– Біда яка ж, – у дверях стояла свекруха. Вона ледве трималася на ногах.

– Що сталося, Марія Сергіївно? – схвильовано запитала дівчина.

Вона ніколи не бачила свою рішучу, міцну свекруху в такому стані.

– Сашко, негідник, виставив з дому мою донечку разом із дітьми! – слабким голосом відповіла Марія Сергіївна.

Вона до випила склянку із краплями.

– Коханку знайшов! Сказав, що подає на розлучення, а жити тепер буде з господарською та красивою!

– Він не мав права їх виставляти, вони ж усі там прописані!

– Квартира-то йому від батьків дісталася. Так що його власність!

– Як це? – здивувалася Оля.

– А ось так: в одній кімнаті Ліда з доньками, а в іншій – він зі своєю кралею.

– Справді негідник, навіть дітей не пошкодував! – обурено погодилася Оля.

– Не знаю, що й робити, – поникла свекруха. – Я дочку покликала, завтра приїде.

– Не переживайте, Марія Сергіївна. Я ж здаю квартиру, яка мені від бабусі дісталася. Скажу мешканцям, що більше здавати не можу.

– Та у вас іпотека, – нагадала свекруха. – Ви ж грішми від оренди кредит погашаєте!

– Нічого, якось викрутимося пару місяців. За цей час Ліда влаштується куди-небудь. Пошукає роботу, де службове житло дають. А може, знайде щось із гарною зарплатою, зніме собі щось недороге. Загалом, там буде видно. Ви якось тиждень протримаєтеся з ними, поки мої мешканці з’їдуть.

– Як же мені пощастило з невісткою! – Марія Сергіївна встала, обійняла Олю. – Дякую тобі, дитинко!

За день Ліда приїхала до квартири батьків. А ще за тиждень мешканці звільнили житло Олі та її з дітьми перевезли туди.

– Боже, яка чудова квартира, – казала Ліда, роздивляючись обстановку трикімнатної квартири, в яку привезли її з доньками брат та його дружина. – Ремонт дуже свіжий. Коли робили?

– Півроку тому. Як іпотеку взяли, вирішили цю квартиру здати дорожче, щоби виходив щомісячний платіж банку. Довелося ремонт зробити, і меблі з технікою оновити.

– Ви не хвилюйтеся, – підійшла до них Ліда. – Я шукатиму собі роботу з житлом. Хоч прибиральницею, хоч двірником піду, головне щоб було де жити.

– Так, Лідо, – сказав брат, – На жаль, ми назовсім тебе поселити тут не зможемо. Адже ми із зарплати ще й кредит за машину платимо. Але ми тебе не квапимо, шукай нормальну, серйозну компанію. Живи, скільки знадобиться.

– Найбільше – два-три місяці, – запевнила Ліда. – За цей час обов’язково влаштуюсь та переїдемо в інше місце.

Оля віддала ключі від квартири Ліді, і вони попрощалися.

…Минуло три місяці.

Ольга готувала вечерю і чекала на чоловіка з роботи. Пролунав сигнал на телефоні. Надійшло повідомлення з банку: завтра потрібно внести черговий платіж за іпотекою.

Дівчина пройшла до кімнати, дістала конверт із грошима. Перерахувала. Для платежу не вистачало ще п’яти тисяч. Почула, як відчиняються двері, поспішила назустріч:

– Євгене привіт, – поцілувала вона чоловіка в щоку, – Ти чому сьогодні так довго?

Чоловік мовчки пройшов на кухню, сів за стіл:

– До Ліди заїжджав.

– Ну, і як вони?

– Вони чудово!

– Лідочка знайшла гарну роботу? – зраділа Оля.

– Вона й не думала її шукати! Ти знаєш, що вона мені заявила? Сказала, що вона ніколи не жила в такій гарній та зручній квартирі. Вони з чоловіком не могли дозволити собі такого ремонту, гарної побутової техніки. Прижилася одним словом. Вирішила залишитися там! Поки що.

– Що означає «вирішила залишитися»?

– Сказала, що ще півроку-рік поживуть там. Тому що квартира сприятливо на неї діє. А їй потрібно відновити нервову систему після розлучення.

Ольга спохмурніла:

– Ось дає! І що робитимемо?

– Навіть і не знаю.

– Гаразд, я завтра схожу, поговорю з Лідою. Нехай хоч би комуналку сама оплачує. Бо три місяці ми за неї платили. Досить!

…Ввечері після роботи дівчина поїхала до Ліди. Вийшовши з ліфта, почула музику веселі голоси. Коли підійшла до своєї квартири, зрозуміла, що розважаються саме тут. Свято було в самому розпалі. Дві пари танцювали у вітальні, де було накрито стіл, а Ліда з молодим чоловіком несли з кухні тарілки з гарячим.

– На які гроші святкуєш? – Тихо запитала Оля, відвівши Ліду в сторону.

– Дитячі отримала. А що, я не маю права розслабитися після того, що мені довелося пережити останнім часом?

– А що це за люди?

