Ця історія, розповідає про рутинну звичку Степана, який щороку купує три червоні хризантеми і вирушає до малого селища, де живе його колишня теща.

Це символічний вчинок, який має певне емоційне чи спогадове значення для Степана. Червоні хризантеми часто асоціюються з любов’ю, вдячністю або повагою, а поїздка до колишньої тещі може свідчити про збереження якихось стосунків чи пам’яті про минуле.

Тепер усе стає значно зрозумілішим. Історія Степана і його поїздок в мале селище набуває глибокого і емоційного змісту. Виявляється, що кожного року він купує три червоні хризантеми і їде на гробівець своєї дружини Зої, якої не стало 11 років тому. Цей жест — це частина його шани та пам’яті про неї.

Червоні хризантеми, як символ любові та пам’яті, і справді є гарним вибором для вшанування. Важливо, що її мати, колишня теща Степана, хотіла увічнити пам’ять Зої на рідній землі.

Його колишня теща, знаючи, що Степан ще молодий і перед ним — все життя, намагалася заспокоїти його, попереджаючи, що з часом він, можливо, забуде про Зою і знайде нове щастя. Але Степан виявився іншим. Його вірність пам’яті про Зою не змінилася з роками, і він продовжував виконувати свою традицію кожного року, навіть через одинадцять років після того, як жінки не стало.

-Степане, тобі б добре одружитися ще раз, знаєш як самому прикро на старість жити.

Колишня теща Степана все питала його чому він не одружується вдруге, а той відповідав що ще встигне і хоче купити більшу квартиру то може тоді і одружиться.

Цікаво! Отже, навіть коли Степан досяг своєї фінансової мети і придбав нову квартиру, він все одно не поспішав одружуватися.

Пам’ять про Зою, яку Степан так любив, могла бути тягарем, який він не зміг легко залишити позаду. Коли людина переживає глибоке і щире кохання, а потім втрачає цю людину, важко просто «відпустити» і почати нове життя.

З часом, коли біль від втрати трохи загоїлась, Степан почав поступово відпускати спогади про Зою, хоча цей процес не був швидким. І, напевно, спочатку це давалося йому дуже тяжко, оскільки він і сам не розумів, як і чому почав змінювати своє ставлення до цього. Можливо, він просто намагався жити далі і знайти новий сенс в житті.

Він прийняв рішення поїхати до матері Зої, це було не просто бажанням налагодити контакт. Це було більше про необхідність заспокоїти свою совість і розібратися з власними почуттями.

Можливо, Степан відчував, що він віддалився не тільки від тещі, а й від тієї частини себе, яка була пов’язана з родиною Зої. Йому треба було переконатися, що він не втратив їх остаточно, що ще є можливість підтримати певний зв’язок, навіть якщо він вже не міг повернути минуле.

Коли Степан приїхав то пішов одразу на кладовище і дуже здивувався там він побачив уже не одну могилу а дві і на кожній були по три червоні хризантеми.

Це була справжня несподіванка для Степана — виявляється, що за той час, поки він віддалявся від родини Зої і не приїжджав до селища, сталося те, чого він не міг передбачити.

Матері Зої не стало а за гробівцями двох жінок стала доглядати сусідка Тетяна яка повернулася в село з дитиною, як її покинув чоловік, вона не мала де жити і її поселили у хаті жінки.

Це було якраз 31 грудня і Степан мав повертатися до міста з друзями святкувати але Тетяна його зустріла біля будинку і запросила всередину. Там вони пили чай і розмовляли.

І Степан зловив себе на думці, що зовсім не хоче повертатися назад у місто.

Галина Червона