– Ігор, ти йдеш? Вечеря холоне, – гукнула з коридору Люба.

– Принеси сюди. Бачиш, я зайнятий, – вигукнув чоловік.

Ігор сидів за комп’ютером та грав. Насправді гру він включав лише коли Люба підходила до нього. Решту часу він проводив на сайті знайомств. Там він знайшов кохання. Закохався по вуха. Зустрічалися вони нечасто, дівчина була з іншого міста. Проте в інтернеті спілкувалися весь вільний час.

А як же дружина? З Любою вони одружилися чотири роки тому. Люба його любила, та й зараз кохає. А ось він одружився, щоб уникнути надмірного піклування матері. Мати його хотіла одружити. А Люба якраз і зустрілася на його шляху: гарна, розумна, робота у неї хороша, як мама каже – грошовита. До того ж вона мала власну двокімнатну квартиру. Це також великий плюс. Мама сказала: «не проґав». І він не проґавив.

Одружилися. За рік народилася донька. Ігору жилося добре: мама не пристає, їжа готова, одяг чистий, а головне комп’ютер, щоб дружина не відволікала.

Звісно Ігор працював. Йому доводилося утримувати сім’ю, а як інакше. Потрібно чимось нехтувати, заради спокою. Мама до них заходить рідко, живе в іншому районі міста, і взагалі, побачивши Любу, вона залишилася задоволеною вибором сина.

«З цієї не пропаде» – коротко утвердила вибір сина мама.

Але син пропав. Пропав на веб-сайтах. Зайшов один раз і пропав.

– Ти їстимеш? – Люба зайшла у кімнату.

– Так, зараз йду, вибач. Рівень пройду, – відмахнувся Ігор.

– Як мені твої ігри набридли, краще б з дитиною погуляв, – похитала головою дружина.

– Ну, не люблю я гуляти, втомився на роботі, – відповів чоловік.

– Оленці треба черевички нові та курточку на зиму, – раптом сказала Люба.

– Зарплату затримують. За три дні обіцяли, – пояснив Ігор.

– Добре, – зітхнувши, сказала Люба.

Але за три дні зарплати не було. Було зовсім інше.

Люба якраз смажила котлетки, які так любив чоловік, коли пролунав телефонний дзвінок. Дзвонив Ігор.

– Я йду від тебе. Все залишаю вам із дочкою, – сказав Ігор в слухавку. – Збери мої речі. Я зайду за дві години.

– Що? Як? – нічого не могла зрозуміти дружина.

У слухавці вже були гудки. 

– Напевно жарт? Але він і жартувати не вміє. 1 квітня? Ні. Що це було? – крутилося в голові у жінки.

Люба намагалася додзвонитися до нього, але телефон мовчав. Вирішила просто зачекати. Речі та які там речі: пара сорочок, джинси…

За дві години з’явився Ігор.

– Зібрала? – з порога запитав Ігор.

– Може поясниш, – здивовано запитала Люба.

– Давай тільки без сліз та сварок. У мене інша жінка, я її по-справжньому люблю, і у нас буде дитина. Так що, не діставай мене більше, я й так все залишаю вам, – пояснив чоловік.

– Що все? Нам твого не треба! Якщо що забудеш, я викину на смітник.

– Подумаєш. Роби, як знаєш.

Ігору довелося майже все збирати самому. Люба трималася. Брудні речі Ігоря з кошика для прання, полетіла прямо до інших речей у валізу. Все чоловіче приладдя з ванни полетіло туди ж. Поверх цього Люба закинула його домашні капці.

– Люба! Чому без пакета? Тут же зубна щітка, – вигукнув Ігор.

Але Люба це робила спеціально, якби вона знайшла ще й брудні чоботи, то вони теж пішли б туди, і звичайно без упаковки.

Речі зібрані.

– Треба посидіти на доріжку, – так просто сказав Ігор.

– Ну ні. Зібрав – йди. Нема чого тут сидіти, – заперечила дружина.

Двері зачинилися. Люба розплакалася.

– Мамо, не плач. Чому ти плачеш? Хочеш я тобі ведмедика подарую? Тільки не плач, – Оленка вже принесла мамі свою улюблену іграшку.

– Не буду, Оленко. Все, більше не буду, – Люба обійняла доньку.

І справді, чого плакати, у неї є улюблена донька. А зрадникам тут не місце.

Все сталося так швидко, що Люба забула забрати ключі. Згадала вона про це лише за тиждень. Довелося викликати слюсаря та поміняти замки. Так, про всяк випадок.

Їх розлучили.

***

За півроку пролунав дзвінок від Ігоря.

– Привіт. Я приходив, що ти замки поміняла? – здивувався в слухавку чоловік.

– Так, – коротко кинула Люба.

– А я як? Я до доньки приходив, – пробурмотів чоловік.

– Міг і зателефонувати спершу. Та й донька вдома сама не перебуває. Тільки зі мною. Захочеш її бачити – дзвони.

– Я хочу тебе побачити, – сказав він, але його вже ніхто не чув.

Нове кохання у Ігоря не вийшло. Все було не так, як в інтернеті. Орендована квартира, дівчина без роботи, але вагітна, нібито від нього. Готувати не любить. Прати його білизну теж відмовилася. А коли почула, що Ігор все залишив дружині з донькою, взагалі його виставила. Широкий жест. Він вирішив себе благородним виставити. Отож і поплатився. А що ж залишив, все своє забрав.

Тепер живе з матір’ю за місцем своєї прописки. Мати Ігоря, як і раніше, приходить до Люби побачитися з онукою. Іноді вони разом гуляють. Колишня свекруха тільки вибачилася за вчинок сина, і ні слова, щоб Люба його пробачила і пустила назад. Сам він тільки виплачує аліменти.