Ліза вчасно сховала гроші батька. І коли його брати, що розсілися на кухні, почали вмовляти Ігната сходити до магазину, той дістав свій гаманець із шафи і, зазирнувши в нього, розгублено промовив:

— Нічого не розумію. Гроші кудись зникли.

Старший брат Ігната, сорокадворічний Іван, гримнув кулаком по столу:

— Недобре брехати, молодший брате. Ти ж учора отримав зарплату. Навіщо ховаєш гроші від рідних? Скажи прямо: пожалів?

Другий брат, дядько Руслан, кивнув:

— Ну і гаразд. Тоді давай поїмо. Діставай ще м’яса, брате, я підсмажу, щось їсти хочеться.

Не чекаючи відповіді, Руслан підвівся і попрямував до холодильника. Ледве він відкрив дверцята, як у кухню зайшла Ліза.

Восьмирічна дівчинка обвела гостей суворим поглядом:

— Ідіть додому, дядьку Руслан, вас там дружина нагодує. А в мого тата дружини немає. І м’яса в нас мало залишилося. З чого я завтра обід готуватиму?

Ігнат підвів на доньку почервонілі очі й приклав палець до губ:

— Тс-с, доню, не можна так із гостями. Не можна шкодувати їжі. Якщо до тебе прийшли, треба всіх щедро пригощати!

Ліза дістала з холодильника миску з м’ясом і, не сказавши ні слова, понесла її із собою. Уже біля дверей вона обернулася:

— Тато, іди краще спати, у тебе очі червоні! А дядьки нехай п’ють чай і йдуть геть!

Іван схопився з-за столу:

— Що? Що ти там бурмочеш, козявко? Як ти смієш так із дорослими розмовляти? Уся в свою матір!

Він рвався піти за племінницею, щоб провчити її, але Ігнат перелякано схопив його за руки:

— Ліза – моя донька, не забувай про це!

Брати зловісно дивилися один на одного. Напругу в кімнаті розрядив Руслан. Він кинувся до дверей і весело запропонував Івану:

— А пішли краще до клубу, брате? Сьогодні там дискотека, молодь танцює. Покажемо їм, як треба!

Іван зиркнув на Руслана і все ж пішов до дверей.

— Давайте на сьогодні попрощаємося, — попросив Ігнат. — Виховувати ти можеш лише своїх дітей, Іване. А на мою доньку кричати не маєш права.

Іван зупинився, але зрештою вийшов, важко ступаючи й роздратовано сопучи.

Ігнат замкнув двері за гостями.

Довго стояв біля вікна, проводжаючи братів поглядом, а потім зайшов у кімнату до Лізи.

Маленька дівчинка сиділа на ліжку, обіймаючи миску з м’ясом. Вона навіть світло в кімнаті не вмикала.

Ігнат підійшов і став навколішки біля ліжка.

— Лізка, — тихо промовив він. — Ліз, пробач мене.

Дівчинка вперто підняла підборіддя і відвернулася, її очі іскрилися гнівом:

— Ти п’яний. А ж обіцяв, що більше не питимеш.

Чоловік опустив голову:

— У мене ж день народження, доню. Брати прийшли привітати. Трішки посиділи з ними, ну навіщо лаятися?

Ліза подивилася на батька:

— І що вони тобі подарували? Нічого, правда ж, тату? Таким бідним родичам, як ми, необов’язково дарувати подарунки! Зате ти витратив на них гроші й засмажив половину м’яса, яке купив нам!

Ігнат заплющив очі й прикрив обличчя руками.

— Доню, — прошепотів він. — Ти така маленька, а вже говориш такі страшні речі.

— Йди, від тебе тхне! — заявила Ліза. — Ще раз побачу тебе п’яним – піду до дядька Володі-дільничного й попрошу відправити мене до дитбудинку. Усе краще, ніж дивитися, як ти спиваєшся.

Ігнат здригнувся:

— Доню, припини, прошу! Обіцяю, це був останній раз. Скажи… Це ти взяла гроші з гаманця?

Ліза зістрибнула з ліжка, пішла на кухню, поставила миску з м’ясом у холодильник і впевнено сказала:

— Йди спати, тату. Завтра поговоримо, я втомилася. Гроші в мене, але отримаєш їх завтра!

— Ох, яка ж ти розумниця! А то я вже злякався, що вони випали чи загубилися!

Він подивився на настінний годинник – була перша ночі.

— Але, Лізавето! Чому ти ще не спиш, доню? — здивувався він.

— Ви мені заважали, це ж очевидно! Ви кричали. Більше не пускай своїх братів до хати, тату.

