У мого Любомира вже була сім’я до мене. Але подібне мене не лякало, адже я знаю, що в житті буває всяке. Люди не сходяться характерами, роблять помилки і мають право все виправити. Тож я гадала, що стала рятівним кільцем для чоловіка, бо зустріла його одразу через місяць після розлучення.

Разом ми вже понад рік. Я прекрасно знаю, що в нього є двоє дітей, які зараз живуть з його колишньою та її батьками. Тож з розмовами про власних чад я не поспішала. А потім Любомир зробив мені пропозицію і ми навіть обвінчалися в церкві. Не знаю, чи хтось досі ще так робить. Але у нас така традиція. 

Сама ж я до цього одруженою ще не була. Тож наївно мріяла про щасливу сім’ю з Любомиром. Адже він – усе, що в мене було. Втім, коханий мене дуже засмутив. До заміжжя він неодноразово тікав на великі свята до своєї колишньої та її дітей. Але весь той час я не була його законною жінкою, тож і перечити особливо права не мала. сам він постійно виправдовувався, мовляв, не подумай нічого такого, але там мої діти і йду я тільки заради них. Я з ними знайома. Вони до нас приходили кілька разів. Точніше, їх приводив Любомир на вихідних. До колишньої він просив не ревнувати, бо давно до неї нічого не відчуває.  

Знаю, що причина розлучення була банальною: характерами не зійшлися. Я не раз цікавилася, як за 8 років спільного життя можна було не помітити, що людина не підходить тобі по характеру.  Чоловік пояснив, що на початку спільного життя він багато працював, щоб у домі був достаток, тож часто був у роз’їздах. А коли нарешті мав змогу частіше бувати вдома, зрозумів, що з дружиною вони зовсім різні. Обоє дійшли висновку, що ніякого спільного майбутнього в них бути не може. Дали собі ще два роки, але й ті нічого не врятували. Розлучилися без зайвих сварок та конфліктів. 

Після заміжжя я запропонувала коханому переїхати до мене, оскільки мала власну простору квартиру. Він перечити не став. Власний куточок Любомир залишив колишній дружині. Згодом туди переїхали його свати, щоб допомагати доньці з вихованням двох діток. Час від часу Любомир бачиться з малюками. Нерідко і до нас їх приводить. Я ж проти не маю нічого. Та й я їй начебто сподобалася. Без обіймів, поцілунків та приємних слів не обходиться. Вони вважають мене тіткою, а я й не проти. 

Але упродовж минулого року багато чого змінилося. Любомир часто телефонує колишній просто при мені. А тема розмови банальна: запитати, як у неї справи. Або куди гірше – порадитися з нею щодо якоїсь справи, яка геть не стосується їхнього спільного минулого. Чула я, що він на обід до неї забігає, ніби власного дому в нього нема. Також все частішими стали виправдання про те, що дітей кудись потрібно терміново відвезти.

Я мовчати не стала. Вирішила одразу сказати, що мене така поведінка не влаштовує. Поставила ультиматум: з дітьми зустрічайся, але врахуй, що я – твоя дружина. І радитися відтоді він мав тільки зі мною.І обіди йому я готую, тож і їсти їх потрібно вдома. 

Любомир тільки розсміявся. Мовляв, я ревную, хоч і причин для цього немає. 

Втім, те, що трапилося нещодавно, взагалі виходить за рамки дозволеного. Коханий запитав мене, де і з ким я збираюся зустрічати Новий рік. Говорив це так, ніби ми одне одному чужі люди. А тоді просто порадив сходити з дівчатами у нічний клуб, бо сам він їде до дітей. Там, мовляв, і його сім’я буде. Ось тільки мене в тому домі ніхто бачити не бажав.  Як тільки я почала перечити, мені одразу дали зрозуміти, що це не обговорюється. 

Я сильно засмутилася. Думаю, це ранило б кожну дівчину на моєму місці. Я готова була прийняти його рідню та дітей у нас у квартирі. Сама б усе прикрасила та приготувала. Але Любомир навіть чути подібного не хотів Він уже все сам вирішив.

Я чомусь переконана, що їде він туди заради колишньої. 

Усі мої знайомі також обурюються. Вони такої ж думки, як і я. Тільки моя мама чомусь розводить руками, бо не бачить в цьому нічого страшного. Мовляв, їде до родичів та й то на одну ніч всього.

Але мені це тільки додало ще більше сумніві. Одна ніч. Але все ж таки я його дружина і це неповага до мене. Хіба ви стали б терпіти подібне?

Любомир пообіцяв, що довго там не сидітиме. І як тільки звільниться, то одразу приїде за мною. Почуваюся річчю, якщо чесно. Хоча вже зовсім заплуталася в ситуації. 

Що б ви зробили на місці жінки?

Чи марні її підозри?