— Але я хочу гарно виглядати на свій день народження! Для чого, по-твоєму, я цю сукню купувала?

— Щоб піти на весілля до наших друзів. Сходиш у п’ятницю, а в суботу я її поверну в магазин. Нема чого витрачати стільки грошей на ганчірки.

— Але ж я сама за неї заплатила! Це мої зароблені гроші! Я так довго про неї мріяла! — Олена розгублено подивилася на своє відображення. Щоб купити сукню своєї мрії, вона відкладала гроші кілька місяців. І хоча її ціна була високою, воно того варте: сукня була брендова і сиділа на Олені ідеально, приховуючи те, що треба приховати, і підкреслюючи те, що варто підкреслити. — У свій святковий день я маю право бути красивою…

— Сьогодні не тільки твій святковий день, не забувай. А мама хоче, щоб усе пройшло ідеально, — нагадав Євген, зачиняючи дверцята шафи. Олена й сама рада була б забути про це, але свекруха ще пів року тому почала нагадувати, що в неї ювілей. І так сталося, що Олена й Світлана Миколаївна народилися в один день із різницею в сорок років.

— Скоро гості прийдуть, а ти досі не рухаєшся. Йди, час накривати на стіл.

— А твоя мама коли приїде? — Олена пильно подивилася на Євгена.

— До початку свята, разом із гостями.

— А допомогти мені вона не хоче? Це ж не тільки її свято…

— Так, але в неї ювілей. А в тебе звичайний день народження. Тож не порівнюй. Все, йди на кухню.

Євген підштовхнув жінку в бік їдальні. Він зробив це так, ніби жартома, але Олені стало гірко. Вона кілька разів пошкодувала, що погодилася на все це, що з самого початку не встановила кордони.

Олена вперто носила «рожеві окуляри», очікуючи, що її почнуть цінувати, намагаючись догодити майбутній свекрусі та коханому чоловіку. Але тепер вона зрозуміла, якою наївною була весь цей час.

Усе почалося з того, що Олена переїхала до Євгена. Вони обидва були вже немолодими: за плечима мали невдалі шлюби, дорослих дітей і минуле.

Олена розлучилася з першим чоловіком через його шкідливу звичку: той любив випити й проводив вихідні на дивані з пляшкою, замість того, щоб приділяти час синові та допомагати дружині. Тому Євген здавався їй ідеальним чоловіком: він ставив сім’ю понад усе, і це було видно з його ставлення до матері.

Про свій перший шлюб Євген волів мовчати, лише сказавши, що дружина була незграбною й не знайшла спільної мови зі Світланою Миколаївною.

— Як можна не знайти спільну мову з твоєю мамою? — дивувалася Олена. Світлана Миколаївна була «божим кульбабчиком»: завжди усміхалася, частіше мовчала, ніж говорила, і з радістю приймала увагу від сина й майбутньої невістки.

— Ось так і не знайшла. Я тому й кажу, що моя мама — ангел, а колишня дружина — справжній диявол. Ось і все.

Євген часто розповідав, як його мамі було важко в житті, як вона одна його виховувала й нічого солодшого за чорний хліб не їла.

— А ця фурія витрачала кожну копійку на себе! Нас із мамою обдирала! І досі обдирає, безсовісна. Дочка вже виросла, а все туди ж…

Олені було шкода Світлану Миколаївну. Вона намагалася показати їй, що невістки можуть бути іншими: уважними, ласкавими й щедрими. Тому Олена відразу сказала, що буде вкладати гроші в сімейний бюджет і що мама чоловіка — це, звісно, святе.

Євген був задоволений і з радістю погоджувався. Поступово обов’язків у Олени ставало все більше, проте прав у неї не додалося: Євген не робив пропозиції й при кожній нагоді нагадував, що він у домі господар, а маму підносив як святу.

Останньою краплею в їхньому сімейному житті став день народження «улюблених жінок».

