– Знаєш, мам, – зам’ялася Христина, – не хотіла тобі говорити … Але я не можу спокійно дивитися, як тебе обманюють!

– Ти про що? – відволіклася від серіалу Марина. – Хто мене обманює?

– Твій новий чоловік! – заявила дівчина і завмерла в очікуванні реакції від матері.

– Дочка, ти чого? Сонечко голову нaпeклo? – жінка натякала на сильну спеку, що стоїть в місті другий тиждень.

– Блін, мам, ти спочатку вислухай мене, а потім вже припущення роби, – закотила очі Христина. – Я бачила Діму з якоюсь жінкою в ресторані. І вели себе вони зовсім не як друзі. Та й потім разом кудись подалися, і, між іншим, обнімалися.

– Коли ти його бачила? – зовні Марина залишалася абсолютно спокійною, але хто б знав, яких зусиль їй це коштувало.

– Два тижні тому, – покаялася донька, відводячи погляд убік. – Я просто не хотіла тебе засмучувати, адже ти тільки почала знову жити, а не існувати.

– Не турбуйся про це, я розберуся, – посміхнулася жінка, поплескавши дорослу дочку по голові. – Краще скажи, коли ти собі пару знайдеш? Двадцять п’ять років, як-неяк! Та й я онуків хочу!

– Ну, – зніяковіла Христина, – є у мене одна людина на прикметі. Якщо все складеться, скоро познайомлю. А поки ні про що не питай! Можу сказати одне – тобі він точно сподобається.

Марина за дочку пораділа і навіть розпитувати не стала. А даремно. Проблем би точно менше було …

***************************

Діма знову затримався на роботі. Марині стало здаватися, що слова дочки мали сенс, але як дізнатися точно? Не хотілося б ображати обранця необгрунтованими підозрами. Раптом образиться і піде? І вона знову залишиться одна!

Ні, за своє щастя потрібно триматися руками і ногами. Так вже вийшло, що чоловік був молодший Марини на сім років, і він цілком міг знайти ту, що не буде його ревнувати і влаштовувати істерики.

– Діма, привіт, – вона вирішила зателефонувати чоловіку, може щось почує? – Ти скоро додому приїдеш?

– Не знаю, – спокійно відповів той, а на тлі було підозріло тихо для офісу. – Щось термінове?

– Та ні, просто хотіла запропонувати сходить в ресторан, – сказала Марина, сподіваючись, що чоловік погодиться. Дива не сталося.

– Давай не сьогодні, я втомився, та ще й не все зробив. Не знаю, коли звільнюся. Може, на вихідних?

– Давай, – з тяжким зітханням відповіла жінка. – Вечеря буде чекати на столі.

Але і у вихідні вибратися в ресторан не вдалося. Як і в наступні. Завжди знаходилися невідкладні справи. Та й взагалі, Діма став проводити вдома набагато менше часу. І погляд у нього змінився – не було в ньому колишньої пристрасті і любові.

Нарешті, сталося те, чого Марина боялася найбільше.

– Не ображайся і не гнівайся, – говорив Діма, збираючи валізи. – Так буде краще для нас обох. Я зустрів іншу, і вона подарує мені сина. Я лише сподіваюся, що ми з тобою залишимося друзями, все-таки в одному місті живемо.

– Звичайно, – тремтячим голосом відповіла Марина, через силу змушуючи себе посміхатися. – Ти ні в чому не винен.

– Ось і добре, – чоловік навіть не дивився на дружину. – Розведуть нас швидко, адже ні спільного майна, ні дітей у нас немає. Я сам подам заяву.

Та пішов. Так просто, ніби й не було цих п’яти років щасливого життя. Ніби … і не любив зовсім.

Марина впала в дnpecію. На людях вона вела себе як зазвичай, вдаючи, що те, що відбувається її зовсім не зачепило. Але вдома … Вдома вона peвiла, уткнувшись в подушку.

Їй майже п’ятдесят. У неї доросла дочка, яка вже давно живе своїм життям. Хороша робота, повага співробітників. Але цього мало! Адже Марина всією душею жадала любові і турботи!

Христина щовечора приходила в гості, що б хоч трохи втішити маму. І через три місяці, Марина знову почала посміхатися, виходити на вулицю не для походу в магазин або на роботу, а що б просто погуляти.

• Мам, пам’ятаєш, ти просила познайомити тебе з моїм обранцем?- Якось раз запитала Христина.

– Звичайно, – тепло посміхнулася мама. – Що, нарешті дозріла?

– Так, – якось дивно вимовила дівчина. – Тепер перешкод немає. Давай завтра ввечері зустрінемося в кафе біля твоєї роботи?

– Давай.

Марина поспішала на зустріч, радіючи, що хоча б у дочки все добре. Вже підходячи до кафе, вона побачила Діму, який сидить поруч з Христиною.

– Невже і його покликала? – пробурмотіла жінка, завмираючи на півдорозі. Було бoлячe бачити кохану людину. – Може, вона хоче допомогти нам знову зійтися?

А які ще можуть бути причини? Діма все ж Христину не виховував, на той час вона вже жила самостійно. Та й особливо довірчих відносин у них не було.

– Який сюрприз, – посміхнулася Марина вже колишнього чоловіка. – Теж хочеш познайомитися з хлопцем моєї дочки?

– Мам, ти тільки спокійно вислухай, – безтурботно сказала Христина. – Я виходжу заміж. За Діму.

Марина в шoцi дивилася на дочку. У вухах з’явився дивний шум, голова закрутилася … Жінка втратила cвiдoмicть, так і не встигнувши нічого сказати.

Прокинулась вона вже в лікapні. Жuти не хотілося. Її зрадила рідна дочка! Дитина, якій вона присвятила всю себе! Невже така красива дівчина не могла знайти собі кого-небудь іншого?

Прийшли ліkaрі, щось пояснювали … Але Марина їх навіть не слухала. Жінці було абсолютно начхати на власне здоров’я.

– Навіщо ви мене взагалі вpятyвали? – тільки й запитала вона, поставивши в глухий кут людей в білих халатах.

Христина дзвонила, посилала повідомлення, але їх видаляли, навіть не читаючи.

– Немає в мене більше дочки, – на повному серйозі говорила жінка колегам,які відвідував її. – Вона для мене більше не існує.

Після виписки Марина продала квартиру, дачу, машину … І поїхала жити в Італію. Від доброї і завжди усміхненої жінки не залишилося нічого …