Вечірнє світло затишно освітлювало кухню, де Ольга готувала вечерю. Пахло свіжозвареним борщем та свіжими пиріжками.

У двері з шумом увійшов Андрій, її чоловік, розмахуючи конвертом і посміхаючись до вух.

— Оля! Оля! Ти не повіриш! – прокричав він, ще не встигнувши зняти взуття. – Я отримав листа про те, що на мене чекає спадщина від якогось далекого родича! Тепер я багатий!

Ольга обернулася, витираючи руки об фартух.

— Це чудово, Андрюш, – спокійно відповіла вона. – Тільки хто цей родич? Ми начебто нікого не знали…

— Та яка різниця! – Андрій засміявся і підійшов до неї, цілуючи в щоку. – Тепер ми можемо дозволити собі все, що захочемо!

Ольга здивовано підняла брови, але не встигла нічого сказати, як Андрій уже почав розповідати про плани на майбутнє, розмахуючи руками та мріючи про розкішні покупки.

Однак, наступного дня, мабуть, після безсонної ночі у статусі майбутнього мільйонера, Андрій перетворився на зовсім іншу людину.

Він із зневагою дивився на Ольгу, почав командувати та вимагати увагу лише до себе. Всі його розмови зводилися до того, наскільки він тепер багатий і який він успішний. Мов лист він отримав не про спадщину, а про вручення йому Нобелівської премії.

— Ти знаєш, Олю, – сказав він за сніданком, не дивлячись на неї, – тепер, коли я багатий, я думаю, нам варто переглянути наші стосунки.

Ольга здригнулася і дивилася на нього, не вірячи своїм вухам.

— Що ти маєш на увазі? – Запитала вона, намагаючись утримати сльози.

— Ну, розумієш, я тепер на зовсім іншому рівні, – сказав він, відкушуючи бутерброд.

— Інші люди? Ти про що взагалі, Андрію?

— Про те, що я тепер багатий, – повторив він, ніби це все пояснювало. – А ти… ти надто звичайна.

Ольга була в шоці. Вона зателефонувала своїм найкращим подругам – Каті та Олені – щоб зустрітися в кафе і розповісти про те, що сталося.

— Дівчатка, ви не повірите! – Почала вона, тільки-но вони сіли за столик. – Андрій отримав якийсь спадок і тепер вважає, що я йому не пара!

Катя пирхнула.

— Ну й новини. Хто ж цей родич, що звалився на голову?

Олена спохмурніла, уважно слухаючи Ольгу.

— І що ти будеш робити? – Запитала вона.

— Я не знаю, – зітхнула Ольга. – Андрій став таким… таким… мерзенним!

Катя похитала головою.

— Олю, а ти впевнена, що це не якась помилка? Може, він просто трохи збожеволів?

— Я не знаю, – повторила Ольга. – Але це не схоже на нього.

Олена, насупившись ще сильніше, задумалася.

Ольга повернулася додому, де на неї чекав Андрій, уже занурений у перегляд каталогів з розкішними машинами. У її душі оселилася тривога, але й надія на допомогу вірних подруг не давала їй впасти духом.

Минуло кілька днів, і Андрій ставав нестерпнішим. Хоча гроші за спадок він ще не отримав, його поведінка змінилася. Він ходив з високо піднятою головою, ніби вже був мільйонером, і поводився з Ольгою з зарозумілістю та зневагою.

— Олю, де мій костюм? – крикнув він одного ранку. – У мене сьогодні важлива зустріч!

Ольга знайшла костюм та акуратно повісила його на двері спальні.

— Андрію, можемо поговорити? – несміливо запитала вона, підходячи до нього.

— Не зараз, – відмахнувся він. — У мене немає часу на дрібниці.

Ольга відчула, як її очі наповнюються сльозами. Вона не розуміла, що відбувається, і чому людина, яку вона любила, перетворилася на цього чужого, холодного чоловіка. Вона вирішила, що час знову поговорити з подругами.

Увечері Ольга зустрілася з Катею та Оленою у маленькому кафе на розі. Вони сіли за затишний столик біля вікна, замовили каву і почали обговорювати те, що відбувається.

— Дівчатка, я більше не можу так жити, – почала Ольга, ледве стримуючи сльози. – Андрій став просто нестерпним. Він поводиться зі мною як із прислугою і каже, що йому потрібні інші люди поряд.

Катя пирхнула, відставляючи чашку з кавою.

— Ось же негідник! Олю, ти маєш його поставити на місце. Він ще навіть грошей не отримав, а вже ніс задирає.

Олена спохмурніла, уважно слухаючи Ольгу.

— Оль, ми завжди з тобою. Не хвилюйся, все налагодитися.

