Свого дорослого онука Віра Аркадіївна, яка мала велике чуйне серце, безмежно любила. Щоправда, жартувала все над ним, бовдуром називала, але своє прізвисько хлопець виправдовував щоразу. У дитинстві задирою був моторошним, у школі суцільні трійки отримував, до коледжу не вступив, від роботи до двадцяти трьох років ухилявся, у мамки на шиї висів.

Дружиною на двадцять п’ятий рік обзавівся, і на тому спасибі. Та й ту недолюблювала ні сама Віра, ні мати Олексія: нелюбиму невістку вважали, трохи дурнуватою.

За чотири роки шлюбу у Олексія народилося двоє дітей, Світлана та Боря. У вихідні вона із задоволенням брала діток у свій затишний будиночок, де збирала з шибениками пазли і навчала їх алфавіту. А ще годувала смачним домашнім печивом, яке особливо любила Світлана. Батьки дітей тим часом працювали без кінця.

Олексій цілими днями пропадав на заводі, а дружина, Олена, була змушена підніматися о шостій ранку, щоб відвезти дітей до садка, і забирати їх пізніми вечорами останніми в групі.

Така робоча зайнятість всерйоз далася взнаки на психічному стані малюків: тиха скромна Світлана почала закриватися в собі, а ось Борис, у спробах привернути бажану увагу дорослих, все частіше став проявляти себе як неслухняний і задиркуватий хуліган.

Подружжя порушило питання про те, хто сидітиме з їхніми дітьми, поки самі вони будуть відсутні на роботі. Перша логічна думка припала на матір Олексія, Жанну: та вже вийшла на пенсію, ніде не працювала і мала купу вільного часу. Проте Жанна, на подив молодят, відмовилася. За вдачею свавільна, а в душі молода жінка прямим текстом сказала, що не збирається витрачати себе на сидіння з онуками.

— Я ще пані молода, амбітна! — гордо заявляла Жанна, милуючись своїм відображенням і поправляючи руде укладання. — У моєму віці тільки на побачення ходити, а час вільний витрачати на салони краси. «Бабусю»! Назвали також! Ох, любите ви матері на вік вказати! — жартливо лаялася вона, похитуючи головою і цокаючи.

Погляд подружжя невдовзі впав на Віру Аркадіївну. А що? Рідна прабабуся, на здоров’я не скаржиться, любить онуків — чим не відмінний вихід? Та й старенька вона безвідмовна: дітям та онукам останнє віддати готове, а тут таке прохання серйозне.

На тому й вирішили. Кілька тижнів Віра Аркадіївна активно забирала Світлану та Бореньку з садка і привозила їх додому, щоб переодягнути та нагодувати. Коли ж у квартиру поверталася Олена, що було ближче до дев’ятої вечора, жінка похилого віку прощалася з онуками і йшла на зупинку, щоб ще півгодини провести в очікуванні вечірнього автобуса.

Але незабаром сталося страшне: у дітей заклало носа і з’явився кашель, і їх довелося везти до поліклініки. З’ясувалося, що дитячим садком «прогулявся» черговий вірус. Тепер, за суворим указом лікаря, Свєта та Боря мали дотримуватися карантину як мінімум два тижні, а це означало, що няньчити їх мала можливість лише вільна пенсіонерка та любляча бабуся Віра Аркадіївна. Так, Олексій перевіз стареньку в їхню орендовану квартиру.

— Це всього на кілька тижнів, ба! – божився онук, склавши долоні біля грудей. – Потерпи ти трохи, будь другом! А там і дивися, малі одужають і в садок підуть, а ти відпочинеш нарешті. Як же ми без тебе, бабусі нашої, впораємося, га?

Олексій знав, на які чуттєві струни душі своєї бабусі він міг натиснути. Для Віри Аркадіївни, наївної доброї бабусі, такі теплі слова від молодшого онука були настільки незвичними, що жінка чіплялася за цю ласку, як за останню соломинку. Та й відмовити в ситуації, що склалася, вона не могла: правнуки рідні, ще й хворіючі. Ні, незручно таки…

Як і планували, весь двотижневий карантин Віра Аркадіївна прожила у квартирі родини Олексія. Звикла до раннього підйому, жінка похилого віку вставала ні світло ні зоря, щоб приготувати дітям сніданок і почитати книжку в тиші та спокої. Правнуки ж прокидалися трохи пізніше, ближче до дев’ятої, і Віра няньчилась з ними весь день, що залишився, аж до восьмої-дев’ятої вечора, коли поверталися батьки. Перші дні давалися жінці легко.