— Кохана, я вирішив, що раз ви народилися в один день, потрібно об’єднати свята. Влаштуємо круту вечірку, запросимо родичів… Так і гроші зекономимо: не треба двічі накривати стіл. А головне — мені не доведеться обирати між двома коханими жінками. Ви з мамою для мене однаково важливі, — заявив Євген.

Олена знизала плечима. Вона планувала відсвяткувати скромно, у колі сім’ї, і не мала нічого проти свекрухи та найближчих родичів. Але Євген повідомив, що список гостей досить великий, і треба як слід підготуватися.

— Ми з мамою продумали меню, — заявив він напередодні свята.

— Так? Ну добре. Поїдемо в кулінарію і все купимо…

— Що купимо?

— Те, що в меню. Я не хочу з самого ранку стояти біля плити.

— А хто, замість тебе, має це робити? Раз уже ти пообіцяла, що допоможеш влаштувати свято, треба дотримуватися свого слова. Хоча, звісно, я можу зателефонувати мамі й сказати, що її ювілей скасовується. Вона дуже засмутиться, але зрозуміє. У пенсіонерки немає можливості запросити гостей до ресторану, тож доведеться скасувати свято й пояснюватися перед родичами. Ти цього хочеш?

— Ні… Звісно, ні! — Олена раптом відчула себе винуватою. — Я просто хотіла, щоб мені допомогли. Адже це також і моє свято.

— Я ж не відмовляю тобі в допомозі: відвезу тебе до магазину за продуктами. Мама теж долучиться. Не хвилюйся! — Євген обнадійливо посміхнувся, і Олена погодилася. Як же вона здивувалася, коли перед самим святом з’ясувалося, що Світлана Миколаївна зовсім не планувала допомагати, адже йшла на свій ювілей як гість.

Ба більше, Євген раптом вирішив економити на всьому й заявив, що Олені зовсім не обов’язково вдягати нову сукню.

— Яка різниця, що під фартухом? Ніхто не побачить і не оцінить, а сукню можна забруднити. Потім її не приймуть назад у магазин.

— Але я не збираюся її повертати…

— Такі дорогі речі — марна трата грошей, Олено. Ми не можемо собі дозволити розкидатися грошима.

Євген чітко вказав співмешканці на її місце — на кухню — і пішов за квітами.

Олена тим часом, намагаючись стримати сумні думки, чаклувала над закусками, які готувала весь ранок. На щастя, їй приїхала допомогти подруга Таня. Вона завжди приходила раніше, щоб підтримати, і цього разу не сталося інакше.

— Оленка, з днем народження! — вона простягнула букет.

— Дякую! Мої улюблені лілії… Ти — диво!

— А чого ти досі не вбрана?

— Не встигаю…

— А де твій герой?

— Пішов у магазин.

— Ясно. Ну, кажи, що ще робити треба. Я дороблю, а ти — бігом причепурюватися! — скомандувала подруга.

Олена усміхнулася. З появою Тетяни в домі стало затишніше.

Олена ще раз подивилася на сукню… І вирішила вдягнути її, попри заборону Євгена.

Коли той повернувся, то влаштував справжній скандал.

— Олена! Навіщо ти вдягла нову сукню? Забрудниш її, коли будеш доглядати за гостями! Сховай її до шафи, поки не зіпсувала! — заявив Євген, суворо дивлячись на жінку.

— Але я хочу гарно виглядати на свій день народження!

— Сьогодні не тільки твоє свято, не забувай. А мама хоче, щоб усе пройшло ідеально, — нагадав Євген, захлопуючи дверцята шафи. — Скоро прийдуть гості, а ти досі не рухаєшся. Йди, час накривати на стіл.

Поки Євген і Олена сперечалися, у кімнату зазирнула Тетяна.

— Жень, ти тут квіти забув, напевно?

— Так, постав у вазу. Це для мами.

— А для дружини де?

— Що?

— Букет для дружини.

У кімнаті запанувала тиша. Олена спочатку почервоніла, потім зблідла. Вона й уявити не могла, що Євген повернеться лише з одним шикарним букетом… для своєї матері, зовсім забувши, що свято сьогодні не лише в неї. Увесь ранок Олена чекала подарунка. І ось… дочекалася.

