Коли я виходила заміж за Славка, була на сьомому небі від щастя. Він успішний, молодий і дуже перспективний викладач кафедри права в місцевому виші. 

Одразу мене завоював не тільки своєю вродою, але й багатим внутрішнім світом. 

На весіллі мені не заздрили хіба дуже ледащі. Свято було й справді розкішним, але вже за місяць після нього ми зі Славком занурилися в звичайне сімейне життя, в якому мало романтики і дуже багато побуту. 

Я до цього була готовою, а от мій новоспечений чоловік ні…

Про його першу зраду я дізналася від його коханки. Молоденька студентка прибігла до мене вся в сльозах і благала, щоб я віддала їй свого чоловіка. Цікаво, правда?

Я не кричала, не виганяла її в шию з квартири, мені на все це не вистачило б сил.   

– Чаю вип’єш?

– Що? 

– Чаю. Зараз Славко прийде. Повечеряємо втрьох. 

Бідолашна дивилася на мене, наче на божевільну. Швидко зібрала свої речі і втекла. 

Я давно так не сміялася, як того вечора. 

Через деякий час і Славко додому повернувся. Дивився на мене щенячими очима, просив пробачення, на коліна падав:

– Я тебе люблю! Ну, правда! Мені, крім тебе, більше ніхто не потрібен. Не знаю, як це все сталося…

І я пробачила. Не хотіла руйнувати свою маленьку сім’ю. 

На якийсь період чоловік і справді змінився. В наші стосунки знову повернулася пристрасть і вірність. Але коли я дізналася, що вагітна, Славко розправив свої крила і почав шукати нову компанію для холодних осінніх вечорів. 

Він завжди ночував вдома, а в те, де він бував після своїх лекцій, я намагалася не вникати. Мене цікавила тільки моя донечка. 

Не думала я, що народження нашої Оленки його так кардинально змінить. Мого чоловіка, ніби підмінили на якихось 6 років. 

Золотий сім’янин, на чужих жінок навіть не дивився. А про маленьку як він турбувався! Ще краще, ніж я. Щоночі вставав, щоб її заколисати, годував з пляшечки, відкладав всі свої справи, щоб піти з нами в поліклініку чи на чергове свято в садочку. 

Коли донечка пішла до школи, я вже була морально готовою до того, що Славко знову зірветься. 

Так і сталося. Я пропадала на роботі, маленька залишалася на додаткових заняттях, от наш татко і засумував. 

Нічого, Мариночка з кадрової служби його втішила і добре розважила. Я навіть одного разу бачила їх вдвох біля готелю в центрі. 

Красива, молода, довгонога… Все, як у фільмах. Вона теж мені дзвонила, просила відпустити Славка. Я тільки сміялася і говорила, що нікого біля себе не тримаю і взагалі гадки не маю, чому ж він щоразу повертається до мене. 

– Як ти це все терпиш, Соломіє? – питала подруга. 

– А що робити? Його вдачі я вже не зміню. Чоловік він дбайливий, та й батько чудовий. Оленка без нього навіть заснути не може. 

– То що тепер? Жертвувати собою заради сім’ї?

– Виходить, що я обрала саме цей шлях. 

– Невже не боляче?

– Ти навіть не уявляєш, наскільки це боляче. Але потроху звикаєш, стаєш спокійнішою. Зрештою, він завжди повертається до мене. 

Мабуть, того вечора нашу розмову випадково підслухала донечка. А я й не знала, поки вона наступного ранку не випалила:

– Татку а чого ти вчора так пізно прийшов? Був у своїх коханок?

Він мало не вдавився тим шматком сирника. Я поплескала його по спині і прошепотіла:

– Присягаюся, я їй нічого не говорила. 

Славко дивився на людину, яку любив понад усе на світі, і навіть не знав, що сказати. Йому стало дуже соромно. На якусь мить мені здалося, що він от-от пустить сльозу. 

Після того його вечірні походеньки припинилися. 

Зараз Оленка вже доросла дівчина, заміж збирається. 

– Мамо, тату, як добре, що в нас така міцна і дружна сім’я. От би й у нас з Максимом вийшло таку створити. 

Я обійняла її і прошепотіла: 

– Все в твоїх руках, доню. 

Щоб трохи відпочити від весільних клопотів ми зі Славком поїхали на озеро. 

Я поглянула на свого чоловіка – таки вік своє бере. Вже й кучері не ті, животик кругленький, мішки під очима, але як тільки бачить в радіусі кількох метрів красиву і молоду дівчину – одразу вмикає всю свою чоловічу харизму. 

Комедія. Сміх та й годі. З того всього аж заснула. Прокинулася від приємного холодного повітря. Відкриваю очі, а поряд сидить Славко:

– Ти заснула, а на тебе одразу комарі почали злітатися. От я тебе й стережу. 

Отаке-от у нас кохання. Дивне і незрозуміле, але триватиме воно стільки, скільки я й обіцяла в церкві – доки смерть не розлучить нас. 

Чи змогли б Ви пробачити зраду? 

Напишіть нам у коментарях на Facebook

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю.

Усі фото в статті є ілюстративними.

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

Джерело