– І що, Катерино, тобі невістки твої подарували? Я бачила, як Іван з Яриною несли коробку велику. Напевно, щось з електротоварів? Ото пощастило тобі з старшою невісткою! – захоплено каже сусідка Катерині на наступний день після того, як та свій 65-річний ювілей відсвяткувала.

Катерина вся аж світилася від щастя, і запропонувала сусідці зайти до неї, щоб трохи посидіти. Наїдків із вчорашнього дня залишилося багато, тож гостю точно буде чим пригостити.

Одарка стала вибачатися, що подарунка не має, але в гості до сусідки піти не відмовилася, хотілося з перших вуст дізнатися – що там і до чого, бо ж бачила, що і старший син, Іван, з дружиною був. А дружина у нього далеко не простачка, а єдина донька колишнього голови сільради. З родини великих багачів.

Подарункові кошики

Сімейні пакетні тури

Був і молодший син, Ярослав. І дружина його, Оксана, теж прийшла. Це і здивувало сусідку, бо вона знає, що Катерина категорично не прийняла в свій час вибір молодшого сина, і багато років не спілкувалася ні з ним, ні з невісткою, от лише останнім часом їхні стосунки стали налагоджуватися.

Катерина сама ростила двох своїх синів. Чоловік в свій час поїхав на заробітки і пропав. Спочатку вона плакала, хвилювалася, а потім змирилася, бо хтось їй сказав, що живий-здоровий її чоловік, просто живе з іншою.

Їхати і шукати чоловіка Катерина не стала, занадто довга була дорога, а синів вона вирішила сама підняти. Заміж вдруге не виходила, всі сили в дітей вкладала, в надії, що виростуть її сини, одружаться вдало, і тоді вона вже на старості біля своїх синів і заживе.

Поки старший брат собі достойну пару шукав, першим вирішив одружуватися молодший. Закохався у Оксану, сирітку з сусіднього села, яка виросла біля своєї бабусі.

Дівчина і справді була дуже вродливою, але ж бідною. Нічого за душею не мала, крім старої бабусиної хати.

Як не просила Катерина молодшого сина одуматися, навіть погрожувала, що залишить його без нічого, та на нього це не вплинуло. Ярослав настільки закохався в Оксану, що навіть не уявляв того, що не вона стане його дружиною.

Катерина викреслила молодшого сина з свого життя і з свого заповіту, коли той таки таємно розписався з Оксаною. Весілля молодята не робили, бо не було за що, а просто розписалися і стали жити разом в старій хаті Оксаниної бабусі.

Літня жінка була єдиною людиною, хто їх підтримав. Бабуся полюбила Ярослава всією душею як свого рідного онука чи сина, і завжди йому говорила, що хто слухає своє серце – той ніколи не прогадає.

Через рік одружився і старший син Катерини. Він уже свою маму потішив так потішив. Вибрав собі за дружину найбагатшу дівчину з села. Катерина стала свахою самого голови сільради, і цей факт не міг її не тішити.

Багаті свати відразу подарували молодятам окремий будинок, який вони збудували для своєї єдиної доньки.

Раділа Катерина не довго, бо багата невістка не дуже хотіла знатися із свекрухою – і до неї не ходила, і до себе не кликала. Сама стала віддалятися, а згодом і Івана на свій бік перетягнула, так що і син про маму став забувати.

Так Катерина без двох синів і залишилася – бо одного сама відігнала через невістку, а іншого невістка від неї забрала.

Поки жінка була молода і чулася в силі, то не зважала на це, хоч і гірко їй було як матері. А коли почала старіти, то зрозуміла, що допомога дітей зайвою не буде.

Сама пішла Катерина миритися до молодшого сина. Ярослав з Оксаною уже жили в своєму невеликому, але дуже затишному будинку, який збудували своїми силами.

Оксана радо приймала свекруху у себе, і ніколи зайвим словом не обмовилася, що має якусь образу на неї. Що було, то минуло. Жінка і справді щиро раділа примиренню, бо ж у неї ніколи мами не було, а вона завжди мріяла про те, щоб мати маму.

З невісткою від старшого сина таких теплих стосунків у Катерини не склалося. Та все ж, прийшли на ювілей матері усі.

Старший син разом з дружиною подарували мамі кавомашину. А молодший син з дружиною так багато грошей не мали, то принесли всього тисячу гривень. І тапочки. Звичайні, кімнатні, тепленькі такі, на зиму. Оксана сама їх вибирала з любов’ю, щоб мама взимку в ноги не мерзла.

– От скажи, Одарко, навіщо мені та кавомашина, якщо я каву не п’ю. Хіба тобі зараз зроблю, і сама за компанію вип’ю. Подарунок, начебто, і дорогий, але безкорисний, – каже Катерина сусідці.

А от тапочки – то зовсім інша справа. Тепленькі такі, що знімати їх не хочеться. І не дорого коштує такий подарунок, а ціниться дуже дорого, – продовжує вона.

– Розумію тебе, Катерино. Не завжди те, що дорого, є таким цінним, як здається. Але тобі гріх жалітися. Головне, що ти зрозуміла свою помилку і помирилася з молодшим сином. Будеш мати біля кого свою голову в старості прихилити.

А запитай Оксану, де вона такі тапочки купила? Я б і собі такі взяла, бо дуже вже гарні.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

Джерело