Від Ганни пішов чоловік. Просто, одного дня, прийшов додому і повідомив, що покохав іншу і йде до неї.

Ганна не влаштовувала сварок, і навіть не плакала.

Всі свої почуття вона зберігала глибоко в собі, чим дуже дратувала тоді ще законного чоловіка, але інакше вона просто не могла.

Такий у неї був характер.

Не плакала вона навіть тоді, коли повідомляла про те, що батько пішов із сім’ї, трьом своїм дітям. Сам тато розповісти все дітям не наважився, тож це довелося робити Ганні.

Ігор і Степан, молодші сини Ганни, до ладу нічого не зрозуміли, а ось старша Марійка дуже навіть все усвідомлювала, тому сприйняла відхід батька як зраду і відмовилася спілкуватися з ним.

Ганна намагалася переконати дочку, що батько їх любить, але Марію, якщо вона щось надумала, переконати було дуже складно.

Загалом характером дочка була вся в маму.

Тепер їхня родина навчалася жити без чоловіка та батька.

Перший рік, після розлучення, Ганна з дітьми жили в невеликому місті, але після того, як вони залишилися без підтримки чоловіка та батька, життя стало досить важким.

Колишній чоловік Ганні аліменти платив копійчані, а більше не допомагав.

Ось тоді Ганна і вирішила переїхати в село, ближче до родичів, тим більше, що ті їх дуже кликали, та й робота, для Ганни, знайшлася там досить швидко.

Тут у місті вона працювала продавцем, і там сестра пообіцяла влаштувати її на ту саму посаду.

Оплата в місті, звичайно ж, була трохи більшою, проте в селі був город, а це дуже непогана підмога для великої родини.

Діти проти не були, бо дуже часто бували в селі і мали там чимало друзів.

У селі, у родинному колі, Ганні стало набагато легше.

Було з ким залишити невгамовних хлопчаків, робота цілком влаштовувала, та й житло було дуже непогане.

Житлом Ганну з дітьми забезпечила та сама сестра.

Вони з чоловіком купили новий будинок, а тим у якому жили раніше, поступилися Ганні.

Життя почало налагоджуватися.

Вадим, колишній чоловік Ганни, не з’являвся і взагалі ніяк не давав про себе знати.

Від спільних друзів Ганна знала, що він знову одружився і в нього народилася дитина.

Ганні було прикро, що Вадим так легко забув про те, що, окрім малюка, у нього є ще троє дітей, але дзвонити, нагадувати йому про дітей вона не збиралася.

Сама Ганна, як не намагалася, чоловіка забути не могла…

Ішов час.

Хлопчики пішли у перший клас.

Марія закінчила школу роком раніше і зараз вже навчалася в місті на педагога, а Ганна так само була одна.

Тепер про Вадима вона думала набагато рідше, але одного разу він, несподівано для всіх, сам з’явився в селі.

Ганна, якраз, йшла від батьків, коли побачила знайому машину.

Спочатку Ганна подумала, що помилилася, але номер на машині переконав її у протилежному.

Вона думала, що давно забула і Вадим їй абсолютно байдужий, тим більше, що з моменту їхнього розлучення минуло вже кілька років, але все виявилося зовсім не так, як вона передбачала.

Вадим зовсім не змінився.

Хіба, що стрижка в нього була зараз трохи іншою, а в іншому це був той самий Вадим.

Ганна, стримуючи почуття, що рвуться назовні, підійшла до машини колишнього чоловіка.

Вадим відчинив двері машини і запросив Ганну сісти поряд.

Чомусь Ганні дуже не хотілося цього робити. Їй здавалося, що коли вона знову виявиться наодинці з Вадимом, то не стримається і зізнається йому, що все ще його любить.

Взявши себе до рук, Ганна сіла в машину.

Вадим дивився на колишню дружину, посміхався та мовчав.

Ганна заговорила першою.

– Привіт. Ти навіщо тут?

Вадим, не перестаючи посміхатися, відповів.

– Привіт. Скучив.

Ганна напружилася.

– Хлопчики у школі, а Марійка у місті, але ти, напевно, знаєш?

– Так знаю. Я їй дзвонив, але вона, як тільки чує мій голос, кидає слухавку.

Ганна посміхнулася.

– А ти що хотів? Взагалі ти не з’являвся кілька років! Це знаєш, не один день!

Вадим став серйозним.

– Ганно, ти зрозумій. Все вийшло дуже швидко. Я й сам не зрозумів, що накоїв! Але знаєш, що, Ганно!

Очі Вадима заблищали і він взяв Ганну за руку, так що тій стало трохи хвилююче.

– Ганно, я хочу повернутися до вас! Хочу знову жити з тобою та дітьми. Ми поїдемо, Ганно! Поїдемо з цього села до міста! Хлопчики ходитимуть там до школи, Марійка приїжджатиме до нас на канікули, а ми… Ганно ми знову будемо разом і щасливі!

Першою думкою Ганни було, що вона не дочула, але поступово до неї стало доходити, що Вадим не жартує!

Він все ще тримав її за руку і явно чекаввідповіді, а Ганна навіть не знала, що відповісти на такий несподіваний випад колишнього чоловіка.

З одного боку їй хотілося кинутися до Вадима в обійми, а з другого боку вона чудово розуміла, що це неправильно.

Неправильно прощати людину, яка зрадила не тільки тебе, а й твоїх дітей.

Здоровий глузд взяв гору. Ганна обережно вивільнила свою руку і спокійно спитала.

– А син?

Вадим здивовано подивився на Ганну.

– Який син?

– Ну як. Твій син. Від нового одруження.

Вадим видихнув.

– Ой, Ганно! Це взагалі не проблема! Він ще надто маленький, щоб щось зрозуміти.

Ганна серйозно подивилася на колишнього чоловіка і спитала.

– Вадиме, а про наших з тобою дітей ти так само казав?

Вадим із роздратуванням подивився на Ганну.

– Припини! Пора все забути!

– Що припинити, Вадиме? Забути про те, як ти нас зрадив? Ні. Я цього, на жаль, забути не зможу. Та й діти забудуть навряд чи. Особливо Марія.

– Ганно, ми все пояснимо дітям! Вони зрозуміють!

– Ні, Вадиме. Не зрозуміють. Я знаю наших дітей, та й я тебе, загалом, прощати не хочу. Надто підло ти вчинив. Підло і не по чоловічому.

Ганна відчинила дверцята, вийшла з машини і пішла у бік будинку.

Вона жодного разу не обернулася.

Вадим щось гукав їй услід, але Ганна не обернулася.

Їй було важко, але вона не розуміла від чого.

Чи то від того, що вона побачила Вадима, чи то від того, що вона зайвий раз переконалася в тому який він негідник.

Дітям про те, що бачилася з батьком, вона не сказала.

Вважала, що зайве переживання їм не потрібне.

Сама Ганна знала, що тепер точно зможе пережити зраду Вадима і намагатиметься почати жити заново.

Заради себе та заради своїх дітей.

Головне пам’ятати, що життя не зебра з чорних і білих смуг.

Життя – шахівниця і тут все залежить від зробленого тобою ходу.

А те, що вона зробила правильний хід, Ганна тепер навіть не вагалася.