Дівчинка лягла в ліжко, позіхнула і майже одразу заснула. Ігнат поправив на ній ковдру, вимкнув світло й довго сидів біля її ліжка.

Він овдовів майже два роки тому, залишившись із шестирічною донькою на руках
Після смерті дружини Ігнат Прясін почав заливати горе алкоголем, і до його дому потягнулися так звані друзі.

Тоді розумна Ліза, яка була ще дитиною, придумала хитрий спосіб позбутися цих дружків-п’яничок. Вона запрошувала до хати їхніх дружин, і ті, влаштовуючи скандали, забирали своїх чоловіків додому.

Дівчинка всіма силами намагалася витягнути батька з прірви відчаю.

Всі навколо твердили, що Ліза має кепський характер, але Ігнат знав, що це неправда.

Ліза була точною копією своєї покійної матері — сильної, вольової жінки з характером. Її більше немає, але вона залишила після себе слід.

— Аль, бачиш, яка у нас розумниця росте? — прошепотів Ігнат. — Тільки… тільки як важко жити без тебе, Аль…

Чоловік приніс у кімнату доньки матрац, розстелив його на підлозі й ліг там спати.

Ліза помітила, що жінка крадькома плаче
Пройти повз вона вже не змогла.

Покинувши в траві кошик із грибами, дівчинка підійшла до паркану чужого двору й почала спостерігати.

Жінка, трохи схожа на маму, винесла з дому тазик із речами, поставила його посеред двору, потім принесла інший і взялася за прання.

Маленький хлопчик, що сидів на ґанку, піднявся на руках, поповз до краю, поставив одну пухку ніжку на землю, потім другу. Опинившись у траві, він поповз до мами.

— Не можна, Ярославе, не чіпай тут нічого, — лагідно попросила жінка.

Ліза зупинилася біля паркану, знайшла між дошками щілину й почала підглядати за мамою та малюком.

Жінка дуже їй сподобалася.

«Вона живе одна. Ну, якщо не рахувати того дядька, який час від часу приїжджає й просить у неї грошей. Вона добра і мила. А хлопчик такий гарний, я могла б називати його братиком,» — зітхнула подумки Ліза.

Але як звести цю тітку з батьком, вона не мала жодного уявлення.

Згадавши про свої справи, Ліза поспішила додому, але здалеку помітила сусідку Тамару.

Тамара була жвавою, гострою на язик і нахабною вдовою.

Ліза побігла швидше й побачила батька.

Він стояв біля свого паркану, виглядаючи жалюгідно, і на нього тиснула пишногруда Тамара.

Батько нагадував звіра, загнаного в кут, і з відчаєм озирався довкола. Ліза зрозуміла, що потрібно негайно його рятувати.

— Тату! — голосно гукнула Ліза й помахала рукою.

Ігнат випростався й пожвавішав. Він визирнув з-за плеча Тамари й слабо промовив:

— Лізо, доню, а я тебе загубив!

Коли Ліза підійшла, вона одразу помітила незадоволений погляд Тамари.

Тамара обернулася, немов павук, що побачив здобич.

— Боже, яка замурзана, — пробурчала вона й указала пальцем на одяг Лізи. — Вибачте, Ігнате Павловичу, але так жити не можна. Вашій доньці терміново потрібна мати. Дитина має ходити в чистих і випрасуваних сукнях, із гарно заплетеним волоссям. А ваша більше схожа на Мауглі. Вам потрібна господиня, яка зможе впоратися з праскою.

Ліза одразу зрозуміла, до чого хилить Тамара, і швидко вставила своє колке зауваження:

— У вас дві доньки, тітко Тамаро, але щось не видно, щоб вони ходили в попрасованому.

Тамара нахмурилася й ледве стрималася, щоб не дати Лізі ляпаса.

Вона свердлила дівчинку поглядом, а поки Ігнат одергав доньку й перепрошував за її поведінку, Тамара прошипіла:

— Їй бракує жіночого виховання! Моя старша Ірина була такою ж шибеницею, але я швидко поставила її на місце.

Ліза підступила до батька й міцно схопила його за руку:

— Ходімо, тату!

Йдучи, вона показала Тамарі язика.

Тамара грізно насупила брови й проводила їх важким поглядом.

— Доню, — невпевнено промимрив Ігнат. — Ти поводишся недопустимо з Тамарою, так не можна.

Ліза голосно відповіла:

— Ти що, тату, вже потрапив під її вплив? Хочеш стати її третім чоловіком? Усі в селі знають, що тітка Тамара — чорна вдова. Кажуть, вона всіх своїх чоловіків до могили довела. Я вже втратила маму, не хочу втратити ще й тебе!