— А це… Я купив один на двох. Не вважаю за потрібне витрачати гроші на квіти. Одного достатньо, — викрутився Євген. — І взагалі, тобі яка різниця? Ти прийшла допомагати, тож став у вазу.

Тетяна кинула запитальний погляд на подругу, а Олені було так соромно, що вона не змогла видавити з себе й слова.

— А подарунок дружині й мамі теж один на двох подаруєш? — тихо запитала Тетяна.

— Це не твоя справа, — відрізав Євген.

Подруга Олени знизала плечима й вийшла з кімнати.

Олена пішла за нею. Треба було дістати з духовки м’ясо, поки воно не перетворилося на вугілля.

Поки жінки закінчували сервірувати стіл, у двері подзвонили. Прийшла свекруха.

— Мамочко, люба, заходь. У нас майже все готово до твого ювілею.

— Яка краса! — захоплено вигукнула Світлана Миколаївна.

— Це тобі від мене букет. Вибач, що без подарунка. Усе пішло на продукти до банкету, — сказав Євген, а потім пошепки додав: — Але, як і обіцяв, подарую тобі новий телефон. Щоправда, через тиждень, коли поверну сукню Олени. Вона якраз коштує п’ятнадцять тисяч.

Олена не почула, що відповіла свекруха, але від слів співмешканця в неї затремтіли руки, і вона ледь не випустила деко з м’ясом.

— Олена, ти впевнена, що хочеш святкувати свій день із цими людьми? — серйозно запитала Тетяна. Вона почула слова Євгена не гірше за подругу.

— Якщо чесно, я так втомилася зранку, що вже й не знаю, чого хочу…

— Може, ну їх? Заберемо закуски, вино й поїдемо до мене? У мене донька пішла на ночівлю до подруги. Посидимо, як у старі добрі часи…

— Олена! На скатертині пляма! Терміново треба змінити її, поки не прийшли гості! Швидше! — вбіг на кухню Євген, розмахуючи руками й усім виглядом показуючи своє обурення. — Ти що, не бачила плями?!

— Жень, якщо тобі треба, то сам і змінюй. Я не збираюся переставляти сервірування. Це довго, а я з ранку ще не сіла.

— Усе має бути ідеально! Я не сяду за такий стіл і маму не посаджу. Це неповага до гостей і до ювілярки!

— Так? У такому разі їж стоячи, — сказала Олена, знімаючи фартух.

— Не зрозумів?!

— Будеш їсти стоячи, — чітко повторила Олена. Вона глянула на подругу, і та все зрозуміла.

— М’ясо беремо?

— Ага. І нарізку теж. — Жінки швидко поскладали готові страви у контейнери й, залишивши брудний посуд на кухні, вийшли в коридор, проходячи повз шокованого Євгена.

— Олена… Я не розумію! А хто буде доглядати за гостями?! Куди ти несеш нашу їжу? — кричав Євген услід. Майбутня свекруха сиділа на чолі порожнього столу, усміхаючись і чекаючи, що її обслуговуватимуть за найвищим розрядом. Але цього не сталося.

Олена зайшла до кімнати, щоб забрати пляшку улюбленого вина, яке вона купила до свята.

— З днем народження, Світлано Миколаївно. Вам у подарунок від мене — ваш син. І два салати в холодильнику. Смачного.

Світлана Миколаївна скривилася, але нічого не відповіла. А Євген, не соромлячись у виразах, поливав співмешканку всіма можливими образами. Проте Олена вже не звертала на це уваги. Вона побачила справжнє обличчя Євгена й зрозуміла, що їй пощастило. Пощастило в тому, що вона не вийшла за нього заміж.

Олена чудово відсвяткувала свій день народження із подругою. Увечері приїхав її син, привіз величезний букет і подарунок. Як виявилося, більше Олені ніхто й не був потрібен… Особливо «псевдосім’я», яка тільки брала, нічого не бажаючи давати натомість.