Марта завжди мріяла про ідеальні заручини. Її уява малювала чудову картину: вона та її коханий, Олег, стоять на площі Сан-Марко у Венеції, перед ними — безкрайня водна гладь, а над головами — зоряне небо.

Олег, схилившись на одне коліно, з ідеальним обручкою в руках запитує, чи стане вона його дружиною. Це було її уявлення про те, як має виглядати момент, коли вона отримає найважливіше “так” у своєму житті.

Венеція, як місце для заручин, була для Марти символом романтики й елегантності.

Вона все ретельно спланувала. За кілька місяців до поїздки, коли вони з Олегом вирішили відвідати Італію, Марта вже не могла думати ні про що інше.

Вона віднайшла найкраще місце для пропозиції — затишний ресторан з видом на канал, де музиканти грають живу музику, а на тлі м’яко палає вечірнє сонце.

Вона вирішила, що це буде ідеальний момент, і навіть підібрала розкішну сукню, яка мала виглядати бездоганно на фоні цього чарівного міста.

Венеція чекала, але чи була готова Марта до реальності? Приїхавши до Італії, їхнє життя вже почало нагадувати сцену з романтичної комедії.

Марта, хоча і прагнула тримати все під контролем, все ж відчула напругу. Олег виглядав спокійним, можливо навіть трохи байдужим до того, що відбувалося навколо.

А сама Марта — неймовірно стомленою після довгого перельоту і обов’язкових туристичних маршрутів. Місто було надто живим, а вона намагалася утримати фокус на своїй запланованій ідеї.

День заручин настав. Вони прогулялися по вулицях Венеції, захоплюючись архітектурними красотами, але Марта вже відчувала, що щось йде не так. Олег ніяк не давав жодних натяків на особливу мету дня.

Він був доброзичливий, але не більше того. Це почало турбувати Марту, але вона все ж таки вирішила не панікувати. Вони прийшли до ресторану.

Якраз коли Марта думала, що це все має закінчитися ідеально, сталося щось несподіване. Вони зайшли в приміщення, де вже було кілька столиків, але чомусь обстановка виглядала значно менш романтичною, ніж у її уяві.

Їх посадили за столик, що стояв прямо біля дверей, і від нього майже не було виду на канал. Всі навколо говорили голосно, і Марта відчула себе, як серед натовпу туристів, а не в місці, де вона мала б сказати «так» найважливішій людині у своєму житті.

Ще одна маленька неприємність — Олег був надто зосереджений на меню і не звертав увагу на Марти стан. Він навіть не помітив, що вона не дуже рада і намагається вести себе природно.

У той момент її очі не могли відірватися від годинника, адже Марта чекала, що зараз відбудеться головне, але Олег був зосереджений на виборі пасти, що мали принести через кілька хвилин.

Нервовий сміх і незручна пауза. Тоді Марта вирішила, що вже не може більше чекати, і сіла на стілець, вирішивши, що якщо Олег не запропонує їй цього — вона зробить це сама.

Вона взяла з сумочки маленьку коробочку з обручкою і, схопивши його за руку, намагалась відкрити її. Однак коробочка не піддавалася, і в паніці Марта кілька разів спробувала її розкрити, злякавшись, що весь цей момент може втратити через просту дрібницю.

Цей момент змінив та злякав Марту.

-Моя обручка, як вона могла випасти на підлогу? Це знак. Це все змінює. Може нам не варто одружуватись?

“Може, це знак?” — подумала вона, коли коробка все ж нарешті відкрилася, але не так, як вона очікувала.

Обручка випала з коробки прямо на підлогу.

Це було найнеприємніше, що могло трапитись. Всі погляди в ресторані миттєво звернулися на них. Марта змусила себе усміхнутися, але це було важко.

Вона нахилилася, щоб підняти обручку, а Олег почав сміятися, а не приймати все це серйозно.

“Ну що ж, не так вже й погано, правда?” — сказав Олег, а Марта зрозуміла, що це точно не був момент її мрії.

Він все ще не зробив пропозиції, а вона стояла, схопивши обручку, і відчувала, як серце її стислося. Всі її плани, всі її сподівання і мрії про ідеальні заручини звалилися, як картковий будиночок.

“Може, не в цю мить?” — сказала вона з посмішкою, намагаючись відшукати хоч якесь виправдання для цієї ситуації. Нарешті Олег розсміявся, і тоді він просто тихо взяв її за руку і сказав: “А давай трохи почекаємо. Може, згодом?”.

Марта почувала себе посміховиськом. Всі її ідеї, всі її плани не виправдалися. Вона прийшла сюди з надією на романтику і захоплення, а натомість отримала невдалий момент, який став нагадуванням про те, що навіть найкращі плани можуть не здійснитися так, як хочеться.

Того вечора Марта зрозуміла одну річ: заручини не повинні бути ідеальними. Вони повинні бути справжніми.

І хоча її мрія не стала реальністю в тому вигляді, як вона її собі уявляла, вона все одно отримала те, що було важливим — кохання Олега. Можливо, не таким, як вона планувала, але справжнім і теплим.

А у вас є справжнє кохання?

Олеся Срібна