– Микольцю, посидь із Вікою, мені треба в магазин сходити по корм для кішок. Я ж учора просила тебе купити, а ти забув, – Валентина поспіхом вдягла куртку і почала взутися.

– Ти надовго? А то мені треба Юрію Петровичу звіт надіслати, – чоловік ніколи не любив сидіти з трирічною донькою.

Він вважав, що це нудне й нецікаве заняття.

– Я хвилин на п’ятнадцять. За цей час твій начальник не встигне помітити відсутність звіту.

Миколі не сподобався тон дружини. Він невдоволено пирхнув, але більше не став суперечити Валі.

За п’ятнадцять хвилин жінка з магазину не повернулася. Вона зустріла сусідку і вони розговорилися, та покликала на чай, і вони засиділися. Про те, що з моменту виходу з дому минуло рівно дві години, Валентина зрозуміла лише тоді, коли прийшла додому.

– Ти де була стільки часу?! Чому не взяла телефон із собою? Я вже хотів залишити Віку і йти на твої пошуки! – Микола був дуже злий.

Після роботи він планував відпочити і посидіти перед телевізором, а врешті-решт йому довелося цілий вечір поратися з донькою.

– Телефон я забула, та й лік часу теж. Зустріла Юлю з третього під’їзду, ось ми з нею й засиділися.

– Засиділися… – наче луною повторив Микола і пішов у спальню.

Валя думала, що її чоловік був таким роздратованим через робочі звіти, які той мав відправити начальнику. Але жодних завдань від шефа у Миколи й близько не було. Щодня він вигадував їх спеціально для дружини, щоб та не завантажувала його домашньою роботою.

Валя була простою й наївною жінкою. Вона завжди вірила чоловікові на слово. Щоразу, коли Валентині потрібна була чоловіча допомога, вона намагалася не говорити про неї Миколі. Жінка шкодувала його. Вона щиро вірила в те, що чоловік працював не лише в офісі, а й удома за комп’ютером.

У такій вигаданій сімейній ідилії Валентина та Микола прожили разом уже шість років. Щоправда, перші три роки між молодими людьми ще спостерігалася взаємодопомога. Чоловік міг запросто допомогти дружині прибрати в домі, а також приготувати обід чи вечерю.

Але все змінилося тоді, коли Валя завагітніла. Чи то від надлишку гормонів, чи то від відсутності роботи, але тоді Валентина взяла на себе абсолютно всі побутові обов’язки. Вона більше не просила чоловіка про допомогу. Жінці здавалося, що раз вона сидить у декреті, то повинна сама дбати про чистоту та затишок.

Такий стан справ Миколі дуже сподобався. Йому більше не доводилося ні прибирати, ні готувати. Чоловік так швидко звик до цього, що після народження дочки продовжив розслаблений спосіб життя

Декілька разів Валентина намагалася залучити чоловіка до догляду за дитиною, але ця ідея відразу викликала у Миколі невдоволення. Саме тоді він і придумав хитрий спосіб ухилятися від побутових турбот.

Щоразу, коли жінка відкривала рота, щоб попросити чоловіка про допомогу, чоловік одразу сідав за комп’ютер і вдавав, що старанно працює. Потім він сказав, що йому потрібно більше працювати, щоб отримати підвищення. На зарплаті це не позначилося, натомість Валя остаточно забула, що таке чоловіча допомога по господарству.

Так тривало рівно три роки, але потім все почало змінюватися. Валя влаштувала доньку в садок, а сама вийшла на роботу.

– Тепер ми на рівних умовах, – раптом заявила дружина, дивлячись у вічі чоловіка.

– У якому сенсі? – Микола не одразу зрозумів, що мала на увазі Валентина.

– Я вийшла на роботу. Тепер по черзі забиратимемо Віку з садка, а також прибиратимемо і готуватимемо вечерю.

Такого повороту подій чоловік ніяк не очікував. Він уже звик насолоджуватися життям, а тут дружина вирішила звалити на нього частину обов’язків.

– Добре, – невдоволено пробурмотів Микола.

Погодившись на розділ праці, чоловік одразу збагнув, як можна було уникнути всього цього. Микола знав, що його дружина була перфекціоністкою. Для неї було вкрай важливо робити всі справи швидко і якісно, ​​тому чоловік намагався виконувати роботу по дому довго і геть погано. Незабаром ця хитра схема принесла плоди.

Спочатку Валентина намагалася навчити чоловіка, як потрібно правильно мити посуд і варити рис чи макарони, але після того, як вона викинула три каструлі поспіль через пригорілі крупи, махнула рукою на цю справу. У результаті дружина знову повернулася в допологові часи, коли сама виконувала всю домашню роботу.

Але на цьому Микола не зупинився. Його лінощі зростали в геометричній прогресії. Мало того, що він абсолютно не допомагав дружині по дому і з дитиною, так він ще став ухилятися і від іншої роботи.

Мати Миколі, яка жила у сусідньому районі, затіяла ремонт у своїй квартирі. Шістдесятирічній жінці було складно міняти шпалери в кімнатах, тому вона щоразу кликала сина, щоб той допоміг їй. Але в чоловіка і для матері були свої «звіти».

– Микольцю, сьогодні знову твоя мама дзвонила, – раптом заявила Валя перед святами. – Завтра вона збиралася клеїти шпалери. Стіни у її кімнаті готові. Вона сама здерла старе покриття і все там обробила. Потрібно просто сходити й допомогти їй з ремонтом.

– Та скільки можна поратися з цими шпалерами! – насупившись, вигукнув чоловік. – Вона що цей ремонт вже цілий рік робить? Давно найняла б когось, і їй поклеїли б усе, що потрібно! І весь ремонт би зробили.

