Валя стояла біля під’їзду свого будинку. Очі були повні сліз. Десь за її спиною біля вікна стояла її мати.

Валі навіть не треба було повертати голову, вона відчувала на спині материн важкий погляд.

-Зараз все й вирішиться, – думала вона. – Зараз я сама вирішу свою долю.

На стоянці серед машин виділявся великий чорний джип.

Сергій, що сидів у ньому, відволікся від телефону і помітивши Валю, усміхнувся.

Валя помітила, як він дістає великий букет квітів із заднього сидіння.

Вона повернула голову в інший бік.

Там біля паркану, переступаючи з ноги на ногу, стояв Олег. Мабуть, він хотів махнути їй рукою, але в останній момент не наважився, і рука ще більше розтріпала його скуйовджене волосся.

Сергій вийшов із машини. І тут Валя наважилася…

…Валя була з тих дівчаток, які ростуть і виховуються під наглядом манірних батьків серед суворих правил та жорсткого розкладу.

Але їй було добре і затишно, бо це було життя, до якого вона звикла, життя, яке вона бачила серед своїх друзів, таких самих хлопчиків і дівчаток.

Так, між хореографією, музичною школою та поглибленими заняттями з репетиторами, Валя доросла до того самого віку, коли навесні хочеться не сидіти над уроками, а закохатися.

Отут вона й зустріла Олега. Ішов дощ, Валя поверталася зі школи, послизнувшись, вона плюхнулася прямо калюжі на подвір’ї.

Лицар, який рятує принцесу, в особі Олега опинився поруч.

Смішний, скуйовджений, з великими сірими очима і зворушливою посмішкою. Олег закохався у Валю ще раніше.

Коли вона навіть не підозрювала про його існування. Тоді Олегу було сімнадцять, він закінчував школу, жив із матір’ю та молодшою ​​сестрою в будинку по сусідству і часто бачив Валю.

Валя була ровесницею Олегової сестри, але вони не дружили.

Валя взагалі не дружила ні з ким у дворі і ні на кого не звертала уваги. Завжди задумлива, поспішала кудись у своїх акуратних сукнях.

Вона здавалася Олегу дійсно справжньою принцесою.

Тепер Олегу було двадцять, він працював у автосервісі, щоб допомагати матері, і навчався на заочному.

Їздив на старенькій машині, яку купив дешево і сам відновив. І хоча був він хлопцем цілком симпатичним, дівчата на нього особливо не задивлялися, шукали кращі варіанти.

Валя прийняла простягнуту руку і ніяково усміхнулася.

-Нічого буває, – Олег посміхнувся у відповідь. – Давай рюкзак, допоможу донести до під’їзду.

Шлях до Валіного під’їзду здався кожному таким довгим, але, що сказати один одному, вони не придумали.

-Дякую. Мене Валя звуть.

Валя вже стояла на сходах ґанку, намагаючись розгладити мокру спідницю.

-Я Олег. Не хвилюйся через одяг, ти все одно красива, – Олег знову посміхнувся.

Валя почервоніла і шмигнула у прочинені двері. Їй завжди казали, що вона гарна, мама, бабуся, подруги і це, справді, було так, але вперше вона почула це від юнака, та ще й від хлопця з такими незабутніми очима.

Валя летіла на свій поверх, як на крилах. Те почуття, яке вона відчула в собі, було для неї новим, незвичним і таким хвилюючим.

-Дурень, – сказав про себе Олег, дивлячись на зачинені двері під’їзду. – Краще б запросив кудись. Хоча куди? Вона ж дівчинка зовсім. Та й яка…

Він стояв, дивився на зачинені двері і думав, що це не просто зачинилися перед ним під’їзні двері, це лопнув, як мильна бульбашка шанс, що красуня принцеса зверне увагу на простого хлопця. Тільки у казках так буває. Але вже наступного дня Олег з радістю зрозумів, що помилився.

-Привіт, – Валя помахала йому рукою, проходячи повз.

Олег з сусідом якраз розбиралися в причинах стороннього шуму під час запуску машини сусіда.

-Привіт, – Олег від несподіванки зачепився за відкритий капот.

-Оце так! – свиснув сусід. – Гарна.

