Варто було тільки Василеві прилягти на диван і задрімати, як у двері подзвонили.

Він невдоволено сів на ліжку, намацав ногами капці і пішов у коридор, при цьому думаючи, хто б це міг до нього прийти о сьомій годині вечора.

Як не дивно, за дверима стояла літня сусідка із сусідньої квартири. Про цю жінку в усьому будинку ходили чутки, що вона дуже дивна і підозріла людина.

Підозріла в тому сенсі, що всіх сусідів вона завжди в чомусь підозрювала…

-Ви сам? – не вітаючись з порога, запитала сусідка.

-Сам, – здивовано відповів Василь. – А ви, мабуть, до моєї дружини, так? Вона поїхала до мами, буде тільки завтра увечері.

-Та це я знаю, – відповіла сусідка, а потім якось дивно подивилася на Василя і перепитала: – А ви точно сам?

-А вам яке діло? – Василь здивовано подивився на сусідку.

-А можна я зайду на вашу кухню? – раптом заявила жінка.

-Навіщо? – здивувався Василь.

-Хочу у вас там повітря понюхати.

Василь застиг від здивування.

-Що з вами? – запереживав за жінку Василь. – Ви добре почуваєтеся?

-Поки що добре, – якимось роздратованим тоном промовила сусідка. – Але в мене на кухні пахне якимось дивним запахом. Хочу понюхати, раптом і у вас так само пахне?

-У мене на кухні нічим не пахне, – категорично заявив господар. – Отже, обнюхувати мою кухню необов’язково.

-А вам, що, шкода, чи що, повітря на своїй кухні? – образилася дивна сусідка. – Не бійтеся, я там зайвого нічого не винюхаю. Але я маю зрозуміти, мені цей запах здається, чи ні.

Василю після таких промов сусідки раптом дуже захотілося зареготати, але він стримався.

-Ну, якщо вам так треба, то сходіть, понюхайте.

-Дякую, – діловито відповіла вона.

Дорогою на кухню сусідка чомусь спочатку заглянула у ванну, потім у туалет, а потім ще й у кімнату.

На кухні ж вона трохи постояла, вдаючи, що принюхується, покрутила головою і швидко пішла назад.

-Ну що? Винюхали все що вам було потрібно? – із сарказмом запитав її Василь. – Нічим підозрілим не пахне?

-Ні, – спокійно відповіла жінка. – У вас на кухні взагалі нічим не пахне, навіть їжею.

-От і добре, – кивнув Василь. – Отже, ви можете спати спокійно.

Зачинивши за дивною сусідкою двері, він і сам зайшов на кухню, теж принюхався, хмикнув і відкрив холодильник. Тому що пора вже було й повечеряти.

Одразу після вечері Василь вирішив лягти спати.

Але варто було йому розстелити постіль, як у двері знову подзвонили. І яке ж було його здивування, коли за дверима він знову побачив ту саму сусідку.

-Що, знову у вас пахне? – роздратовано спитав Василь.

-Ага… – кивнула сусідка. – Пахне.

І вона знову поставила своє головне запитання:

-А ви сам?

-То вас що більше цікавить, чи пахне в мене на кухні, чи те що я сам, чи ні? – прямо запитав її Василь.

-Що? – розгубилася сусідка

-Я питаю, чи ви на кухню підете?

-Навіщо?

-Як навіщо? Нюхати. По дорозі знову загляньте у всі кімнати, щоб перевірити, чи сам я, чи ні?

У сусідки миттю змінилося обличчя. Вона невдоволено стиснула губи, мовчки розвернулася і гордо пішла до своєї квартири.

-І можете не хвилюватись, до мене сьогодні ніхто не прийде! – крикнув їй навздогін Василь.

Зачинивши двері, він знайшов мобільний телефон і набрав номер дружини.

-Слухай, кохана, а ти сьогодні перед від’їздом з нашою дивною сусідкою про щось розмовляла? – спитав він, почувши рідний голос.

-А ти чого такий злий? – здивувалася дружина.

-Я запитую, розмовляла, чи ні?

-Ну, трохи говорила, – засміялася дружина. – Вона спитала, куди я так вбралася. А коли дізналася, що я їду до мами, то спитала:

-А ти не боїшся, що твій Василь до себе коханку приведе?

А я їй жартома кажу:

-Не боюся. Ви ж за моїм чоловіком приглянете!

-Ну, кохана… – невдоволено видихнув Василь. – Знайшла з ким жартувати. Якщо вона ще раз прийде мене перевіряти, я відправлю її куди подалі.

-Не треба! – знов засміялася дружина. – Ти вже цю ніч якось протримайся, Васильку. А завтра я приїду, і вона заспокоїться!

І Василь з дружиною весело засміялися…