-Ти збираєшся піти в цій сукні? – здивувався Павло.

-А що? – занепокоїлася Юлія, – мені не личить?

-Тільки не ображайся … Ти трохи набрала зайвого, – нерішуче промовив товариш.

Юлія зітхнула і зняла гарну обновку, куплену спеціально для цього випадку. Павло ще три місяці тому сказав, що він візьме її з собою на корпоратив, і вона мала час підготуватися.

-Оце інша справа, – схвалив приятель, коли вона без задоволення одягла на себе коричневу сукню в модному стилі оверсайз, яке виглядало на ній так, ніби вона натягнула мішок з-під картоплі. Зате нічого не обтягує.

Корпоратив проходив у дорогому ресторані. Відразу видно, що Павло працює не аби де. Організація багата і не скупиться на розваги для своїх співробітників. Як же їй пощастило, що такий розумний і вродливий чоловік звернув на неї увагу і навіть взяв із собою на корпоратив!

Щоправда, незабаром їй стало незатишно. Вона нікого, крім Павла, не знала, а він кудись пішов, залишивши її на самоті.

-Вибачте, ви не знаєте, куди подівся Павло? – несміливо запитала вона монументальну даму, одягнену в сукню, скрізь усіяну паєтками. Жінка блищала і переливалася, що її зовсім не бентежило. А ось вона просто не змогла б прилюдно з’явитися в такому вбранні. Що люди подумають? А раптом вони сміятимуться?

Жінка байдуже похитала головою і повернулася до розмови зі своєю сусідкою. А дівчина засмутилася. Вона намагалася додзвонитися до друга, але він не брав слухавку. Всіми забута вона сиділа в куточку, намагаючись стримати сльози. Незабаром їй стало нестерпно, і вона вирішила піти додому.

-Куди це ти вирушила? – Павло перехопив її у гардеробі.

-Мені щось зовсім не весело. Я йду, – пробурмотіла дівчина, – Я тут нікого не знаю, а ти мене покинув одну.

-Не роби з мене посміховисько, – прошипів він їй прямо у вухо. – Я відлучився всього на п’ять хвилин, поговорив із хлопцями, а ти вже нервуєшся. Ти вже давно не дитина, невже складно себе зайняти чимось? Поговорила б із жінками, як усі нормальні люди. Гаразд, пішли. Не відійду більше від тебе ні на крок, раз ти така, що сама хвилини одну побути не в змозі.

Весь вечір Павло провів із нею. Він більше не бурчав, але всім своїм виглядом показував, яка вона невихована і як йому ніяково. Після корпоративу він відвіз її додому, і попрощавшись, швидко пішов.

А Юля місця собі не знаходила. Вона любила Павла, і їй нестерпно було несхвалення від нього. А раптом він її покине? Дивно, що високий гарний хлопець узагалі з нею зв’язався. Ілюзій вона не мала. Повненька непримітна дівчина з рідкими волосинками та сумним поглядом невизначеного відтінку очей навряд чи може надовго зацікавити такого красеня.  Якби ж тільки зовнішність, у неї і характер був сором’язливий і нетовариський.

Її найгірші переживання підтвердилися. Коханий не дзвонив тиждень. Її дзвінки скидав, іноді надсилав СМС «Потім». Що це могло означати, вона не уявляла.

За тиждень він заїхав до неї на роботу на своєму автомобілі. Юлія побачила у вікно, як він виходить із машини з коробкою її улюблених шоколадних цукерок і підстрибнула від радості.

-Такий хлопець гарний, – до неї підійшла співробітниця. – Цікаво, чим ти його зачепила? Вже точно не зовнішністю – У її голосі чулася ледь прикрита заздрість.

Дівчина працювала в бібліотеці, і колеги іноді  жартували над нею.

-Вибачте, що втручаюся, – чемно сказав хлопець у окулярах.

Він іноді приходив по любовні романи для бабусі.

– Але зовнішність для стосунків не головне.

