Олена ледве застебнула куртку і вибігла з під’їзду. Слідом за нею поспішав син. Сьогодні рано-вранці їй зателефонували та повідомили, що з чоловіком трапилася біда. Він в палаті. Стан стабільний…Цього разу обійшлося. Порадив не плакати, щоб не хвилювати чоловіка. Посміхатися і поводитися спокійно.

Те, що чоловіка не було вдома всю ніч, жінку не хвилювало, він обіймав немаленьку посаду, дуже багато працював, часто залишався ночувати на роботі, особливо якщо їздив на далекі об’єкти. Вона сама просила його не їхати додому в темряві по поганих дорогах. Звичайно, у чоловіка наворочений джип, куплений ним зовсім недавно, але все одно Олена переживала. Вона стільки разів просила чоловіка не напружуватися, відпочивати частіше, не переробляти… Без толку. Останнім часом він навіть у відпустку перестав їздити. І ось закономірний результат.

Син мовчав. З батьком він не особливо ладнав, оскільки Михайло не приховував свого розчарування сином, який не збирався вислуховувати мудрі настанови чоловіка, і завжди чинив по-своєму, чим розчаровував батька. Останньою краплею стало вступ Романа до університету на відділення, яке він обрав сам. Хлопець навчався на першому курсі, і мав намір зібрати гроші, щоб винаймати квартиру. Він підробляв, але поки що недостатньо для знімання. У матері грошей не брав із принципу.

-Не хвилюйся, мамо, – син зрозумів її без слів, – Я мовчатиму. Батьку зараз дуже важко, я розумію.

От і прекрасно. Жінка вбігла до одномісної палати і застигла на порозі.

Михайло виглядав не так погано, як вона думала. Але що поряд з ним робить молода дівчина і маленька дівчинка?

-Мила, пробач, – зітхнув чоловік. – Це Христина та Марійка.

-Я зачекаю в коридорі, – швидко сказав Роман.

-Ти залишишся тут, – сказав батько і охнув.

-Михайле, будь ласка не хвилюйся, – кинулася до нього дівчина, – тобі не можна!

-Тату, – заплакала дівчинка.

-Зрозуміло, – видихнула Олена. – Другу родину завів. Це молода дружина тебе так заїздила, що ти сюди потрапив?

-Як ви можете, ваш чоловік в такому стані, а ви ……, – сльози потекли з очей дівчини, і вона схлипнула, не в змозі говорити.

-Олено, ти повинна мене зрозуміти. Я нічого не міг з собою вдіяти, це вище за мене. Будь ласка, вияви розуміння.

-Звичайно, я розумію, – пробурмотіла Олена.

-Так, я вже сподіваюся, що ви якщо не потоваришуєте, то хоча б нормально спілкуватися будете. Я навіть радий, що так сталося. Романе, поговори з сестричкою.

-Доброго дня, сестричко, – сказав Роман.

-Ну що ти як нерідний. Гаразд, ви тепер частіше бачитиметеся, ще познайомитеся краще.

Михайло став про щось напівголосно говорити з жінкою, а Олена, зрозумівши, що вона тут зайва, попрямувала до виходу.

-Ти хіба не хочеш мене підтримати? – спитав чоловік.

-Милий, нехай іде. Мабуть, ваш шлюб давно себе зжив, – Христина взяла за руку Михайла.

-Я прийду ввечері, – виправдовувалася Олена. – Мені треба переосмислити ситуацію.

-Олено, а давайте зустрінемося, завтра, ви не проти? – хащебетала Христина, – Обговоримо, як доглядати за Михайлом. Вам доведеться змиритися з тим, що я та донечка тепер станемо частиною вашого життя. Тут неподалік кав’ярня є. Добре?

-Краще я до вас прийду. Мені не хочеться сидіти у кафе, немає настрою. Де ви живете? –  відповіла Олена, спостерігаючи, з яким коханням чоловік дивиться на дитину. На сина він ніколи так не дивився. Він вважав, що хлопчиків балувати не можна, він же майбутній чоловік. Хвалив його вкрай рідко, зате сварив часто й щиро. Вона потім втішала дитину.