Батько задумливо зітхнув, а потім тихо додав:

— Я теж удівець, доню. І я теж не надто бажана партія для пристойних жінок.

Ліза зупинилася й смикнула батька за руку:
— Але я не хочу жити з тіткою Тамарою! У такому разі я краще в дитячий будинок піду.

— Знову ти за своє! — розсердився батько. — Краще скажи, чого в ліс пішла? Скільки разів казав, що це небезпечно?!

— Я не заходила в ліс, тату! Я збирала гриби на околиці.

Ліза бачила, що батько почав забувати маму
Він більше не розповідав Лізі перед сном історії про неї, його очі перестали світитися, коли він згадував свій минулий шлюб.

Так буває. Час гоїть будь-які рани, а життя йде далі.

Тітка Тамара не збиралася відступати. Вона почала приходити до дому Прясіних майже щодня, приносячи пироги або всякий непотріб для ремонту.

Ця жінка виявилася напрочуд винахідливою і завжди знаходила причини, щоб бути поруч із Ігнатом.

Потроху всі в селі почали сприймати їх як пару.

Ліза зрозуміла, що потрібно діяти, і якнайшвидше.

Знайомство з Танею
Набравшись сміливості, Ліза прийшла прямо у двір тієї молодої мами, яку вона обрала за дружину для свого батька.

— Доброго дня! — голосно привіталася вона.

Жінка, яка нагадувала Лізі маму, здригнулася й підняла очі на маленьку гостю.

— Привіт.

— Я часто проходжу повз і бачу, що у вас є милий хлопчик. А можна мені трохи з ним пограти?

Жінка на хвильку зніяковіла, а потім з радістю махнула рукою:

— Так, звичайно. Але він зараз спить.

— А коли прокинеться, можна я прийду? Я принесу йому іграшки, якими вже не граюся.

Молода жінка усміхнулася:

— Ми будемо дуже раді. Ярик любить гратися з кимось.

З того часу Ліза почала ходити до Тані — так звали її нову знайому.

Дівчинка гралася з півторарічним Яриком, приносила йому іграшки й ласощі. Її присутність була для молодої мами великою допомогою.

— Як добре, що ти прийшла, Лізонько, — говорила Таня. — Пограйтеся трохи з Яриком, а я вийду в город. Потім зваримо кашу й разом поїмо.

Про себе Таня говорила мало.

З’ясувалося, що вона була заміжня, але розлучилася пів року тому. Після поділу майна у неї залишилася невелика сума, якої вистачило лише на старенький будинок у селі.

Тому вона й переїхала сюди жити разом із сином.

Несподіваний гість
— Танька! — пнувши хвіртку, у двір увірвався молодий чоловік. — Виходь, зараза! Я приїхав побачити сина!

Ліза гралася з Яриком у дворі.

Таня, яка складала дрова, немов ужалена, вискочила із сараю і, підбігши до гостя, благально почала його просити:

— Навіщо ти приїхав? Що тобі треба від нас? Я ж навіть на аліменти не подавала. Іди. Ти не маєш права…

Чоловік схопив Таню за волосся й штовхнув до ґанку так, що вона впала, але дивом не травмувалася.

Розмова перейшла на крики:

— Мені потрібні гроші!

— У мене немає грошей, Влад! Будь ласка, не треба. Ти злякаєш дітей!

Від побаченого Ліза розлютилася.

Будь вона трохи старшою, кинулася б битися з цим негідником.

Але розуміючи, що сил не рівняти, дівчинка схопила Ярика на руки, посадила його в коляску й побігла з ним вулицею.

Де живе дільничний, Ліза знала. Прибігши до нього, вона розповіла про біду, яка трапилася з її дорослою подругою Танею.

Той зітхнув і похитав головою:

— Знову те саме. Добре. Сиди тут, а я піду й наведу порядок.

Непорозуміння з батьком
Через п’ять хвилин Лізу знайшов батько:

— Мені сказали, ти тут. Де ти була? І хто це за дитина?

Ліза опустила очі. Вона з усіх сил трималася за коляску, але нічого не відповідала. Відкривати батькові свої наміри їй ще не хотілося. Ще не час знайомити Таню з татом.

— Я ходжу в гості до однієї тітоньки й граюся з її малюком. Його звуть Ярик.

Батько зітхнув:

— Сподіваюся, ти не втрапила в якусь халепу?

Подивившись на дитину, він знову тяжко зітхнув:

— Ліза, дитина — це не іграшка. Це велика відповідальність. Якщо з ним щось трапиться, його мати не похвалить тебе. Поверни хлопчика туди, де взяла, і чекаю тебе вдома. Негайно!

Чоловік суворо подивився на доньку.

Це літо втомило її батька: Ліза зовсім перестала слухатися і постійно десь пропадала.

