Марина, посміхаючись, спостерігала, як двоє цуценят, синхронно махаючи хвостиками, із задоволенням їдять.

Їхня мама, яка лежала біля ніг господині, здавалося, теж поділяла гордість за своїх малюків.

– Гарні цуцики! Тьху-тьху-тьху, щоб не наврочити, – думала Марина.

Очі досвідченої «собачниці» давно розпізнали – бути цим цуценятам чемпіонами!

Нехай тільки майбутні власники не лінуються, і походять-поїздять по виставках.

Ну, а поки що нехай їдять малюки на здоров’я і ростуть.

Майбутні перемоги у них попереду, а головною місією все одно залишаться не титули, медалі і грамоти, а радість, яку, безумовно, вони принесуть у нові сім’ї.

Долю одного цуцика вже було вирішено. Темно-шоколадного, схожого на плюшевого ведмедика, у Марини давно зарезервувала приятелька, і тепер чекала, поки малюкові виповниться 3 місяці.

За цього малюка Марина зовсім не переживала. Було зрозуміло, що він опиниться в досвідчених і дуже добрих руках.

А от біленька Белла, улюблениця мами-собачки і Марини, була поки що вільна.

Марина з сумом думала про те, що їм все одно доведеться розлучитися, але тут нічого не вдієш.

Звісно, ​​у скромній квартирці дві собачки помістяться. Навіть для власниці місце залишиться.

Однак якщо залишати Беллу собі на радість, тоді навіть частину грошей, витрачених на вирощування потомства Айви, не вдасться відшкодувати. На жаль, фінансове питання перед жінкою стояло досить гостро.

Professional makeup services

Так що навіть нічого і мріяти про те, щоб цуценя, що сподобалося, перейшло в розряд другого вихованця. Залишалося тільки знайти Беллі гарного господаря.

– Нічого, Айво, – звернулась Марина до своєї собачки, прибираючи спорожнілі миски. – Ми з тобою аби-кому нашу улюбленицю не віддамо.

Ситі цуценята трохи погралися, а потім заснули прямо там, де їх зморила втома. Айва лягла поряд зі своїми дітьми, а Марина влаштувалася на дивані, дивитися якусь стару комедію.

Раптом, задзвонив телефон. Чоловічий голос без довгих розмов сказав:

– Куплю у вас цуценя за будь-які гроші! Куди під’їхати?

Марині, якщо чесно, було ліньки приймати відвідувачів, але вона вирішила не відмовляти потенційному покупцю і назвала свою адресу.

Втім, незабаром жінці довелося пошкодувати про це.

---

Чоловік, який з’явився приблизно через пів години на порозі Марининої квартири, привітався з жінкою, легковажно помахав рукою Айві, яка завжди завжди зустрічала гостей разом з господинею, і заявив:

– Несіть цуценя. Біленький такий.

– Така, – поправила наполегливого гостя Марина і запитала: – У вас які умови для собачки. Квартира чи свій будинок?

– Та яка вам різниця? – не надто чемно відповів чоловік і витяг з кишені гаманець.

Відкривши його, він, не відраховуючи, дістав пачку купюр і простягнув Марині:

– Ось. Беріть і несіть цуценя.

Айва, яка насторожено стежила за гостем, зробила кілька кроків вперед, ніби вирішивши, про всяк випадок, прикрити собою господиню.

– Чоловіче, вибачте, не запам’ятала вашого імені… Ви ви ж не кілограм картоплі купуєте!

Собачка – жива істота, якій потрібні певні умови. Я не зможу вам цуцика продати, якщо ви будете поводитися як на вуличному базарі.

– Сергій мене звуть, але це – неважливо. Кажу ж вам: я готовий купити цього білого цуцика за будь-які гроші. Ось, беріть.

Чоловік додав до купюр, які вже були в його руці, всі, хто залишалися в портмоне, і сказав:

– Якщо вам цього мало, я ще на картку можу перерахувати. Без проблем. Тільки продайте мені цього цуцика!