Велику частину часу діти, що застудилися, проводили лежачи в ліжках і дивлячись мультики, і все, що вимагалося від Віри Аркадіївни, — це годувати діток, стежити за їх станом і давати прописані лікарем ліки.

А лише через кілька діб малеча стала активно йти на поправку, і Віра Аркадіївна неминуче пізнала всі «принади» дитячих пустощів. Недарма Світлана і Боря любили бабусю і всіляко намагалися залучити її до своїх активних ігор.

— Бабуся! Коли ми вже на майданчик підемо? Ходімо гуляти, ходімо гуляти! — кричав бешкетний Боря.

Так, гуляти! Ну будь ласка! — плескала в долоні Світлана, підтримуючи ідею братика. — У догонялки гратимемо, ура!

А Віра Аркадіївна, важко зітхаючи, погоджувалася.

— Ну, ходімо, ходімо! Біжіть черевики одягати! Ви в мене вже дітки здорові, зміцнілі, а свіже повітря вам на користь піде… Тільки ви бабусю не заганяйте дуже! — просила жінка, дістаючи з шафи два дитячі осінні комбінезони. — Бабуся не така молода, як ви: у неї ноженьки болять.

— Ти не гратимеш з нами у наздоганялки?! — засмучено вигукнула Світлана і надула пухкі губки.

— Так, дитинко, — зітхнула Віра і пов’язала дівчинці вовняний шарф. — Ось ви з дітьми на майданчику грати будете, а я на лавочці посиджу, подивлюся за вами. А ви мені потім станцюєте. Станцюєте бабусі, так? — лукаво спитала жінка, на що Світлана з Борькою засміялися.

Так завершився карантин.

Віра Аркадіївна була у приємній втомі від проведеного часу з онуками. З почуттям виконаного обов’язку вона вже зібралася поїхати до рідного дому, навіть приготувала невеликий пакетик з речами й залишила той у коридорі, проте того важкого вечора батьки Свєти і Бореньки не поспішали повертатися. Трубки вони не брали, а як набирати есемески, жінка похилого віку і знати не знала.

Віра Аркадіївна всерйоз переживала за дітей і навіть набрала номер Жанни, сподіваючись, що та зуміє додзвонитися до сина. Так і сталося: незабаром Олексій передзвонив бабусі, і жінка з подивом почула нетверезий голос онука та звуки гулянки на задньому фоні.

— Що там у вас відбувається, Олксійку? — схвильовано поцікавилась бабуся.

— Не хвилюйся, ба! У нас все зашибісь! — радісно заспівав Олексій і, судячи з звуку, цокнувся з кимось склянками. — Нас із Ленкою друзі з роботи до себе на дачу покликали, то ми відпочити поїхали. Завтра будемо, бабусю, не хвилюйся! Як там Світлана? Як Борька? Не пустують?

— Ні, Олексійку, що ти! Дітки пустотливі, звичайно, але поводяться слухняно. Я впораюся, — поспішила виправдатися Віра Аркадіївна.

— Точно? Ти їм скажи: якщо прабабку ображатимуть будуть, то батьківського ляща одразу отримають! — Заплітаючим голосом пригрозив Олексій в трубку.

Бабуся злякано ахнула.

— Що ти таке кажеш, Олексію! Свєточка з Борею чудово поводяться! Вони ж ще зовсім діти, ангелочки безневинні!

— Ти сама як? Нормально все? Не втомилася?

— Втомилася трошки, Олексійку! За будинком скучила, по стінах рідних, по кухоньці. Сам розумієш, не молода, тиші іноді хочеться. Дев’ятий десяток швидко розміняю. І ноги відмовляють, і спина… — скаржилася Віра Аркадіївна.

Ось тільки онук, здавалося, поцікавився станом бабусі заради пристойності. Явно не налаштований вислуховувати про її болячки, він поспіхом попрощався і поклав слухавку. Жінка втомлено зітхнула. Тут же на кухню до неї забігли правнуки, що розігралися, з ніг до голови розмальовані фломастерами. Світлана сміялася, відмахуючись від брата, але побачивши засмучену бабусю відразу змінилася на обличчі.

— Бабуся, а ти чого сумуєш?

— Нічого, крихітко, — посміхнулася Віра, притягнувши правнучку до своїх обіймів. – Не сумує бабуся, просто спати хоче. Та й вам час. Ходімо, я вас умию…

— А мама та тато коли прийдуть? — спитав Боря.

— Завтра, рідненький, завтра батьки приїдуть. А сьогодні вони працюватимуть, гроші заробляти на іграшки вам, — збрехала жінка в надії підбадьорити засмучених діток.