“Я знаю, що ти найкращий. Ти досягнеш всього, що хочеш сам. А не твій батько”. Вона підтримувала сина у всьому, потай від чоловіка, і цим зберігала в сім’ї тендітний спокій і видимість добрих стосунків …. Тільки ось навіщо?

-Мамо, ти зовсім вже? – раптом спитав син, коли вони вийшли з палати. – Попереджаю, що більше до нього я не піду.

-Милий, треба, – твердо сказала Олена.

-Кому треба? – Брикнув син. – Мамо, ти що, його вибачиш?

-Так. Вибачу. Не можна накопичувати в собі образ. Потрібно пробачити і жити далі, – жінка викликала таксі.

-Ми ууди їдемо? – здивувався син.

-До будинку цієї молодої, – мати додала погане слово.

-Навіщо?

-Сам, не розумієш? – Здивувалася Олена. – Зупиніть тут, будь ласка.

Вона вискочила з таксі, і підійшла до джипа, що стоїть перед будинком. Він був єдиним дорогим автомобілем, інші виглядали набагато скромнішими. Мама знайшла в сумочці ключі.

-Чого чекаєш? Сідай давай. Виходить, квартиру він їй не купив. Прекрасно.

-А може купив, – здивовано сказав син.

-Навряд чи. Така як ця, не стала б жити в цьому будинку. Просила б нерухомість в новому та сучасному ЖК. Ближче до центру. Втім це неважливо.

-Ну і що ти збираєшся робити? – Запитав син.

-Багато чого. Продам автомобіль. Ціну поставлю набагато нижчу за ринкову. Звичайна людина не буде зв’язуватися, за документом вона на батькові, але я вписана в страховку і довіреність. Перекупи точно візьмуть. Потім. Продам частку в квартирі.

Теж нижче ціни. Твою та свою. Далі. Зніму з його рахунку усі гроші. Я знаю пароль. Я нічого не забула?

-Я не зрозумів. Ти ж казала, що вибачила.

-Коли залишаєш людину, яка образила тебе ні з чим, пробачити набагато простіше. А тепер не заважай.

Мати розвинула бурхливу діяльність. Грошей, отриманих від продажу своєї частки, автомобіля та спільного рахунку вистачило на покупку малогабаритної двокімнатної квартири. Точніше, купила її мати Олени, і одразу ж написала дарчу на дочку та онука. Дізнавшись про другу сім’ю зятя, жінка похилого віку була обурена до глибини душі.

-Здається, все, – задоволено промовила Олена, кидаючи погляд на порожню квартиру. Незабаром сюди оселяються квартиранти. Її це мало цікавило. Вона не збиралася віддавати красуні, що відвела її чоловіка нічого. І тим більше не могла дозволити, щоб Марійці дісталося хоч щось. У неї є свій син, і ось за його добробут вона дбатиме до останнього. Та й за свій теж, чесно кажучи. Вона все життя працювала, отримуючи трохи менше чоловіка, і має повне право на половину його майна. Так, половина виявилася трохи більшо/ але хто там рахує.

-А він до суду не подасть? – запереживав син, розставляючи меблі у новій квартирі.

-Хай подає. Переживати йому не можна, а суди справа нешвидка, і я можу йому таке влаштувати. Та й нічого він не доведе. Скажу, що він сам попросив мене продати, от і все!

Михайло переживав. Дружина не відповідала на дзвінки, син взагалі, здається, змінив сімку. А він так сподівався, що дружина зрозуміє його і змириться з Христиною та його дочкою. І тоді, можливо, він із нею не розлучиться. Дочку він любив. Маленька мила дівчинка. Не те що вічно похмурий син, який його ніколи не слухав. Треба йому частіше ставити його дитину як приклад. Він із любов’ю подивився на Христину. Як же йому пощастило!

Він ще був не в курсі, що більше везінь у нього не буде.