Олена, дивлячись убік, задумливо промовила:

— Олю, ти маєш залишатися сильною. Ми з Катею не дамо йому тебе кривдити, – впевнено сказала Олена, погладжуючи Ольгу по руці.

Дякую, дівчатка. Без вас я не впоралася б, – тихо відповіла Ольга, намагаючись заспокоїтися.

Дні йшли, а поведінка Андрія ставала дедалі нестерпнішою.

Він продовжував принижувати і ображати Ольгу, звинувачуючи її в меркантильності і тому, що вона нібито чекає лише грошей від його спадщини.

— Олю, ти розумієш, що тепер я зовсім інша людина, – сказав Андрій, повернувшись увечері додому. – Ти завжди була сіра мишка, але тепер я бачу тебе наскрізь. Ти просто чекаєш, коли я розбагатію, щоб поживитися за мій рахунок.

Ольга подивилася на нього з жахом та болем.

— Андрію, як ти можеш так говорити? Ми разом уже стільки років, я завжди підтримувала тебе!

— Так, так, підтримувала, – єхидно посміхнувся він. – Але тепер мені ясно, що тобі важливі лише гроші.

Ольга відчувала, як її серце розривається. Вона не могла зрозуміти, чому Андрій став таким жорстоким. Весь цей час вона намагалася бути терплячою і розуміючою, але його слова були ніби ніж у її серці.

— Андрію, ну давай усе обговоримо, поговоримо, – твердо сказала Ольга.

— Про що? Про те, як ти чекаєш на мої гроші? – саркастично спитав він.

— Ні, про те, що відбувається з тобою. Я хочу зрозуміти, чому ти так змінився.

Андрій глянув на неї з презирством.

— Тобі цього не зрозуміти. Ти надто проста для такого рівня життя.

Ці слова були останньою краплею для Ольги. Вона вирішила, що не терпітиме це більше.

Наступного дня вона зустрілася з Катею та Оленою. Вони сиділи у тому ж кафе, і Ольга відчувала, як її подруги підтримують її своєю присутністю.

— Ольго, ми повинні розповісти тобі правду, – почала Катя, глянувши на Олену.

Олена кивнула і додала:

— Вибач нас, Оль, ми хотіли пожартувати, але все вийшло з-під контролю.

Ольга подивилася на них із тривогою.

— Що ви хочете сказати?

Катя зітхнула і сказала:

— Лист про спадщину… Він підроблений. Ми з Оленою підлаштували це, щоб показати тобі, якою людина може стати, якщо в неї з’являються гроші.

Ольга завмерла, не вірячи своїм вухам.

— Ви хочете сказати, що це все було брехнею? – прошепотіла вона.

Олена взяла її за руку.

— Олю, ми зробили це, бо бачили, як Андрій із тобою поводиться. Ми хотіли показати тобі, хто він насправді. І виявилося, що він справді жахлива людина.

Ольга відчула, як її очі наповнюються сльозами. Вона не знала, що відчувати – гнів, розчарування чи полегшення.

— Як ви могли так вчинити? – Запитала вона, не приховуючи сліз. – Ви думали, що це допоможе?

Катя подивилася на неї з жалем.

— Ми думали, що це допоможе тобі побачити правду. Ми не очікували, що він стане таким…

Ольга довго мовчала, осмислюючи почуте. Нарешті вона заговорила.

— Я не розумію, навіщо ви це зробили. Але це було надто жорстоко. Тепер я знаю, що Андрій не той, ким його вважала. І мої подруги не ті, за кого їх приймала.

Коли Андрій повернувся додому, він застав Ольгу у вітальні. Вона сиділа на дивані з впевненим виглядом, її очі горіли рішучістю.

— Ольга, що знову за важливу розмову? – роздратовано спитав Андрій, знімаючи куртку.

— Сідай, Андрію, – спокійно сказала вона. – Нам треба багато обговорити.

Андрій сів, невдоволено пирхнувши.

— Знову ці розмови? Я втомився від них.

Ольга зітхнула, збираючи всі свої сили.

— Андрію, я знаю правду про лист. Він підроблений. Мої подруги зробили це, щоб показати мені, хто ти насправді.

Андрій зблід. На його обличчі промайнула суміш здивування та гніву.

— Що? Підроблене? Ти серйозно?

— Так, Андрію. Ти повівся так, ніби справді розбагатів. Ти став зарозумілим і жорстоким. Ти принижував мене і ображав, думаючи, що гроші дадуть тобі право так поводитися.

Андрій схопився з крісла, його обличчя почервоніло від люті.

— Це безглуздо! Ти віриш своїм подругам більше, ніж мені? Вони просто заздрять нашому щастю!

