– Не приходь, мамо, нас вдома не буде, – ображено каже донька.

– Доню, мені треба лічильники перевірити, – вигадую я на ходу причину, щоб потрапити до доньки.

Відколи я приїхала з Греції, у мене з донькою дуже зіпсувалися стосунки, і все через квартиру, яку я купила собі. Ірина сподівалася, що житло я їй віддам, але я її розчарувала.

– Ірино, ти ж знаєш, що нам з батьком простір потрібний. Я ж заради цієї квартири в Грецію і поїхала, – виправдовуюся я перед дочкою, коли вона в черговий раз прийшла до мене просити, щоб я з нею квартирами обмінялася.

Відмову дочка сприйняла близько до серця, вона дитину народила, і сподівалася, що мама-заробітчанка зробить їм шикарний подарунок у вигляді новенької квартири.

Можна вважати мене поганою мамою, та я в Грецію поїхала заради того, щоб собі з чоловіком хоч на старість кращі умови забезпечити.

Ми все життя з ним прожили в однокімнатній квартирі, яку колись давно отримали від заводу, на якому працювали. В цій квартирі народилася і виросла донька.

Ірина сама бачила, як непросто в одній кімнаті з дитиною жити. Тому я і залишила роботу, тепле насиджене місце, і поїхала в чужу країну, щоб купити для нас з чоловіком більше житло.

Ми з ним люди не молоді, я дочку народила в доволі пізньому віці, нам спокій потрібен, тому я і взяла дві кімнати для нас, щоб ми могли спати в різних кімнатах.

Коли я поїхала в Грецію, через три роки дочка вийшла заміж. Ми з чоловіком порадилися і вирішили так – квартиру нашу ми доньці з зятем віддаємо, а мій чоловік поки поживе в селі, в нашому спадковому будинку. Мене і так немає. А коли я повернуся, ми купимо собі квартиру.

Ірина про ці наші плани знала, і нічого не мала проти, навпаки, раділа, що вона з самого початку сімейного життя має можливість жити окремо. Я їй ремонт гарний зробила, практично переробила повністю, і меблі нові купила, так що для молодої родини це було більше, ніж достатньо.

Взагалі, я була не рада цьому весіллю, бо вибір доньки мені не сподобався зовсім. Зять і тоді не мав постійної роботи, і зараз не має, перебивається тимчасовими заробітками.

А я вважаю, що так не має бути. Він чоловік, має думати як забезпечити родину, а не чекати на тещині євро. Хоча я весь цей час допомагала їм чим могла.

За 7 років перебування за кордоном я впоралася з завданням і назбирала гроші на квартиру. Приїхала додому, купила гарну двокімнатну квартиру в новобудові, і повернулася ще на рік в Грецію.

За цей час чоловік робив в нашій квартирі ремонт, і я вам скажу, що зробити ремонт зараз в новобудові – це далеко непроста справа, дуже багато грошей на це пішло, але ми вже робили все до ладу, бо розуміли, що нам все це буде до кінця життя.

Дочка мовчала до тих пір, поки не зрозуміла, що я не жартувала, коли казала, що квартиру роблю для нас з чоловіком. Тепер вона на мене неабияк ображається і навіть до внучки не пускає.

– Якщо тобі байдуже як живе твоя єдина онука, то і ходити до нас не треба, – ображено каже донька.

Я сказала, що мені лічильники треба перевірити, бо та квартира і досі на мене оформлена, і таки прийшла до доньки. Дивлюся, і справді, місця їм мало. Але що я можу вдіяти? Я їм на старт квартиру дала, а далі нехай зять думає, ворушиться. За 8 років шлюбу можна ж було щось придумати?

Головне, що до чоловіка у дочки претензій немає. А до мене є. Хоча я їй однокімнатну квартиру дала і 8 років з Греції гроші висилала. І коли дитина народилася, я все купила сама: і коляску, і колиску, і одяг, і харчування.

Дочка мене навіть чаєм не пригостила, сиділа ображена і бурчала, що грошей немає.

– Невже ти сама не бачиш, що нам тут тісно, нема де розвернутися. А ви з батьком будете розкошувати в двокімнатній квартирі, – картає мене Ірина, бо хоче, щоб я почувалася винною.

– Почнемо з того, що ми з батьком це заслужили, хоч на старість добре поживемо. У нас різний режим дня, тому в одній кімнаті ми не уживемося, спати нам треба в окремих кімнатах. А ви молоді, у вас все життя попереду, ще заробите собі на більше житло, – кажу.

Слухати мене дочка не стала, то я пішла від неї без “будьте здорові”. Навіть не знаю, що робити. Чоловік категорично проти, він не погоджується на обмін, як і я.

Якщо донька не змінить своєї поведінки, то спілкування між нами припиниться. І хто буде в цьому винен?

Хотілося б почути думку збоку – я і справді погана мама, чи це моя дочка занадто багато хоче?

Фото ілюстративне.

Джерело