– Ти знаєш, скільки це коштує, Микольцю? – Валя осудливо похитала головою.

Вона могла змиритися з тим, що чоловік не бере участі в прибиранні будинку, але відмовляти старій матері у допомозі з ремонтом здавалося їй немислимим.

– Тобі що, складно сходити до мами на дві години? Там кімната дванадцять квадратних метрів. Ти ці стіни миттю обклеїш!

– Гаразд! – замахав руками Микола. – Схожу, тільки не починай нотації читати.

Чоловік, як завжди, вдав, що згоден з дружиною, але в голові у нього дозрів зовсім інший план.

У вихідний, коли Миколі треба було йти до мами, він раптово зліг із температурою.

– Що з тобою? – Валя взяла градусник і не повірила своїм очам.

Він показував 39.

– Де ти примудрився так?

– Мабуть, на роботі, – сказав чоловік. –У мене ще живіт крутить і нудить. Як би ви з Вікою теж не злягли.

– Та-ак,– задумливо сказала Валентина. – Нам треба триматися від тебе подалі.

– Я також так вважаю. Але ж ми всі разом живемо. В одній квартирі від цього не сховаєшся, – сказав Микола, а потім пильно подивився на Валю. – Може, вам із Вікою на кілька днів до мами переїхати? Якраз з ремонтом їй допоможеш. Я нескоро відновлюся. Все-таки у мене сильна слабість.

– Мабуть, я так і зроблю, – сказала Валя. – Попереду довгі вихідні, там дивишся, й одужаєш. Може, й лікарняний не треба буде брати.

– Було б непогано, – видав Микола.

Залишивши чоловікові аптечку, Валентина поспіхом зібрала речі і пішла до свекрухи разом із Вікою. Жінка дуже сподівалася, що ні вона, ні дитина не встигли занедужати.

У цей день засмучена Валентина не хотіла займатися ремонтом у кімнаті свекрухи. Але потім вона вирішила, що робити все одно нічого, і почала клеїти шпалери в невеликій спальні жінки.

– Ого, яка краса! – захопилася свекруха, коли невістка майже завершила роботу.

– Так, мені теж подобається, – посміхнулася Валя. – Тільки ось із клеєм біда. Розвела всю пачку, а Віка ненароком перекинула тазик.

– Ой-ой-ой, – схопилася за голову жінка. – І що тепер робити? Тут зовсім небагато залишилося. Іти в магазин по нову пачку, чи що?

– Ні, не треба, – махнула рукою Валентина. – У мене під ванною лежать залишки такого ж клею. Ви посидьте з Вікою, а я швидко збігаю додому. Заодно і Микольцю провідаю.

За п’ятнадцять хвилин, Валентина вже відчиняла двері своєї квартири. Але тільки жінка переступила через поріг, як почула… Бадьорий голос Миколи!

Він ніби з кимось розмовляв по телефону.

Валя зазирнула у спальню, і одразу все зрозуміла…

Чоловік сидів перед комп’ютером в навушниках і обговорював свої дії у грі онлайн з другом. Микола не помітив дружину і ще п’ять хвилин трясся від емоцій, які переповнювали його через активну діяльність на екрані.

Паралельно чоловік закушував теплою піцою. Її, мабуть, тільки недавно привезли з доставки.

– Агов! – голосно гукнула Валя, намагаючись привернути увагу чоловіка.

Чоловік не одразу почув незадоволений вигук Валентини. Але коли Микола її помітив, то оторопів.

– Валю?! Що ти тут робиш? А я й не чув, як ти прийшла.

– Звичайно, не чув, бо ж ти так зайнятий! – жінка схрестила руки на грудях і подивилася на чоловіка. –Живіт, значить?!

– Люба, я… Просто пігулки вже подіяли. Їсти захотілося… – Микола так рознервувався, що коли він спробував встати з крісла, у нього впала і піца, і клавіатура, і джойстик.

– Ні! Я нічого не хочу чути! – сказала Валя.

Після цих слів жінка швидко підійшла до шафи, дістала звідти валізу і стала безладно збирати в неї речі чоловіка.

– Що ти робиш?! – Микола бігав довкола Валі.

Він не знав, як вчинити у цій ситуації.

– Навіщо ти складаєш мої речі?

– Я більше не хочу з тобою жити! – заявила жінка. – Я довго терпіла. Допомагала тобі у всьому, але ти нічого цього не цінуєш!

– Пробач мені, Валю, – сказав Микола. – Я винен! Винен! Винен!

– Тому ти й ідеш звідси! – Валя ледве закрила наповнену валізу і віднесла її до виходу. – Я схожу по Віку, а коли повернуся, хочу, щоб тебе тут не було!

Після цих слів жінка гримнула дверима. Вона була так ображена, що не хотіла його більше бачити.

Коли Валентина повернулася, її бажання було здійснене.

Ні чоловіка, ні його речей у квартирі вже не було.

Валя, звичайно, жалкувала про те, що її шлюб закінчився таким неприємним чином, але вона більше не могла терпіти брехню і лінощі чоловіка.

Жінка розуміла, що сама посадила Миколу на шию, але в будь-якого нахабства мають бути свої межі.

На жаль, чоловік Валентини так і не зрозумів, що йому потрібно було вчасно зупинитися і цінувати те, що має.

Забравши речі, чоловік переїхав назад до мами, в квартирі якої йому все ж таки довелося завершити ремонт без сторонньої допомоги.

Правда, у матері він відлинювати від роботи в домі не зміг.

А призначені аліменти змушували його працювати не лише на роботі, а й підробляти, аби вистачало не тільки на дочку, а й на свої забаганки…

Джерело