Тоді Олег пообіцяв собі, що докладе всіх зусиль, щоб якнайшвидше стати на ноги і добитися її.

Прийшло літо. Валя готувалася до вступу в інститут. Потім вони з батьками поїхали у відпустку. Олег працював з ранку до ночі. Олега знали, як, хай і молодого, але прискіпливого майстра, такий будь-яку машину до ладу доведе.

Вони не бачилися все літо та першу половину осені. У вечірніх сутінках Валя не одразу розгледіла Олега, який сидів на паркані біля її під’їзду.

-Привіт, що ти тут робиш? – усміхнулася вона.

-Привіт. Чекаю, може, ти підеш, – посміхнувся у відповідь Олег.

-Дочекався. Іду, – Валя засміялася. – А в мене завтра день народження, – додала вона, бо не знала, що ще сказати.

-Класно! Можна тебе запросити кудись? Чи ти, мабуть, із друзями відзначатимеш?

-З батьками. В ресторан поїдемо о шостій, – Валя знизала плечима і, подумавши кілька секунд, додала. – А ось післязавтра можна.

-Отже, післязавтра, – зрадів Олег.

-Ми з татом запросили Кобців сьогодні повечеряти з нами. Ти придивися до Сергія. Пара якраз для тебе. Люди заможні, інтелігентні, Сергій – дуже перспективний молодий, який далеко піде, – Ольга Вікторівна наставляла дочку перед вечірнім виходом у ресторан.

-Ви що мене сватаєте? – Валя насупилась.

-Вважай, що так, – Ольга Вікторівна анітрохи не зніяковіла. – Кобцям ти подобаєшся. З Сергієм ви, правда, давно не бачилися, але я впевнена, ви один одному підходите.

-А якщо ні?

-Стерпиться, злюбиться, – сказала мама. – Вибирати треба не серцем, а головою.

Валя зітхнула, і нічого не відповіла. Вона не звикла сперечатися з батьками.

Сергія Валя справді не бачила давно. Він був старший за неї на п’ять років, але це не заважало їм у дитинстві проводити час разом при нагоді.

Вони грали в настільні ігри або дивилися мультфільми, коли їхні батьки ходили один до одного у гості.

А якось вони навіть їздили сім’ями у відпустку. Валі було цікаво з Сергієм, він багато знав, але іноді з ним було нудно. До того ж вона завжди ставилася до нього тільки, як до друга.

Вечір пройшов добре. Сергій, який подорослішав, не перестав бути цікавим співрозмовником. І виріс дуже симпатичним хлопцем.

Весь він був такий серйозний, ґрунтовний і нагадував Валі батька. З іншого боку, саме це хвилювало Валю. Вона весь час почувала себе школяркою на іспиті. І весь вечір у неї з голови не виходив Олег.

-Дурниці якісь, адже ти зовсім його не знаєш, цього Олега, – говорила розважливо собі Валя. – Може, мама має рацію, і треба вибирати головою? Сергій – хороший хлопець, до того ж якраз його ти давно знаєш. І сім’я у них зразкова. Ех, а Олег, такий милий, – закінчувала Валя мрійливо.

Наступного дня Олег чекав на Валю біля під’їзду з букетом квітів і плюшевим зайцем.

-Куди підемо, принцесо? – Олег підморгнув Валі.

-Хоч на край світу, – відповіла Валя.

Олег був зовсім не схожий на Сергія. Він посміхався, і Валі хотілося посміхатися разом з ним, і від того, що він поряд.

Вони гуляли, балакали про все на світі, і Валі було легко і просто.

-Хто цей юнак? – суворо запитала мати, коли Валя повернулася додому.

-Олег. Він… Він мій друг, – відповіла Валя зніяковівши.

-Звідки? Чим займається? Хто його батьки? – посипалися питання від Ольги Вікторівни.

І в міру того, як Валя на них відповідала, погляд мами ставав все суворішим.

-Ти ж розумієш, що він тобі не пара? Ні перспективи, ні майбутнього. Інша справа Сергій!

-А якщо Сергій мені не подобається? – із викликом відповіла Валя.

-Хочеш повернутися до вчорашньої розмови? – мама закотила очі. – За Сергієм ти будеш, як за кам’яною стіною. У тебе все буде: квартири, машини, курорти, шуби. А цей із цим що? Вся ця романтика закінчиться на раз два. І почнеться життя.