– Для яких цілей вам собачка потрібна, Сергію? – задала чергове запитання Марина і вирішила знову уточнити: – І мені все-таки, дуже хотілося б дізнатися про ваші житлові умови.

– Та що ви все одне й те саме?! Повторюю, мені потрібне це цуценя.

Марині навіть стало лячно, коли вона глянула Сергію в очі. Погляд був абсолютно порожнім, наче чоловік був думками не тут.

– Вибачте, – твердо сказала жінка. – Але я навряд чи зможу продати вам цуценя. До побачення.

– Це ще чому?! – обурився Сергій. – Я вам нормальні гроші пропоную. Що ще треба?

– Хоча б відповідей на прості запитання, а ви все про гроші.

Марина не розуміла, як відкараскатися від цього чоловіка, але, на її щастя, по сходах піднімався сусід, який повертався з прогулянки зі своєю німецькою вівчаркою.

Миттєво оцінивши ситуацію, він чемно запитав:

– Якісь проблеми, Маринко?

– Дякую, все нормально. Чоловік уже збирався йти.

Неохоче, але Сергій пішов, а сусід порадив:

– Слухай, зараз стільки різних ходить, ти хоча б когось у гості клич, щоб поодинці покупців не зустрічати.

Пам’ятаю, коли цуценят Марти продавали, хто тільки не траплявся. То подзвонять і одразу знижку просять. То кажуть, що їм собачка на привʼязі потрібна. То під взагалі безкоштовно вимагають віддати цуцика.

– Так, це точно. Різні люди бувають. Дякую, Петре Івановичу, за допомогу.

– Дрібниці, – відповів сусід, і, прощаючись, повторив пораду: – Ти, Маринко, все-таки обережнішою будь.

Подякувавши чоловікові, жінка зачинила двері, погладила Айву і сказала їй:

– Ну, цьому дивному Сергію ми з тобою точно Беллу не довіримо. Дивний він якийсь! Втім, сподіваюся, ми його більше не побачимо і не почуємо!

Це було другою помилкою Марини за вечір…

---

Вранці сталося несподіване. Коли Марина, вигулявши Айву, йшла до під’їзду, її раптом хтось гукнув.

Вона обернулася і занервувала від побаченого.

То був той самий дивний вчорашній покупець…

– Вибачте, Марино. Я вчора трохи не в собі був і якось неправильно з вами розмову вибудував…

Якщо ви дозволите, я зараз розповім, чому це цуценя мені таке важливе. Напевно, це здасться вам дивним, але говоритиму без таємниць.

Марині хотілося сказати, що в неї немає жодного бажання вислуховувати розповідь Сергія, але в його очах та інтонації було стільки суму й переживань, що вона погодилася:

– Гаразд. Слухаю. Тільки постарайтеся недовго. Мені ще цуциків годувати.

– Добре. Дякую. Отже, цього песика придивилася моя дочка. Її разом з мамою не стало… 41 день пройшов. Їхали машиною і… Отак.

Мене з ними не було – мав термінові справи, а вони поїхали в магазин. Не стало моєї Віри і донечки Софійки…

Лишився я сам.

Донька про собачку давно мріяла, а напередодні сорокового дня так ясно мені наснилася. Сказала, щоб я не сумував. Просила, щоб я її мрію здійснив…

Прокинувся я з важкою головою. Цілий день думав. Увечері зарядив чогось планшет Софійки. Увімкнув. Став дивитися все підряд і натрапив на фото світлого цуцика з блакитними очима.

Мабуть, донька вже придивилася собі вихованця, якого ми їй обіцяли колись подарувати…

Коротше, пошук фото привів мене на вашу сторінку в соцмережі. Там – ваш телефон вказаний. Ось я і подзвонив, щоб здійснити мрію дочки, а потім примчав до вас.

Ось тільки через свої переживання нічого до ладу не зміг пояснити…

Марина зрозуміла, що дівчинка, напевно, побачила ті фото, які були зроблені в день, коли цуценята відкрили очі.