Ольга спокійно підвелася з дивана, дивлячись йому прямо в очі.

— Ні, Андрію. Вони допомогли мені побачити правду. Ти не гідний мене і нашого кохання. Ти показав своє справжнє обличчя, коли вирішив, що розбагатів.

Андрій важко дихав, його очі горіли люттю. Він розумів, що програв.

— Це твій вибір, Ольго. Ти сама руйнуєш нашу родину. Я йду.

Ольга дивилася, як він збирає свої речі. Її серце боліло, але вона знала, що це правильне рішення. Андрій не був тією людиною, яку вона любила. Він змінився, і цей його новий вигляд був їй чужий і неприємний.

Коли двері за Андрієм зачинилися, Ольга відчула біль та полегшення. Вона знала, що тепер вона має новий етап життя, але вона була готова до нього.

Катя та Олена приїхали майже одразу після відходу Андрія. Вони знайшли Ольгу на дивані, все ще вражену, але рішучу. Подруги сіли поряд, обійняли її, висловлюючи свою підтримку та турботу.

— Олю, як ти? – обережно спитала Катя, тримаючи її за руку.

— Це було важко, – зізналася Ольга, витираючи сльози. – Але я знаю, що це було правильно.

Олена, бачачи, що Ольга трохи заспокоїлася, спитала:

— Олю, ми розповіли тобі всю правду про підроблений лист, але ми не пояснили, чому ми це зробили. Ти хочеш дізнатись?

Ольга кивнула, дивлячись на них з цікавістю та тривогою.

— Звичайно, я хочу зрозуміти, чому ви вирішили влаштувати все це…

Катя зітхнула і почала пояснювати:

— Справа в тому, що три тижні тому зі мною зв’язався адвокат зі Швейцарії. Він сказав, що намагався знайти тебе, але чомусь не міг зв’язатися безпосередньо. Він передав мені інформацію про справжню спадщину, яку ти отримала від родича, яку навіть не знала. І сума там солідна…

Ольга приголомшено дивилася на подруг.

— Що? Справжня спадщина? Від якого родича? Ви не набулися?

Олена продовжила:

— Цей адвокат залишив номер, за яким ти маєш зателефонувати. Ми з Катею вирішили, що спочатку потрібно перевірити Андрія, перш ніж повідомляти про справжню спадщину. Ми хотіли переконатися, що спадок не зіпсує ваш шлюб, а він не скривдить тебе.

Ольга сиділа в тиші, перетравлюючи почуте. Вона не могла повірити, що весь цей час вони перевіряли її чоловіка, і виявилося, що він справді був з нею нещирий.

— Значить, це все було заради мого блага? – нарешті спитала вона.

Катя кивнула.

— Так, Олю. Ми хотіли переконатися, що ти побачиш його справжнє обличчя, перш ніж матимеш спадщину. Ми знали, що він може здатися не тим, ким є насправді.

Ольга знову заплакала, але цього разу це були сльози полегшення та подяки.

— Дякую вам, дівчатка. Я не знаю, що робила б без вас.

Олена обняла її міцніше.

— Ми завжди поряд, Олю. Тепер тобі потрібно зателефонувати цьому адвокату і дізнатися про всі деталі спадщини.

Ольга взяла телефон та набрала номер, який їй дали подруги. Після короткої розмови з адвокатом її обличчя осяяло радістю.

— Він підтвердив все. Я справді отримала велику спадщину від далекого родича, – сказала вона, не вірячи своєму щастю.

Катя та Олена заплескали в долоні, радіючи разом із подругою.

— Олю, ти тепер багата! – Вигукнула Катя.

— І найголовніше, ти вільна від Андрія та його маніпуляцій, – додала Олена.

Ольга посміхнулася крізь сльози. Вона відчувала, як її серце наповнюється радістю та надією на майбутнє.

Тепер вона мала можливість розпочати нове життя, без брехні та принижень. І вона знала, що її подруги завжди будуть поруч, підтримуючи її на кожному кроці. Вони разом підняли келихи з шампанським, яке Катя принесла про всяк випадок.

— За нове життя, повне щастя та свободи! – проголосила Катя.

— За справжніх друзів та за краще майбутнє! – Додала Олена.

Ольга підняла келих, відчуваючи, як її душа наповнюється теплом та вдячністю.

— За вас, дівчатка. Спасибі вам за все.

Вони випили, сміючись і обіймаючись, радіючи, що їхня подруга тепер вільна і багата.

Ольга знала, що попереду на неї чекають нові виклики, але тепер вона була готова до всього, знаючи, що в неї є вірні подруги і нове життя, повне можливостей.