Валя нічого не відповівши, шмигнула до своєї кімнати.

-Правильно. Посидь і подумай, – сказала слідом Ольга Вікторівна.

Валя сиділа і думала. І знову ті самі гойдалки були в її голові.

З Олегом затишно та весело. З Сергієм надійно, стабільно, та й нехай, що він трохи зануда.

Валя так мало знала в житті про кохання та стосунки. Всі приклади, які були у неї – це її батьки та друзі батьків, такі ж самі, як сім’я Сергія.

Вона ніколи не говорила про кохання з мамою, чи подругами.

Читала в книжках, та бачила у кіно, але навіть там не завжди все закінчувалося хепі ендом.

-Я забороняю тобі навіть близько підходити до цього! – батько був у гніві…

…Минуло півроку. Валя потай зустрічалася іноді з Олегом. Виходило це не часто. Олег знав причину. І так само розумів, що доводити свою спроможність треба справою, а не словами. А для цього йому потрібен був час. Сьогодні мама побачила, як Олег проводить Валю до під’їзду.

До моменту, коли Валя переступила поріг квартири, мама вже розповіла про все батькові, описавши, злиденне існування дочки в майбутньому, якщо вона залишиться з Олегом.

-Ми для чого тебе виховували, вкладалися в твою освіту, і досі вкладаємося між іншим?

Валя почервоніла і розгублено мовчала.

-Бігом у свою кімнату, поки вона в тебе є.

Валя підкорилася. Вона знала, що з батьком краще не сперечатися. А в такому стані тим паче.

-Треба вирішити це, поки не пізно. Подзвони Кобцям, – сказала Ольга Вікторівна чоловікові.

Наступного дня Валі зателефонував Сергій. Запросив у ресторан. Валя погодилася. Вона знала, що якщо відмовиться, сварка вдома продовжиться. І знову вона дивилася на Сергія і думала: мабуть, батьки мають рацію. І ресторан дорогий, і сам Сергій весь гарний…

А потім згадувала Олега, і замість думок починали пурхати метелики.

На травневі свята Кобці запросили родину Валі у спільну відпустку. Валя і Сергій багато часу проводили удвох.

Валя намагалася уявити їхнє спільне майбутнє життя. Картинка виходила непогана. Стабільне – це слово здавалося Валі таким, що найбільш пасувало до цієї картинки.

А з Олегом було добре і на лавці в парку їсти морозиво і триматися за руки. Саме цю картину й побачила якимось випадковим чином мати Сергія.

За п’ять хвилин про це, звичайно ж, дізналася Ольга Вікторівна.

Вдома на Валю чекала чергова сварка. Батько кричав, що не даватиме грошей. Мама підтримувала його, не забуваючи згадати, про те, що: «А от Сергій…» і таке інше.

Валя довго мовчала, думки проносилися в її голові одна за одною.

-Завтра я все вирішу, – сказала вона крижаним тоном.

Пішла до своєї кімнати і написала повідомлення:

«Приїжджай завтра о сьомій вечора».

Повідомлення вона надіслала на два номери.

Завтра за одну хвилину до сьомої, Валя відчинила двері квартири.

-Куди це ти? – насупила брови Ольга Вікторівна.

Валя не відповіла. Сходи здалися їй нескінченними. І ось Валя стояла біля під’їзду свого будинку.

Очі повні сліз. Десь за її спиною біля вікна стояла мати.

Валі навіть не треба було повертати голову, вона відчувала на спині важкий погляд… І тут Валя наважилася…

Через кілька секунд Олег кружляв її у своїх обіймах.

Казка стала дійсністю, а потім і життя Валі та Олега стало казкою.

Спочатку їм, звичайно, було важко, але разом вони впоралися.

Через кілька років Олег став власником мережі автосервісів та магазинів автотоварів.

Валентина відкрила свою танцювальну студію. І були в них і квартира, і машини, і курорти, а ще двоє синів.

З батьками Валя, звичайно, згодом помирилася. Ольга Вікторівна водила онуків на секції.

І хоча спочатку вона мріяла про інше, то тепер вона все одно була задоволена…