Жінка дивилася на нього здивованим поглядом, усім своїм виглядом показуючи, що для такого хлопця, справді, зовнішність, вже не головне, він матиме справу з будь-ким, хто над ним зглянеться.

-Вибачте, якщо Алла Степанівна вас образила, – квапливо сказала Юля, – від неї недавно … ну загалом, проблеми у неї в особистому житті.

Дівчина квапливо взяла сумочку і побігла надвір, до коханого.

-А чому ти не відповідав на телефонні дзвінки? – Запитала вона.

-Зайнятий був. Куди пійдемо?

-Мені хотілося б сходити на один фільм…-нерішуче сказала дівчина.

-Напевно, мелодрама? Ні, це без мене. Пішли в кафешку, – рішуче сказав Павло.

Цілий місяць Юля літала як на крилах, нічого не помічаючи довкола.

-Використає і кине, – пророкувала Алла Степанівна.

-Аллочка, не треба так. У них же кохання, от як дівка розцвіла! – хитала головою директор бібліотеки.

-Що будете замовляти? – До них підійшла офіціантка.

-Їй салат, краще без заправки. Мені стейк.

-А можна мені картоплі? Вона дешевша, ніж салат. Я не наїмся, – жалібно сказала Юлія.

-Ти знову набрала зайвого. Не хочу тебе образити, але ти… Я дбаю про тебе, у тебе ж скоро проблеми почнуться, – дбайливо сказав Павло.

Офіціантка з незрозумілим виразом подивилася на парочку і пішла виконувати замовлення.

На день народження Павло подарував їй абонемент у фітнес. І начебто вона мала радіти турботі про неї, але чомусь їй стало прикро.

– Хоч прикинься, що задоволена, – прошептав їй у вухо Павло. – Ти хоч уявляєш, скільки він мені обійшовся. Я поговорю з тренером і ми з ним складемо графік індивідуальних завдань для тебе.

Родичі, яким дуже подобався ввічливий та симпатичний Павло, не побачили у подарунку нічого образливого.

-Одразу видно, що має серйозні наміри, – схвалила мати. – А ти дочка, справді набрала зайвого.

Юля сиділа, ледве стримуючи сльози. Павло про щось розмовляв з її батьком, потім весело сміявся із двоюрідними сестрами, загалом відчував серед незнайомих йому людей, як риба у воді. Їй би так! Вона й із рідними людьми спілкується неохоче!

Наприкінці свята він попросив уваги.

-Повідомляю всім, що я люблю Юлю, і роблю їй пропозицію. Юля, ти вийдеш за мене?

-Вийду, – посміхнулася вона. – Дякую.

-Це тобі дякую, люба. Завтра підемо за кільцями.

Родичі кинулися вітати новоспечену наречену. “Пощастило тобі, – добродушно сказав батько. А я вже думав, ти ніколи заміж не вийдеш”.

-Вона обов’язково скине, – пообіцяв наречений.

Після дня народження Павло тиждень не давав про себе знати. Ну хоч слухавку брав.

-У мене купа справ, – казав він. – Про кільця пам’ятаю, не набридай.

Через тиждень він заїхав за нею додому, на правах нареченого побалакав з батьками, які не знали, куди посадити дорогого гостя.

-Павле, ти тільки стеж, щоб Юля не їла все підряд. Бо вона може! Я їй завжди говорю, що в її віці соромно набирати зайвого, а вона мене не слухає.

-Я займуся цим обов’язково. До речі, як твої успіхи у фітнесі? Як жодного разу не була? Навіщо я тобі абонемент дарував?

-Пробач, я обов’язково ходитиму.

-Юлю, ти показуєш неповагу Павлу. Він витратився, а ти нехтуєш цим. Як можна? – обурилася мати.

-Завтра піду обов’язково. – Юлі вкотре стримала сльози.

-Павле, ми з батьком простежимо особисто. Вона обов’язково скине, і весільну сукню обирати буде не соромно, – пообіцяла мати.

-Не знаю як із дружиною, а з тещею мені дуже пощастило, – галантно сказав Павло майбутній родичі.