– Ми з Дімою вже два місяці зустрічаємось. Коли знайдемо житло, житимемо разом. А поки що він просто буває іноді у мене в гостях. Сьогодні ось зі своїми друзями.

– Лідо, у тебе рівно місяць. Потім ми заберемо квартиру. Ти зовсім не цінуєш доброго відношення! Дитячі витрачаєш на гулянки. Чи не переживаєш, що дітей заберуть?

Очі Ліди стали злими:

– А ти пережила те, що я, перш ніж учити мене життю? – Вона неприязно подивилася на дівчину. – Без порадників обійдуся!

Здивована Ольга поверталася додому. Дорогою дозрів план дій.

За вечерею вона розповіла чоловікові про те, що побачила в квартирі і як зухвало поводилася його сестра.

– Я поки додому від неї їхала, подумала, може вона, справді, ніяк не може відійти від розлучення? Давай ми з тобою пошукаємо вакансії. А коли підуть відгуки, повезеш її на співбесіди.

Вже наступного дня вони підібрали для Ліди купу відповідних пропозицій. Євген роздрукував їх та відвіз сестрі. Того ж вечора Оля вирушила до Марії Сергіївни. Хотіла розповісти про те, що стурбувало її під час останнього візиту до Ліди.

Вона піднялася на п’ятий поверх і натиснула на кнопку дзвінка. Двері не відчиняли. Дівчина зрозуміла, що свекрухи немає вдома. Але свекор може відкрити, якщо почувається добре, просто потрібно почекати, поки він дошкандибає до дверей. Вона чекала. І раптом почула голоси знизу. Сходами повільно піднімалися свекруха та Ліда.

– Мамо, вона непохитна! – скаржилася Ліда. – Я їй кажу, що мені важко, мені потрібен відпочинок, я потребую допомоги…

– А вона що? – у голосі свекрухи звучало співчуття.

– Вона заявила, щоб за місяць ми виміталися, мовляв, у них два кредити, потрібні гроші. А кому вони не потрібні?

– Так доню, невістка у мене багата, але скупа. Поруч із нею і Євген таким же став.

– Ось і я говорю, – плаксиво сказала Ліда. – Ні, щоб поселити нас одразу на рік-два! Хоча могли б увійти в становище і дозволити користуватися квартирою, доки дочки школу не закінчать. Та куди там!

– Доню, а з роботою-то що?

– Мамо, хочеться чисту роботу, щоб у теплі сидіти…

– А ось я тобі казала: вчись, дочко, вчись… – невдоволено сказала мати.

– Ну, що тепер говорити! Загалом, думаю, кудись влаштуватися. Але вирішила, що прибиральницею чи двірником все ж таки бути не хочу!

У цей момент вони побачили Олю. Дівчина вдала, що дивиться щось у телефоні і не прислухалася до їхньої розмови.

Усі увійшли до квартири свекрухи, пройшли на кухню. Як би між іншим Оля запитала:

– Лідо, а у Діми є своє житло?

– Ні. Він живе у гуртожитку. Нещодавно звільнився і йому дали місяць, щоб звільнив кімнату.

Ця новина зовсім не сподобалася Олі:

– І куди він потім подінеться, сподіваюся не в нашу квартиру?

– Ми поки що це не обговорювали.

– Ми робили ремонт не для того, щоб квартира перетворилася на заїжджий двір. Своє особисте життя, Лідо, влаштовуй, будь ласка, на особистій території.

Ліда невдоволено підняла голову. А Оля продовжувала:

– Ми знайшли багато вакансій, Євген віддав тобі сьогодні роздруківку. Якщо нічого не вибереш, за тиждень повернешся сюди.

Свекруха спохмурніла:

– Та як же ми тут все помістимося?

– Вам не доведеться тіснитися, якщо Ліда знайде собі роботу і вирішить питання з житлом. Вона й досі навіть на аліменти не подала! Ні про що не думає, тільки насолоджується життям на дитячу допомогу! Ми з Євгеном не маємо наміру потурати їй.

Оля намагалася бути спокійною. Ліда з невдоволенням дивилася на неї:

– Ну і довгий у тебе язик!

Оля холодно розпрощалася із родичами та пішла. Марія Сергіївна посадила дочку і, дивлячись їй у вічі, сказала:

– А тепер розповідай, хто такий Діма і на що ти витрачаєш дитячу допомогу. І не дай Бог обманеш!

Ліді довелося чесно про все розповісти матері. Та схопилася за голову:

– Значить, Оля з Євгеном в тебе погані, а ти чудова? Загалом так: за місяць, щоб знайшла собі роботу. Не знайдеш, дітей заберу, а ти йди, куди хочеш. Ти мене знаєш, я слів на вітер не кидаю!

Ліда зрозуміла, що свято скінчилося. Похмуро побрела додому. А коли прийшла, побачила роздруківку вакансій. Згадала Ольгу і схопила телефон: «Я тобі цього ніколи не пробачу!», – Надіслала вона повідомлення дівчині.

Ось така історія, яка, до речі, сталася насправді. І ця розповідь абсолютно реальна. Виручили, називається. Не дарма кажуть – не роби добра, не отримаєш зла…

Джерело