Олександра все своє життя жила для інших. Ще з дитинства вона була найбільш відповідальною і працьовитою в родині. Як старша дитина в багатодітній сім’ї, вона змалку брала на себе роль няньки для інших.

Четверо молодших братів і сестер вимагали уваги, і Олександра, не задумуючись, виконувала роль «других батьків». Їй було лише 10 років, коли вона вперше залишила школу на кілька тижнів, щоб доглядати за молодшими, поки мама хворіла.

Незважаючи на труднощі, Олександра виросла працелюбною і організованою дівчиною. Коли прийшов час поступати в інститут, вона, здавалось, мала все попереду: перспективи, амбіції, бажання вчитися та розвиватися.

Однак життя вирішило по-своєму. Мама захворіла, і все змінилося. Вона лягла в лікарню, а батько, хоч і намагався, не зміг впоратися з усіма справами вдома.

Олександра не могла залишити їх у такій ситуації, і вирішила повернутися додому, допомогти, поки мама не поправиться. І так, мрії про диплом і кар’єру поступово відступили на задній план.

Повернувшись в село, Олександра сподівалася, що згодом зможе відновити навчання, але на це вже не вистачило часу. Щоразу з’являлися нові турботи, і мрії про інститут танули, як сніг на сонці. Вона ставала все більше частиною родинного кола, втягувалася у вир домашніх справ і повсякденних обов’язків.

В один з таких днів в селі до Олександри почав свататися Микола, місцевий парубок. Олександра не відчувала особливого бажання виходити заміж, але батько, побачивши, як важко їй все тягнути, наполягав, аби вона не гаяла часу.

«Тобі треба допомога, ще одні роботящі руки на господарстві точно не завадять», – сказав він.

І Олександра, не маючи особливих причин відмовити, погодилася.

Микола був добрий чоловік, працьовитий і відповідальний, але кохання між ними не було. Вона не любила його, але вирішила, що життя не обов’язково повинно бути ідеальним, а головне – це робота, обов’язки, турбота про родину.

Так і вийшло: вони одружились, і Микола відразу узявся господарювати. Роботи справді стало менше, але щастя в Олександри не додалося. Вони жили разом, хоча між ними й не було того емоційного зв’язку, на який вона сподівалася.

Молоде подружжя не поспішало заводити дітей. Спочатку хотіли вирішити всі проблеми з молодшими братами та сестрою Олександри. Потрібно було допомогти їм влаштувати життя, подбати про їхню освіту, а потім вже думати про власних дітей.

Це було важливо, і Олександра, хоча й не завжди була щаслива, все одно вважала, що її місія – бути турботливою сестрою та дочкою.

Через 8 років після шлюбу у Олександри і Миколи народився син. А ще через два роки з’явилася і донечка.

Тепер Олександра розчинилася в своїх дітях. Всі її думки були про них: як їм краще, як забезпечити їхнє щасливе майбутнє. Вона повністю зосередилася на вихованні і на родинних турботах. Для себе вона вже не мала часу.

Час йшов, брати і сестра виросли, створили свої сім’ї. Батьки, яких Олександра так довго доглядала, також пішли з цього світу. Спочатку мама, а потім, через кілька років, і батько.

І ось тепер Олександра залишилася сама, без рідних і без тих обов’язків, що займали її все життя. Але навіть тут вона не змогла знайти спокою. Її діти, хоч і були вже дорослими, не дозволяли їй просто відпочити.

Коли Олександрі виповнилося 46 років, її чоловіка не стало. Ставши вдовою, Олександра знову залишилася одна, хоча і не зовсім. Діти ще потребували її підтримки, але вона розуміла, що настав час змін.

І ось, після довгих роздумів, її подруга, що давно працювала в Греції, запропонувала їй поїхати туди на заробітки. Олександра погодилася. Це був її шанс почати нове життя, побачити світ, відпочити від дому та знайти для себе якийсь новий сенс.

В Греції вона працювала тяжко, але гроші відправляла додому, будуючи будинок, про який завжди мріяла. За 10 років вона зробила з його старої хати справжній маєток – відремонтувала все, від даху до підлоги. Це була її маленька перемога після всіх років, коли вона жила тільки для інших.

Однак, як би Олександра не намагалася покращити своє життя, з часом вона зрозуміла, що ще не завершила справи вдома.

Коли її син одружився і привів свою дружину, а донька вийшла заміж і привела зятя, родинні справи почали ускладнюватися. Всі вони почали вимагати, щоб Олександра вирішила, кому з дітей дістанеться будинок. І це стало справжньою проблемою.

Телефонні дзвінки від дітей стали частішими. Син вимагав, щоб він залишився жити у відремонтованому будинку, адже саме він підтримував матір і допомагав їй на заробітках, а донька, навпаки, вважала, що це її право жити в такій оселі, оскільки вона з нею виросла і була ближче до матері.

Олександра не могла прийняти рішення. Вона не могла вибрати між дітьми, не могла віддати перевагу одному з них, адже кожен із них був для неї важливим. Вона відчула, як все, що вона робила, усе життя, яке присвятила родині, тепер ставало непотрібним, якось незначним у їхніх очах.

Вона, в свою чергу, не знала, як відповісти дітям. З одного боку, вона хотіла залишити будинок для сина, з іншого – розуміла, що донька буде ображена. Її серце розривалося від того, що вона навіть не могла здійснити найменший крок, щоб вирішити це питання.

Тоді Олександра задумалася про все своє життя. Вона зрозуміла, що ніколи не мала часу для себе, що все життя жила для інших: для батьків, для дітей, для чоловіка.

І тепер, на схилі віку, вона не знала, що їй робити з тим, що залишилось. Вона мріяла про спокій, про час для себе, але її діти не давали їй цього. Вона хотіла щось змінити, але не могла, бо занадто довго жила для інших.

У ті моменти, коли вона була далеко від дому, в Греції, на самоті, Олександра зрозуміла одну річ: життя не можна витрачати тільки на інших. Вона повинна була навчитися жити для себе, хоча це і було страшно і незвично після всіх років служіння родині.

Олександра сказала дітям, що цей будинок вона вирішила залишити собі. Та діти її не зрозуміли. Тепер син з донькою мамі заявили, що вона повинна продати, а гроші між ними поділити, якщо вона не може вирішити, кому дім віддати.

Сумно у Олександри на душі, вона все більше стала задумуватися над долею людини. А може і справді деякі люди прийшли на цей світ, щоб служити іншим, і вона одна з них?

Як позбутися відчуття, що ти усім щось винна?