Поїзд заколисував. Тук-тук, тук-тук! Весь вагон спав, Олі не спалося, Оля переживала. Найбільше вона переживала, як її зустрінуть вдома. Тук-тук, тук-тук…

В голові крутилися спогади. Хіба багато вона в житті хотіла? Хотіла щастя і жити безбідно. А вийшло…

Одружилися вони з Сергієм молодими, можна, сказати юними. Одружилися і стали жити за рахунок батьків. Тому що ні спеціальностей, ні роботи, ні житла свого не було.

Олі хотілося пошвидше вийти заміж, а там сподівалася, що все само якось налагодиться. І ось це “саме налагодиться” тяглося вже тридцять років – діти виросли, майна не нажили.

Що залишилося від батьків, тим і жили. А хотілося достатку…

І Оля зважилася, поїхала в свої сорок вісім років на заробітки закордон. Чоловік її не розумів, навіщо кудись їхати? Обидва працюють, так, заробіток невеликий, але стабільний. На життя вистачає, а більшого йому й не треба.

Але Оля наполягла на своєму, їй хотілося безбідно жити. Її колишня колега знайшла за кордоном грошову роботу, висилає гроші додому.

Чоловік на ці гроші вже відремонтував і облаштував будинок. Зараз ще вона заробить на пристойну машину і повернеться остаточно додому. Ось ця колега і зманила за собою Олю.

Роботу Оля знайшла досить швидко – хатньою робітницею в багатому домі.

Вісімдесятирічний господар будинку – власник якогось великого бізнесу, його 75-річна дружина і їх 55-річний син – якийсь художник – жили в цьому ж будинку.

Олі, яка все життя пропрацювала нянькою в дитячому саду, така робота була легкою і гроші платили хороші. Почалися робочі будні.

Чи то смачні Олині борщі, які так прийшли до смаку всім мешканцям, чи то її зовнішність так вплинули на художника, але син господаря будинку закохався в робітницю.

Олі подобалося залицяння багатого спадкоємця і вона відповіла на них. Батьки художника були не проти – чим би дитя не тішилося.

Оля перестала висилати гроші додому, пояснивши це тим, що втратила роботу. А через пару місяців приїхала додому, щоб розлучитися з чоловіком.

Чоловік обурювався:

-З ґлузду з’їхала, на старості років закохалася. Тобі б онуків няньчити, а ти по заробітках шаландаєшся і на багатих мужиків чіпляєшся!

Але Оля була щаслива і не звертала тепер уже на колишнього чоловіка уваги.

Повернувшись на заробітки, Оля з художником стали жити сім’єю. За великим рахунком майже нічого в житті Олі не змінилося. Вона так само прибирала будинок і готувала їжу, тільки тепер безкоштовно.

Одружуватися художник не поспішав, але Оля любили його і любила життя в багатому домі, тому не помічала таку дрібницю, як незареєстрований шлюб.

Один раз з’їздили з чоловіком в екзотичну країну – це була фантастика!

Була мрія в Олі, народити художнику спадкоємця. Ну, не повинно бути так, щоб у такого багатства не було спадкоємця. До вагітності Олі чоловік поставився байдуже:

-Навіщо тобі це? Не молоді ж уже. Ну якщо сама хочеш, то народжуй.

Через півроку нестало батька художника. Оля в душі раділа – вона ставала хазяйкою будинку, а вже коли народиться спадкоємець, так взагалі все переробить на свій лад.

На поминках, як грім серед ясного неба прозвучала новина – батько все своє майно заповів своєму тридцятирічному онукові…

-Онукові? Якому онукові? – думала Оля. Коли вона ввечері запитала про це чоловіка, він відповів:

-Думаєш, я все життя був самотній? Ні, я був одружений, у мене є син. Він працював з дідом. А мене цей бізнес не хвилює.

Оля після такої новини навіть заслабла.

Місяця через два, після всіх жалобних заходів художника з Олею переселили з будинку в невелику квартиру і майже позбавили фінансування.

Тих кишенькових грошей, що виділяв син своєму непрацюючому батькові, вистачало тільки на скромну їжу і гулянки художника. А гуляти він став багато…

Оля народила дочку, працювати не могла, грошей не стало зовсім. Тоді вона в розпачі подзвонила колишньому чоловікові і розповіла про своє життя.

Колишній чоловік вислухав, і в слухавці запала тиша.

На що сподівалася Оля? Ні на що, їй просто треба було виговоритися. Зараз вона слухала тишу і чекала, що колишній чоловік просто кине слухавку. Тоді вона буде вирішувати якось свої проблеми, але жити так більше неможливо.

Після довгого мовчання колишній чоловік сказав:

-Приїжджай, спільних дітей виростили, виростимо і твою…

Поїзд заколисував. Тук-тук, тук-тук! Дочка спала у матері на руках, а Оля не спала.

Їй було тривожно – на старості років в подолі принесла…