Залишалося лише дочекатися осені, коли донька повернеться до школи і перестане тинятися селом.

Неочікувана зустріч
Ливень почався зненацька. Дощ лив як із відра. Ліза схопила коляску й побігла додому – до її оселі було ближче, ніж до Таниного дому.

Її батько в цей час сидів у кімнаті перед телевізором, перебираючи відро чорниці. Побачивши доньку через вікно, він кинув усе і побіг допомагати їй занести коляску до хати.

— Знову цей хлопчик, — похитав він головою. — Чому ти постійно возишся з ним?

Маленький Ярослав уважно подивився на Ігната й, смішно склавши губи, голосно заплакав.

Ліза обійняла хлопчика й поцілувала його в лоб. Заспокоївши малюка, вона повернулася до батька:

— Я просто звикла до нього, він такий милий! Тату, скажи, а якби мама була жива, вона могла б народити мені такого ж братика?

Ігнат нічого не відповів, лише сумно усміхнувся й відійшов до вікна.

Ліза підійшла до нього й побачила Таню.

Та бігала по вулиці під дощем, витягуючи шию й шукаючи Лізу з Яриком.

Ліза не повірила своїм очам, вискочила з дому й помахала Тані рукою.

За хвилину розгублена Тетяна вже стояла на порозі, знайомлячись із Ігнатом. Вона промокла до нитки, а краплі дощу стікали з її сукні.

— Доброго дня, вибачте за незручність, — тихо промовила вона. — Я прийшла за сином.

Чай для гостей
Дощ за вікном розгулявся не на жарт, затоплюючи все навколо і не даючи людям вийти з дому.

Ігнат поставив кип’ятити чайник і почав шукати, чим пригостити несподіваних гостей. Доречно знадобився пиріг, принесений Тамарою.

Таня довго сушила волосся рушником, а потім, соромлячись, вийшла з кімнати в сукні, яку їй дала Ліза.

Ця сукня була добре знайома Ігнату. Він сам її вибирав для покійної дружини.

Таня не знала, чому господар дому дивиться на неї таким дивним поглядом.

Все вийшло саме так, як задумала Ліза.

Побачивши Таню, батько остаточно забув про вдову Тамару.

Непрохані гості
Тамара, дізнавшись про Таню, не приховувала роздратування:

— От же маленька поганка! До чого ж нахабна! І батько в неї такий самий — безхарактерний мямля, якусь малахольну привів у дім!

Не тільки Тамара була незадоволена. Брати Ігната теж не схвалювали його рішення.

Як тільки вони дізналися, що Ігнат розписався з молодою жінкою, одразу прийшли до нього, дочекавшись, коли він буде на роботі.

Старший брат Іван заявив Тані просто з порога:

— Якщо думаєш, що станеш тут господинею, то загорни губу назад. Я, як старший брат, вирішую все за Ігната! Сьогодні відпочивай, а завтра приходь до нас, допоможеш моїй дружині збирати картоплю.

Ліза почула ці слова й вийшла з кімнати, щоб захистити мачуху:

— Забирайтеся з нашого дому, дядьку Іване. І більше ніколи не приходьте.

Іван розлютився, підняв руку й кинувся до племінниці:

— Як ти мені набридла! Постійно лізеш у справи дорослих! Я давно хочу надерти тобі вуха. Іди сюди!

Неочікувано Таня встала перед Лізою, прикривши її спиною:

— Тільки спробуй торкнутися дівчинки! Не дозволю!

Руслан схопив Івана за руку й вивів його:

— Та залиш їх, брате. Земля кругла, ще самі прибіжать на уклін.

Гості грюкнули дверима й пішли. Таня обійняла Лізу за плечі:

— Яка ж ти в мене смілива.

Нове життя
Ліза прокинулася від того, що до її ліжка підійшов молодший братик Ярик і потягнув ковдру.

— Малюк, — усміхнулася вона. — Я ще трішки посплю.

— Мама там, — серйозно сказав маленький Ярослав.

До кімнати увійшла мама. Мама Таня.

Вона ніжно поклала руку на лоба Лізи, прибрала волосся з її обличчя й усміхнулася:

— Лізо, без тебе сніданок — не сніданок. Вставай, я не можу одна пити чай.

— А де тато? — схопилася з ліжка Ліза.

— Пішов на роботу. Не хвилюйся, я дала йому обід із собою, сказала, що це ти його приготувала.

Ліза потягнулася й обійняла Таню за шию:

— Як смачно пахне, мамо Таню.

У них із Тетяною існувала домовленість: у Лізи є дві мами. Одна — та, що живе в пам’яті, а друга — мама Таня.