Отож, знала я добре Бориса, знала, що любить з друзями посидіти, але хто тоді не сидів? Хіба ви не дівочими великими компаніями, коли хлопців гурба і дівчат, вже на долинці співи і гостина, то хтось відмовлявся? Ось взимку було важче, бо вже на морозі не дуже й наспіваєшся. Тоді на вагу золота були хати, де або ніхто не жив, або батьки були за кордоном, це було взагалі свято.

Тому я не дуже тому дивувалася, що Борис пригублює, думала, що після весілля він не буде більше друзів шукати. а ми будемо разом жити і дітей ростити.

Але нічого не змінилося й після весілля, скільки я чоловіка не просила прийти додому, як людина.

– Та що ти завелася? Я ж отут тихесенько ляжу і посплю, нічого ж не роблю.

Думала, що дитина його змінить, але де там, це був ще один привід святкувати.

Батьки бачили, як у нас життя йде і скинулися нам на однокімнатну квартиру в місті, щоб Борис покинув друзів і жив геть по-іншому.

Ми дуже раділи, першу пору він перестав гульбанити, ми робили ремонт косметичний, тішилися вигодам і були просто щасливі. Чоловік вийшов на роботу, а я поки сиділа з донькою і зустрічала його зі смачною вечерею та затишком.

Але далі він знайшов нових друзів, далі перестав приносити зарплату, далі його звільнили з роботи. Я вже не витримала і сказала, що не буду з таким чоловіком жити і на перших порах помагало. Чоловік був ідеальним майже рік. Я навіть розслабилася і думала про другу дитину, але далі він почав знову і з новою силою.

Я знову кажу, що піду і він знову запевняє, що любить мене і донечку, а далі за короткий термін за своє.

Я тоді подзвонила по його батьків, речі його зібрала і вони забрали його додому. Так я стала вільною жінкою і мені було не цікаво, як там чоловік, бо була певна, що без змін.

Віддала доньку в садочок, а сама вийшла на роботу і життя потекло зі своїми малими радощами і прикрощами. Борис не приходив ні на дні народження доньки, ні згадував про мій.

Коли бачив мене в селі, як ми приїжджали до моїх батьків, то висловлював претензії:

– Ти мене покинула. Забрала квартиру, з донькою бачитися не даєш!

– А ти хочеш аби тебе донька такого бачила?

Бубнів далі й йшов геть.

А потім мені доля усміхнулася і я зустріла заможного чоловіка, він мав все, що треба для комфортного життя і був дуже цілеспрямованим. Ну просто знахідка!

Я переїхала жити до нього і він мені всіляко натякав, що скоро попросить моєї руки.

Але далі грянув грім – моя донька опинилася в лікарні і потребувала дороговартісного лікування. Я кинулася до коханого, але той сказав, що всі його гроші в бізнесі і він нічим не може допомогти.

– Це марна справа, ти ж сама чула, що кажуть спеціалісти!

– Для мене не марна!

Я продала квартиру свою, жила практично в палаті доньки і тільки інколи мене замінювала мама. Батьки Бориса теж дали велику суму, назичили точно, бо звідки вони могли взяти? У мене на думці було лише одне – врятувати дитину.

Мені сказали, що все це чудово, але треба везти за кордон і треба ще більше коштів. Я вже не знала, що маю продати, як тут з’явився Борис і приніс добрі гроші.

– Я ще дістану, ти їдь з донькою і я теж поїду і буду заробляти.

Отак ми й жили за кордоном, він працював, і я теж прибирала, щоб лиш донька наша стала на ноги.

За той час, що ми були разом, то він і краплі в рот не брав.

– Я собі зарікся, щоб наша донька була здорова, то я ніколи не буду вживати. Лиш би вона одужала.

Чудо сталося і ми дякуємо Богу за це. Якось так порадилися, що вже й залишимося тут, бо ми тут геть в іншій обстановці і наче стали кращими версіями самих себе. Якщо обом працювати, то непогано виходить по грошах і дитина матиме нормальну медичну допомогу.

Але для мене найголовніше, що донька пишається татком, а для нього це найвища нагорода.

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.