Він привів їй в ювелірний магазин і вказав продавцю на широке золоте кільце з незграбним каменем.

-Принесіть його.

-Але мені не подобається, – Юля вказала на вузьке кілечко з білого золота. – Можна мені таке?

-Ти зовсім вже? Виглядає як срібне за три копійки. Камінь крихітний. Ось принесли, приміряй.

Юля приміряла. Приблизно така каблучка є у її матері, вона їй дісталася від бабусі. Мати розповідала, як важко було його дістати, тоді не як зараз: пішла і купила.

-Можна мені все-таки поміряти те, з синім камінчиком?

-Звісно. Ось тримайте. Дуже цікавий дизайн. Придивіться, як незвичайно виконані пелюстки у квітки.

-Твоя справа приносити товар, – сказав Павло, – Що за невихованість. Як тебе звати? Аліса? Прекрасно. Сьогодні ж я напишу відгук про твою нав’язливість і особисто простежу, щоб ти тут не працювала.

До них уже поспішала інша жінка.

-Вибачте, цього більше не повториться, – виправдовувалася вона.

-Я сподіваюся. Оформляйте, – Павло вказав на нек расиву обручку.

-Алісо, я дуже вибачаюся за нього. І обов’язково напишу спростування, – вперше у житті дівчина посміла висловити свою думку.

Вона вибігла з крамниці. Сльози охоче хлинули з очей.

***

-Юля, у вас щось трапилося? – стривожено спитав хлопець. Він стояв перед нею з оберемком любовних романів.

Юля мовчки похитала головою. Не говорити ж парубкові, що на неї всю ніч сварилися батьки, яким Павло розповів про її невиховану поведінку в ювелірному магазині.

Ускладнювало ситуацію те, що Павло знову перестав брати слухавку. Образився вкотре.

Увечері вона вийшла з бібліотеки і побачила хлопця.

-Можна запросити тебе до кафе? – усміхнувся він.

-Звичайно, – несподівано для себе самої сказала Юлія.

-Що їстимеш? Не соромся.

Так добре Юлі ще ніколи не було. Вона танула від уваги практично незнайомої людини. Хлопець делікатно розпитав її про Павла.

-А тобі не здається, що ти просто набрала через пережиття, тому що твоє оточення до тебе погано відноситься? Чому ти не даси їм відпору?

-Але вони мені добра хочуть!

-Ні. Вони сміються з тебе і вселяють комплекси. Ти дуже мила дівчина, Юля. Дуже світла. Таких не люблять, тому що ти одним своїм існуванням нагадуєш їм про те, які вони негідники. Я точно знаю, сам через це пройшов.

Вони довго гуляли парком. Виявилося, що з хлопцем у них дуже багато спільного.

-Завтра я за тобою зайду, гаразд? – стурбовано спитав він.

Вранці задзвонив телефон. Павло. Юлія вперше подумала, що їй зовсім не хочеться спілкуватися з ним. А якщо не хочеться, то вона й не буде.

Увечері за нею прийшов хлопчина. Він сидів у читальній залі, чекаючи, коли закінчиться її зміна. Вони разом вийшли надвір.

-От, значить як, – з автомобіля вийшов Павло, – Знайшла мені заміну? Та я з тобою зі жалості зустрічався.

Він склався навпіл, ловлячи ковтки повітря.

-Я кілька років займався боксом. По мені не скажеш, але… Переїжджай до мене, люба. Мені ще нізким так добре не було.

Через три місяці вона прийшла до знайомого салону вже з хлопцем.

-За обручкою? – Запитала Аліса. – Вони вас дочекалися. – Мірятимете?

-Звісно, ​​дякую. А у вас тоді не було неприємностей?

-Ні, неадекватів до нас багато приходить. Дивіться, це кільце, як на вас зробили.

Скориставшись тим, що хлопчина відволікся, вона прошепотіла Юлії на вухо:

-Ви молодець, що знайшли сили залишити цього негідника. Він би вам усе життя зіпсував.

-Сама б я не впоралася. – Вона пригорнулася до хлопця. – На щастя, мені було кому допомогти