. А ще шкодувати та робити все можливе для щастя та створення комфортних умов таким людям.

— Мамо, я не розумію, з чого ти взагалі вирішила, що я щось зобов’язана Лізі? – Почала вже переходити на крик Катя.

Її дратував сам факт, що її мати не чула і навіть не намагалася це зробити. Раз у раз стояла на своєму і намагалася всім і кожному довести власну правду.

— А як інакше? Ти її старша сестра і мусиш їй допомагати.

— Я нічого їй не винна! – твердо сказала Катя і грюкнула дверима.

З самого початку стосунки сестер залишали бажати кращого. Ще в дитинстві вони не складалися. Рівно з того самого моменту, як з’явилася Ліза. Спочатку Катя була зобов’язана з нею сидіти рівно, поки не прийде мати з роботи.

Через те, що сестра дуже часто хворіла, вона практично не відвідувала садочок. Катя була її головною нянькою. Замість гуляти з подружками на вулиці, вона була змушена сидіти вдома з молодшою ​​сестрою та займатися нею.

Коли сестри стали старшими, Ліза весь час жалілася матері, чим сильно дратувала свою сестру. Часто зривала її плани і робила чи то з заздрості, чи то з ревнощів. Однак стосунки псувалися з кожним роком дедалі сильніше.

І, ось, коли Катя нарешті подорослішала, вона почала працювати та винаймати житло. Після взяла іпотеку і через пару років уже встигла її виплатити, бо була дуже працьовита.

Не дивно, отримала підвищення на посаді та у фінансовому плані. Тепер взяла другу квартиру, яку мала намір здавати та отримувати додатковий дохід. Зараз там саме йшов ремонт.

— Мамо, тобі не здається, що Катька знахабніла? – Почала канючити Ліза.

— Дочка, не починай…

— Що не починай? У неї друга квартира вже на підході, а ми з Ритою тулимося всі в твоїй однокімнатні. Це ж несправедливо! Ми ж одна родина і вона має допомогти!

Ліза завжди була впевнена у тому, що сестра їй зобов’язана. Хоча вона не доклала жодних зусиль до того, щоб якось покращити своє життя. І це не говорячи вже про те, щоб у чомусь допомогти своїй сестрі.

Так склалося, що тільки-но закінчивши школу, Ліза завагітніла і вийшла заміж. Але життя з чоловіком не склалося і через рік вони вже розлучилися. У результаті повернулася Ліза до матері і з дитиною.

Толком не працює. Хіба що зовсім недавно почала намагатися знайти бодай якийсь підробіток в Інтернеті. Можна сказати, що її досі утримувала мати. А тепер ще бачите квартиру їй подавай.

— Мамо, ну як мені бути? Катька не погодиться нас навіть на поріг пустити.

Здається, є в мене ідея – хитро сказала Крістіна Віталіївна.

Наступного дня вона приїхала до Каті, щоб поговорити. Якраз вдало збіглося, що був вихідний день.

— Доню, дуже потрібна твоя допомога – практично з порога почала вона.

— Що знову сталося?

— Ти уявляєш, у нас же район густо заселений і в садках бардак коїться. Путівку до найближчого не дають, тому хочемо піти до іншого саду.

— Ідіть, я тут до чого? – Не зрозуміла її старша дочка.

— У твоєму районі якраз садки гарні та дітей не так багато. Але є одна проблема.

— Яка?

— Прописка потрібна. Допоможеш?

У цей момент Катя почала дуже сумніватися. Тому що чудово розуміла, що означає з юридичного погляду прописати маленьку дитину.

— Та ти не хвилюйся. Це ж лише формальності. Риту я сама вранці возитиму, а Ліза якраз хоч на роботу нормальну вийде і мені легше буде.

Катя чудово розуміла, що матері важко вже стає їх двох утримувати та погодилася. Потім так вийшло, що вона була змушена поїхати на кілька днів у відрядження, а коли повернулася, не впізнала власну квартиру.

— У ній хтось жив! Як же так? Цього не може бути.

Коли Катя пройшла до зали, то мало не спіткнулася об дитячу іграшку.

— Ліза? Ти що тут робиш?

Сестра дивилася на неї нахабним поглядом наче ні в чому й не бувало.

— Як бачиш, живу.

— Чому ти тут живеш? З чого це раптом? Це моя квартира!

У відповідь сестра лише хитро посміхнулася.

— Так, мабуть, але тепер тут прописана моя дитина і я в тому числі.

— Цього не може бути! – Заперечила Катя і схопилася за голову.

Перша думка у голові: “Мамо, як ти могла?”.

— Може ще як може, ось документи. Ознайомся.

У результаті Катя зрозуміла як її мати і молодша сестра відразу обвели навколо пальця, нахабно скориставшись її добротою і довірливістю.

— Забирайся геть! Я зараз поліцію викликаю.

— Викликай, все одно нічого зробити не зможеш! – впевнено сказала сестра і поїхала на кухню.

У результаті Катя зателефонувала знайомому юристу, щоб проконсультуватися, як бути в даній ситуації. Їй пояснили, що тепер дитину можна буде виписати лише через суд.

На цей крок Катя була готова. До того ж, що жодних розмов на родичку не діяло. Насамперед Каті захотілося висловити все рідній матері.

— Я взагалі від тебе не чекала такої підлості! Як ти могла, мамо? – кричала та в трубку в сльозах.

— Що саме ти називаєш підлістю? – питала мати, як ні в чому не бувало і вдавала ніби нічого такого не відбувається.

— Перестань прикидатись! Ти чудово знаєш про що я говорю!

Тут Христина Віталіївна почала відкрито говорити про те, що ні краплі не вважає себе винною і взагалі вчинила правильно. Адже їм так незручно тулитися у двійці. А потім ще щодня катати дитину в садок. Навіщо? Якщо можна оселитися поряд.

— Насправді, Катю, ти взяла другу квартиру, щоб почати її здавати чужим людям. А могла б зробити добру справу і допомогти сестрі.

— Ні, не могла б. Це взагалі не ваша справа!

— Так, не думала я, що виховала таку егоїстку. Соромно мені за тебе, Катю.

— Чи тобі про сором мені зараз говорити, мамо?

Христина Віталіївна так і не зрозуміла, в чому саме її звинувачує дочку і наскільки вона перед нею винна. Суд відбувся, і Катя його виграла. У цьому не було жодних сумнівів.

А ще в тому, що родичі тепер причаїли образу і навіть почали розповідати іншим про те, яка Катя егоїстка і як квартиру для рідної сестри пошкодувала.

А про те, що та для свого благополуччя нічого не зробила, вони промовчали. Найголовніше, що було кого виставити крайнім і важливо дотримуватись цієї позиції.

Втім, Катю це вже ніяк не хвилювало. Вона вирішила зосередитися на ремонті квартири та не звертати уваги на порожні розмови.