Мені вже 74 роки, давно на пенсії. Та так важко, як цьогоріч, мені ще не було. Пенсія – 6 тисяч. А комунальні страшенно виросли. У мене вдома все на світлі – опалення, гаряча вода. От уявіть, навіть в теплу пору я вже 1500 гривень лише за електроенергію платила. Та кілька тижнів тому похолодало, почала вночі конвектор вмикати.

В мене двоє дітей. Син з сім’єю виїхав до Данії, там тепер живуть і повертатися не планують. А от донька неподалік квартиру має. Її чоловік досить добре на ногах стоїть, він бізнесмен, гарно заробляє. Катя теж працює. Ні в чому вони собі не відмовляють. Не розумію, чому, але нікому з моїх дітей не приходить в голову, що треба мені бодай трохи фінансово допомагати. А коли починаю натякати – лишень скаржаться, як їм важко і як грошей бракує.

Останній місяць для мене був надто важкий. Я захворіла на грип. Витратила на лікування тисячу гривень, а тоді ще й рахунки за комунальні поприходили. Подивилась – і за голову взялася. Подумала, що голодуватиму до кінця місяця. А тоді вирішила, що піду до доньки, щось дасть на вечерю мені – вже зекономлю.

Прийшла, ми випили чай, поговорили. З їжі Катя так нічого й не додумалась запропонувати. Я тоді сіла в кімнаті, донька саме з чоловіком телефоном говорила. Дивлюсь, а у вазі в серванті гроші лежать, по 200, 500 гривень. І не мало. Подумала, не помітять. Взяла одну тисячі, на комунальні.

Минуло кілька днів і Каті подзвонила мені. Вона відразу почала кричати:

– Зізнавайся, ти вкрала гроші?

– Які?

– Гроші з серванта! І не бреши мені. Оце ти докотилась! Не соромно?

Я не знала, що казати, почала плакати.

– Катю, ти ж знаєш, як мені важко! Могла б і не доводити до такого. Сама б запропонувала і все!

– Всім зараз важко! Більше в мій дім не приходь!

Вона вимкнула виклик. А я ще довго плакала. Не знаю, де ж я помилилась у вихованні. Чому діти не дбають про мій добробут? Порадьте, що я можу зробити?