Віра Аркадіївна сподівалася повернутися додому наступного дня, проте на тому «пригоди» онука та його дружини, на подив жінки, не закінчилися. Всупереч своїм словам, повернулися вони лише через два дні, повністю скинувши всю відповідальність за дітей на ослаблену стареньку.

З’явилися під ранок п’яні. Десять хвилин намагалися потрапити ключем у замкову щілину, а потім з гуркотом відчинили вхідні двері, дивом не розбудивши Світлану і Борю. Натомість цей гуркіт розбудив Віру Аркадіївну, що заснула на дивані в дитячій кімнаті. Вона так і не вийшла до молодих, щоб відчитати їх, а просто мовчки продовжила прислухатися до шурхотіння, молячись, щоб недолугі батьки якнайшвидше пішли до своєї спальні.

Прийшовши до тями після важкого похмілля, Олексій довго вибачався перед бабусею за їх з Оленою витівку. Хлопець благав Віру Аркадіївну пожити у них до закінчення місяця, мовляв, «з грошима не гладко, а садок це одразу хвороби». І знову добра бабуся пішла онукові на поступки — таки залишилася доглядати правнуків. Щоправда, вже незабаром вона дуже пошкодувала про своє рішення. Нахабнілі батьки, не соромлячись, «сіли їй на шию».

Так, Ленка, «господиня», маленькими підступами переклала всі свої побутові обов’язки на згорблені плечі немічної старенької. Тепер на Вірі Аркадіївні висіло готування, прання та підтримка квартири в будь-якій чистоті. Стомлена жінка і так ледве переміщалася по квартирі за швидкими дітьми, а тут і зовсім була на межі того, щоб злягти. Однак піти всупереч молодим чомусь не наважувалася: лаятися, мовляв, не хотіла, стосунки псувати.

Все, що залишалося бідній жінці, – це скаржитися рідній дочці, сподіваючись отримати моральну підтримку. З Жанною вона зідзвонювалася кожні два дні, і щоразу Віра Аркадіївна збиралася з духом, щоб висловити наболіле, проте за підсумком продовжувала лише прибіднятися.

— Втомилася, доню! Втомилася, правда! — кивала бабуся, стоячи біля плити із затиснутим між плечем та вухом телефоном. — Але що вдієш, рідна? Олексійко з Оленкою молоді: їм то погуляти хочеться, то грошей заробити. Допомагати їм треба, Жанночко…

— Мамо, я тебе благаю! Олексій, вже дорослий, нехай сам зі своїми проблемами розбирається! А Ленка ця, жучка, тобі на шию просто сіла та ніжки звісила! Гони ти їх у шию! Речі зібрала та додому поїхала, нікуди твої правнуки не дінуться! Невже ти думаєш, що вони дітей напризволяще кинуть? Ця парочка, звичайно, з головою не особливо товаришує, я згодна, але не настільки ж, мам!

— Не можу я, Жанночко, відмовити! Не можу, розумієш? Серце болить! І за дітей, і за правнуків! Взяти та виїхати, залишити Світланку з Борею під опікою таких безвідповідальних батьків… Ні, не можу я так, доню! Допомагатиму. Допомагатиму молодим, поки ноги ходять! На що їм бабуся тоді, якщо не допомогти справою та мудрим словом? — журилася Віра Аркадіївна.

Непомітно пролетіло ще кілька тижнів. У будні дні Олексій та Олена допізна були відсутні на роботі, а ввечері п’ятниці виїжджали на «гулянки» до сумнівних знайомих. Так вони проводили всі вихідні, навіть не зволивши набрати номер Втомленої Віри Аркадіївни, щоб поцікавитися її самопочуттям та станом дітей.

Жінка продовжувала терпіти таке байдуже до себе ставлення, поки одного разу між нею та Оленою не стався кричущий інцидент.

Того дня Віра Аркадіївна зняла з картки пенсію, а прийшовши додому, зіткнулася біля порога з дружиною Олексія. Та безсоромно вихопила з рук старенької сумку і витягла звідти гаманець. Потім перерахувала гроші, не звертаючи уваги на невпевнені обурення скромної жінки, і засунула їх до кишені свого халата.

— Дітям на садок, — уїдливо посміхнулася вона. — Щоб вам, Віро Аркадіївно, наступного місяця з ними не сидіти.

Коли до вечора додому повернувся Олексій, бабуся поспішила наскаржитися на Олену, яка відібрала у неї всю пенсію. Питання грошей стояло для жінки не так гостро, як банальне бажання отримати підтримку від єдиного онука, проте той, на її неприємний подив, не те що не заступився за бабусю, але ще й з’ївся у відповідь.

