– Мамо, чому ти так реагуєш? Роман чудовий чоловік, у нього вихована донька.

– Нічого ти так в житті й не зрозуміла, – відказала вона, – Він просто хоче зручно вмоститися тобі на шиї, от побачиш!

Я не розумію, чому так слід трактувати те, що я буду піклуватися про чужу дитину? А коли чоловіки беруть жінок з дітьми, то це як виходить?

Я маму не слухала, бо вона завжди була невдоволена, що б я не зробила. В дитинстві завжди треба було гарно вчитися і боронь боже принести додому четвірку, коли ж я не змогла поступити на бюджетну основу, то мама мене «втішила»:

– От тобі й оцінки, от тобі й успішність, це не екзамен до інституту, це екзамен на життя і ти його не склала!

Далі я не могла знайти собі гідного хлопця, нормальну роботу і мама була мною невдоволена. Мені прийшлося виїхати за кордон, щоб туди не долинали мамині зауваження.

Навіть, коли я заробила на власну квартиру, то вона скривилася:

– Мити унітази в Європі не хитре діло, кожна може так зробити. А от вчитися п’ять років і не працювати й дня по професії – то ти в цьому неперевершена.

І ось знову я мамі не вгодила – чоловік з дитиною.

Проте, вона сказала, що в мої тридцять дев’ять вже нема на що більше розраховувати.

– З твоєю зовнішністю ти могла мати будь-якого чоловіка, але так профукати свої шанси могла лише ти.

І я для себе вирішила, що цей шлюб не просто буде зразковим, він буде зразково-показовим і я доведу мамі, що на щось здатна.

Роман з Вікторією переїхали жити в мою квартиру, я за власні кошти облаштувала дитині дитячу з меблями та всім необхідним для дівчинки. Вона дуже зраділа, а Роман, мені здається, навіть не зрозумів, скількох зусиль і коштів це вартувало. Просто хмикнув і все.

Так само й свекруха не оцінила мої старання щодо кімнати, а сказала. що краще б на щось інше витратила гроші.

– Що це за показуха така? Не маєш де гроші діти?

Перестаралася, але ж я уже навчена мамою, що краще перестаратися, ніж недостаратися.

Далі я оглянула гардероб Вікторії і зрозуміла, що деякі речі на неї малі, дечого взагалі нема і я повела її по магазинах, так само ні копійки не взявши в чоловіка.

Той так само хмикнув, коли донька прийшла хвалитися обновками.

Свою функцію в моєму домі Роман вибрав, як приходити з роботи, їсти і лежати з телефоном. Він не йшов на розмову, нічого не розпитував, наче він десь на іншій планеті.

Далі мама нас відвідала моя і після її приходу я почала дещо рахувати. Справа в тому. Що Роман поки мені не дав ні копійки на те, щоб ми харчувалися, оплачували комунальні і відпочивали.

– Романе. Мені потрібні гроші, – сказала я так, як мене напоумив мамин прихід.

– А твої де?

– Я ж купувала Вікторії все та й досі ви на мої гроші харчуєтеся.

– Тебе ніхто не просив їй одяг купувати ще й такий дорогий, що я цінник не бачив? Я тобі дам дві тисячі, але надалі будь економніша.

– Дві тисячі?, – у мене аж очі округлилися, – це два рази в магазин піти, і то на тиждень цієї їжі не стане, нас троє і ти хочеш смачно їсти, а не картоплю з макаронами.

– Як знав, що так буде. Я більше не дам.

Він виконав свою обіцянку, а я вирішила, що раз так, то я буду окремо харчуватися з Вікторією, але на нього розраховувати не буду.

Минув той тиждень, чоловік заглядав в холодильник, в якому було пусто і важко зітхав, але не поступався. Він розумів по запаху в квартирі, що їжа таки була на кухні, але де вона ділася?

Але він теж не ликом шитий і вже мені свекруха телефонує, чого це синочок у неї їсть.

– Бо не дає гроші мені на продукти, – відповіла я прямо.

– То ти така багачка, а не можеш чоловіка нагодувати?

– Хто вам сказав, що я багачка? Та й я маю за щось його годувати, ви його спитайте, за що я маю його годувати, бо за галочку, що він мій чоловік. то я вже й переплатила.

Та нічого не відповіла, а я правду сказала. Чоловік для підтримки, тепла і ласки, а не корчити з себе принца на грошині.

Видно, свекруха при ньому зі мною говорила, бо прийшов він весь не в собі. А я тоді йому й сказала те, що думала:

– Якщо ти хочеш, щоб у нас в родині був затишок і злагода, то маєш для того щось робити. Бо як ти думаєш, що я від однієї твоєї присутності одразу холодильник повніє і ліжко вгинається, то ти дуже помиляєшся.

– Ти маєш бути вдячна, що я на тобі женився, – випалив Роман.

– Чого ж ти це до весілля не казав?, – спитала я його, – а тепер речі зібрав і на вихід.

Одяг Вікторії я подарувала, меблі продала через інтернет.

Зате мама моя мене несподівано похвалила:

– Молодець, доню, не стала чекати, коли він на шиї вмоститься. Молодець. Краще самій, ніж з таким.

І для мене це цінніше, ніж хмикання якогось там чоловіка.

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.