Я сиділа нерухомо, не знаючи, що сказати. Світ навколо ніби зник. Мені здавалося, що я знаю його як облуплену картоплю, а він раптом показав зовсім інше обличчя, я не могла повірити сама собі, що таке чую від свого чоловіка

Війна

Я завжди вважала наш шлюб із Олегом щасливим. За вісімнадцять років ми жодного разу серйозно не сварилися, особливо через побутові дрібниці. У нас була чітка система: я займалася домашніми справами, а чоловік приносив гроші та продукти. Це здавалося ідеальним розподілом обов’язків, який працював бездоганно.

У нас двоє дітей, школярів, своя квартира й автомобіль. Я не почувалася перевантаженою чи обділеною. Навпаки, мені приносило радість готувати для сім’ї, тримати дім у чистоті, дбати про дітей і стежити, щоб у них усе було. Я не вважала себе супер-жінкою чи особливою домогосподаркою. Просто моя робота лаборанткою дозволяла повертатися додому о п’ятій годині вечора, і після цього я могла спокійно займатися родинними справами.

Моя зарплата була скромною, але мене це не хвилювало. Я завжди вважала, що забезпечення родини — це завдання чоловіка, а моє — грамотно розподіляти його заробіток. Олег добре заробляв, але якби ми витрачали ці гроші бездумно, то навряд чи мали б той комфорт, який я так дбайливо створювала для всіх нас.

Саме тому я була вражена до глибини душі, коли під час однієї зустрічі з друзями почула від Олега щось абсолютно несподіване. Це сталося в розпал вечірки, коли ми всі сиділи за столом і обговорювали різні теми. Олег раптом сказав:

— Ой, Ірина! Що з неї взяти? Вона зовсім не сучасна. А от ти, Марто, і машину водиш, і кар’єру будуєш, і чоловікові даєш розслабитися. Сергію, я тобі заздрю!

Я відчула, як у мене похололо в душі. Спочатку я не повірила власним вухам. Це був мій чоловік, який зараз сидів поруч і казав такі слова? Ми прожили разом стільки років, я завжди була впевнена, що він цінує те, що я для нього роблю. А тут виявляється, що він заздрить іншим?

Повернувшись додому, я прямо запитала:

— Як ти міг сказати таке про мене при друзях?

— А що я такого сказав? — спокійно відповів Олег. — Це правда. Ти просто… є. Тільки й знаєш, що на кухні крутишся та дивишся свої серіали. Ні поговорити з тобою, ні в люди вивести.

Його слова вразили мене. Виявляється, все те, що я вважала важливим, не мало для нього жодної цінності.

Чи справді тримати дім у порядку й дбати про дітей так просто? Невже всі ці роки я жила в ілюзії?

Я не спала всю ніч, перевертаючись із боку на бік і розмірковуючи над почутим. Може, він мав рацію? Але ж я приймала його таким, як є. Ніколи не вимагала від нього змін, не просила бути лагіднішим чи стрункішим.

Чому ж тепер саме я опинилася в ролі тієї, хто повинен доводити свою цінність?

Наступного тижня я вирішила змінити підхід до життя. Першим кроком стали водійські курси.

— Олеже, сьогодні вечерю готуй сам, — сказала я, зібравшись на заняття. — І дітей перевір, будь ласка. У мене уроки допізна.

Я вибирала саме пізні години занять, щоб повернутися додому й побачити, як чоловік справляється з побутом.

— Чому кухня вся в крихтах? А чому посуд не помили? І ти повірив дітям, що їм нічого не задали?

Я критикувала його з тим самим тоном, який він використав проти мене. Мені здавалося, що так буде справедливо. Олег мовчав, але здавалося, що всередині він кипів.

Незабаром я вирішила зробити ще один крок — зайнятися кар’єрою.

— Я хочу стати завідувачкою лабораторії, — повідомила я йому одного вечора.

— Ти? Завідувачкою? — Олег здивовано подивився на мене. — Що ти можеш?

— А чому б і ні? Я хочу, щоб ти міг пишатися мною перед друзями.

З того часу я часто затримувалася “на тренінгах” і “нарадах”. У реальності я проводила вечори з подругами в кафе, обговорюючи наше нове життя. А вдома я більше не прагнула підтримувати порядок чи допомагати дітям із навчанням.

— Що за смак у цієї їжі? Це їжа чи щось із їдальні? — сказала я якось, ковиряючи виделкою страву, яку приготував Олег.

Мені навіть почало подобатися командувати й не брати на себе відповідальність. Замість цього я навчилася зосереджуватися на собі. Я змінила пріоритети й тепер жила власним життям.

Я почала водити авто, і це принесло мені відчуття незалежності. Уявіть, я більше не залежу від чоловіка, щоб він підвозив мене чи вирішував якісь дрібні проблеми! З іншого боку, це стало частиною мого нового образу “сучасної жінки”. Я зробила це не лише для себе, а й щоб довести чоловікові, що можу змінитися.

Подобається не нести відповідальність і витрачати час на себе. Подобається приходити додому пізно, з відчуттям, що я багато працювала, навіть якщо це були просто приємні зустрічі з подругами. Подобається чути, як чоловік нервує, не знаючи, як упоратися з побутом.

Звісно, цей підхід мав наслідки. Діти стали отримувати гірші оцінки, вдома з’явився безлад, а ми з Олегом спілкувалися лише у вкрай необхідних ситуаціях. Але мене це більше не хвилювало. Я змогла повернути собі відчуття свободи та цінності, навіть якщо це коштувало розбіжностей із чоловіком.

Тепер я можу сказати, що живу так, як хотіла. У мене є кар’єра, я вмію водити машину, і більше не відчуваю, що маю тягар лише родинних обов’язків. Думаю, тепер Олег точно може пишатися мною. Саме цього він хотів, чи не так? Що не зробиш заради кохання та сім’ї!

Залишити відповідь