— Ну, вона забрала твою пенсію, ба! Чого кричати? Я дивуюся! Ми ж тебе годуємо поки за онуками доглядаєш, чим ти незадоволена?! О, які справи! Жінка ж тобі українською мовою сказала: на садок це, твоїм правнукам. А то ти мені всі мізки проїла: «Я втомилася! Я втомилася! Ой, все тіло ломить! Все відмовляє! От і повернешся до халупи свою старість наодинці доживати!

Жорстокі слова онука боляче різали по серцю люблячої бабусі, і та нарешті не витримала: подзвонила дочці і все їй розповіла, зайдучись гіркими риданнями. Почувши подробиці про те, що син наговорив її матері, Жанна прийшла в сказ. Вона кинула люльку, попередивши маму, що скоро буде, і викликала таксі.

Вже за півгодини Жанна ломилася в квартиру сина, наполегливо стукаючи по залізних дверях так, щоби весь під’їзд чув. Коли Олексій, клацнувши клямкою, вийшов на поріг, він відразу отримав потужний потиличник від розгніваної матері. Жанна влетіла в коридор і відразу по всій квартирі пролунали її скандальні крики, а сама жінка кинулася з кулаками на сина та його перелякану дружину.

— Ти як посмів зі своєю бабкою так розмовляти, га?! У самого ні гроша свого за душею немає, одна квартира орендована, і та обдерта вся, то ще й на гроші пенсіонерки наживатися вирішив! А ти, Олю? Халяви захотілося, га?! Та я тобі таку халяву зараз влаштую, що ти ще місяць на п’яту точку сісти не зможеш! Ще раз дізнаюся, що мою матір образила, я тебе, безсоромно, за патли твої по всьому під’їзду протягну! Ти мене зрозуміла?!

З цими словами Жанна відштовхнула спробу зупинити її сина і щосили зарядила невістці смачний ляпас — Олена відразу осіла на підлогу, з очей її виступили сльози. Вона обурено глянула на байдужого Олексія, адже той не поспішав заступитися за неї. Натомість хлопець боязко зиркнув на матір, яка вже за секунду зникла в сусідній кімнаті. Там, прийнявши правнуків, чекала Віра Аркадіївна. Схвильована бабуся намагалася заспокоїти діток, що плачуть.

— Бабуся! Не їдь від нас, будь ласка! — в унісон благали Свєта та Боря. Вони дуже любили Віру Аркадіївну, а за весь той час, що вона прожила з ними під одним дахом, прив’язалися до доброї старенької ще сильніше.

Жанна тим часом відчинила шафу і почала поспішати збирати речі Віри Аркадіївни. Її руки тремтіли від гніву, а сама жінка постійно бурмотіла лайки собі під ніс, матері недбайливого сина і нахабній невістці.

— Мамо, на вихід! Чекай мене в коридорі, – скомандувала Жанна.

Віра Аркадіївна слухняно поплелася в передпокій з правнуками, що повисли на її поясі, а її дочка твердим кроком попрямувала на кухню, де в страху продовжували «відсиджуватися» Олексій та Олена. Бабуся продовжувала заспокоювати діток, погладжуючи тих по волоссю, щоб до їхніх вух не долинала та лайка, що відбувалася між свекрухою та невісткою. До коридору Жанна повернулася, як і раніше, розлючена, але задоволена: у руці її були гроші, які вона відразу ж засунула матері.

— Пенсія твоя, мамо, вся до копійки. Я тричі перерахувала, — сказала вона, допомагаючи накинути старенькій пальто. — А то цій мадам довіряти не можна — вона та ще шахрайка. Ти, мамуль, не хвилюйся, все буде добре. Олексій тебе більше не скривдить, він із Олею своєю в мене по струнці тепер ходити буде, пробач боже…

Після скандалу Жанна забрала матір пожити до себе, щоб та могла як слід відпочити і тілом, і душею. Додому Віра Аркадіївна повернулася лише за кілька днів, коли дочка остаточно переконалася, що пережитий стрес трохи позначився на здоров’ї бабусі.

Через якийсь час Олексій таки зателефонував бабусі, щоб перепросити, проте зробив це обурено й неохоче: мати змусила, боявся він її.

А після нетривалої розмови хлопець взагалі припинив спілкування з бідною старенькою. Він так би і забув про існування люблячої його бабусі, якби не діти. Світлана з Борею часто плакали і постійно ставили питання про Віру Аркадіївну, прохаючи батьків відвезти їх до прабабусі, і ті були змушені піти на поступки.

Так, добра бабуся знову набула душевного спокою, повернувшись додому, і продовжила няньчити улюблених діток у вихідні.