Все це було сумно й зворушливо, і жінка м’яко відповіла:

– Сергію, я вам співчуваю, тільки мені й справді важливо знати, що цуценя буде в хороших умовах.

Чоловік, ніби від цього залежало його життя, почав квапливо перераховувати свої активи:

– У мене свій бізнес. Досить успішний. За 15 кілометрів від міста будинок. Я впевнений, що собачці там буде добре.

Марина кивнула, але вирішила попередити:

– Майте на увазі, що ми з вами неодмінно підпишемо договір. Ви або згодні або угода не відбудеться.

– Звичайно. Я згоден, – поспішно відповів Сергій. – Я відчуваю, що маю, що просто зобов’язаний здійснити мрію доньки! Ось:

Чоловік відкрив галерею фото у своєму смартфоні і простягнув його Марині.

– Подивіться самі, які в мене умови.

Жінка гортала знімки, на яких було чуже щасливе життя. Ледь втримавшись від того, щоб не заплакати, вона повернула телефон його власнику і запросила:

– Ходімо. Я вас із Беллою познайомлю і договір дам. Ах так, взагалі-то, краще, якщо цуцики до 3 місяців у мене побудуть.

Якщо вас все влаштує, ви просто залишите завдаток, це ми теж пропишемо в договорі, а потім заберете Беллу.

Чоловік квапливо кивнув, немов побоюючись, що жінка передумає.

---

Активні та кумедні цуценята підкорили серце Сергія, яке окутувало горе. Він гладив непосидючих малюків, а потім, коли Белла вальяжно влаштувалася на його колінах, потіснивши братика, по щоках чоловіка покотилися сльози.

Марина, щоб не дивитися на цю щемливу сцену, залишила гостя під наглядом Айви, а сама вирушила на кухню готувати їжу для вихованців.

Сергій без запитань, майже не дивлячись, підписав договір, одразу віддав усю суму за цуценя й уточнив:

– А поки Белла буде у вас, я зможу її відвідувати? До речі, ці два тижні до того, як її забирати, я можу й корм оплачувати. Це взагалі не проблема.

– Як хочете. Якщо у вас є бажання та час, дзвоніть і приїжджайте, – погодилася Марина. – Я вам розповім про годування, догляд, виховання, а потім ще й роздрукую пам’ятку, де будуть вказані всі основні моменти.

---

Приятелька, яка забігла провідати свого цуцика, дізнавшись, що Белла теж продана, привітала Марину й уточнила:

– І чого ти така сумна? Незабаром у тебе в квартирі не буде калюжок і купок. Знову із Айвою спокійно заживете.

Зітхнувши, Марина поскаржилася на несправедливість життя:

– Розумієш, Настю, якось так прикро. Я сьогодні, як моторошну історію тепер уже господаря Белли дізналася, так мені одразу соромно стало.

Живу, себе шкодую за те, що дитину не змогла народити чоловікові і Володька мене на молоду, гарну й вагітну проміняв. А у цього Сергія – справжнє лихо, але не зламався чоловік…

Насті, яка поралася зі своїм темно-шоколадним щастям, загалом, не було ніякого діла до чужих бід, але вона філософськи сказала:

– Ну, кожен має свою долю. Тут нічого не вдієш. Може, у тебе ще справжнє світле кохання попереду, а Володька був, як тренування. Не сумуй, Марино!

– Ой, Настю! Яке ще справжнє кохання? Мені вже 39 років. Все! Ось, Айва тепер – моя любов!

---

Втім, Марина знов помилилася!

Через 3 роки, після ділового спілкування про собачок, дружніх розмов про все на світі, довгих спільних прогулянок з двома лабрадорами, боязких та обережних романтичних жестів, Сергій запропонував їй…

Вийти за нього заміж!

А ще через рік у пари народився син. Айва та Белла стали для маленького Сашка найдобрішими та найуважнішими няньками…

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

Джерело