Олена Іванівна все життя своє була жінкою впертою та принциповою. Але й життя було у неї досить таки важким, але вона ніколи не скаржилася, не вміла, завжди сподівалася на себе і розуміла, що все в її руках.

Має вона троє синів, кожен з яких створив власну сім’ю. І ось зараз, коли їй вже виповнилося сімдесят два роки, Олена Іванівна зрозуміла, що має зробити важливий крок – вирішити, хто ж буде її доглядати в старості.

Звісно, в неї родина була велика, але жінка була мудрою і розуміла, що всі відразу точно не доглядатимуть її і потрібно обрати якусь одну сім’ю, яка візьме на себе такий обов’язок, тому вона ще зараз свою квартиру віддасть, щоб потім між дітьми не було непорозумінь і суперечок, адже квартира у неї велика, трикімнатна, в хорошому районі.

Хоча це питання було дуже непростим, мати вирішила не залишати цього на випадок і ще заздалегідь почала обдумувати, кому відписати свою квартиру.

Її сини жили у різних містах, і кожен з них мав свою родину і власне життя. Але з невістками в Олени Іванівни були досить такі складні стосунки, особливо тепер, коли діти почали поважати і розуміти потреби матері. Всі троє невісток були різні, і, можливо, саме в цьому і була проблема.

Марина, дружина старшого сина, завжди була дуже активною і впевненою в собі жінкою. Вона вела власний бізнес, був завжди в русі та вважала, що родина повинна крутитися навколо її планів.

Відносини з Оленою Іванівною з самого початку не складалися. Олена Іванівна не могла зрозуміти, як можна так мало приділяти уваги старшим. Марина ніколи не розуміла, чому Олена Іванівна постійно щось радить, скаржиться чи пропонує допомогу, воли вона в неї нічого не просить абсолютно.

У їхніх стосунках було багато нерозуміння, і навіть тепер, коли Олена Іванівна почала нездужати, Марина поїхала лише один раз, і то на кілька годин.

Тетяна, дружина середнього сина, була дуже турботливою. Вона завжди підтримувала Олену Іванівну в важливих моментах, але її постійна увага іноді обтяжувала. Тетяна хотіла бути завжди на зв’язку, приїжджала з подарунками і намагалася зробити все, щоб матір її чоловіка не відчувала себе самотньою.

Але Олена Іванівна почала відчувати, що ця турбота стає аж занадто надокучливою, невістка зовсім все в свої руки взяла в її домі. Тетяна завжди була занадто пильна, що часом викликало в Олени Іванівни відчуття втручання в особисті справи.

І хоча її син і донька Тетяни постійно запитували, чи є якісь проблеми у неї, мати не могла сказати, що це було для неї важко.

Але найбільше Олена Іванівна не могла визначитися з вибором через Наталку, дружину молодшого сина. Наталка була зовсім інша, не схожа на двох старших її невісток.

Вона була мовчазною, не нав’язливою, але завжди готовою вислухати та допомогти: попросиш її про щось – вона допоможе свекрусі без проблем, а не попросиш – вона набридати ніколи не буде матері чоловіка.

Їхня з Оленою Іванівною взаємодія була неприязною в перші роки, але з часом все змінилося і відносини їх налагодилися швидко. Наталка поважала особистий простір Олени Іванівни, і вона ніколи не нав’язувала своїх рішень.

Вони разом могли довго сидіти в тиші, пили чай і, здається, все було в порядку. Проблемою було те, що Наталка була далеко – вона жила з чоловіком в іншому місті, і вона не могла постійно перебувати біля Олени Іванівни, хоч і намагалася приїжджати, коли могла.

Але нині, коли Олена Іванівна почала відчувати проблеми з самопочуттям, питання стало ще складнішим.

Квартира, яку вона заробила важкою працею, стала важливим аспектом для її синів. Олена Іванівна не могла не помітити, як її діти почали самі ставити питання про те, хто з невісток доглядатиме за нею. Це було не так просто – адже жінка не могла визначити, хто з них буде найкраще піклуватися про її останні роки.

Одного дня Олена Іванівна вирішила, що їй потрібно поговорити з кожною з невісток. Вона запросила їх по черзі на чашку чаю, щоб поставити важливе питання.

Марина прийшла першою. Вона з’явилася в квартирі в непоганому настрої, розповіла про свій новий бізнес-проект, поділилася новинами про родину.

Олена Іванівна не мала часу на загальні розмови. Вона прямо запитала, чи готова Марина допомогти їй у разі потреби.

Марина зітхнула: “Мамо, я насправді дуже зайнята. У мене мало часу на такі речі, мені часу на власні справи дуже не вистачає, ви ж розумієте, чим я займаюся, що в мене бізнес свій. Але, звісно, я буду підтримувати, чим зможу, в разі потреби”.

Наступною була Тетяна. Вона відразу почала розповідати, як організує все для свекрухи, як привезе їй все потрібне з аптеки, супи, буде допомагати з усім. Вона навіть пропонувала переїхати до Олени Іванівни на деякий час.

Олена Іванівна, якийсь час, почала відчувати, що її дійсно пильнують, але її це трохи не подобалося, вона не дуже довіряла словам цим, та й не розуміла, як це невістка моє покинути свого чоловіка і жити з нею, це точно нічого нормального не вийде, адже вона швидко втомиться і повернеться назад. Вона відчувала у цих словах якусь неправду і перебільшення, адже вона сама б точно не залишила свою сім’ю, щоб постійно жити зі свекрухою.

Вона відповіла: “Тетяно, я знаю, що ти турбуєшся, але мені хочеться мати більше самостійності. Я не безпорадна людина і не дитина мала, а хочу жити так, як мені подобається”.

Наталка прийшла останньою. Вона була спокійною, не поспішала і не роздавала обіцянок свекрусі. Вона запитала Олену Іванівну, як та себе почуває, потім просто сиділа з нею, слухала, допомогла прибрати, навіть не звертаючи увагу на те, що Олена Іванівна сама могла б все зробити.

І в тиші цього вечора Олена Іванівна зрозуміла, що хоч Наталка і не була такою нав’язливою, вона мала те, чого не вистачало іншим – розуміння та поваги до простору Олени Іванівни. Попросиш – підтримає і допоможе, а ні, то й ні, не нав’язує своїх правил та думок.

Через кілька днів Олена Іванівна зробила свій вибір. Вона вирішила, що невісткою, якій вона віддасть квартиру, буде Наталя.

Вона з нею спокійно доживатиме старість і під хорошим наглядом буде.

Мати вирішила, що завтра до нотаріуса піде і все оформить на паперах. Вона щаслива, що прийняла таке рішення і дітям простіше буде, адже вони заздалегідь знатимуть хто доглядатиме і кому буде квартира і не буде в них ніколи суперечок про це.

Ну хіба не мудре рішення старенької мами?