Я завжди була людиною, яка вміє берегти гроші. Для мене вони не просто засіб обміну, а плід моєї наполегливої праці. Проте я часто економила на собі, прагнучи забезпечити комфорт і стабільність для своєї родини.

Ми з чоловіком мали невеличкий будинок на околиці міста, який слугував нам домівкою багато років. Хоча він був скромним, але затишним. Та я завжди мріяла про більше — про просторий будинок, де можна було б гідно зустріти старість і в який наша донька могла б переїхати, коли створить свою сім’ю.

Всі зароблені гроші я спрямовувала на погашення кредитів, освіту дітей і підтримку сім’ї. Водночас я вирішила, що настав час інвестувати в реалізацію моєї мрії — покращення житлових умов. Мій чоловік Олексій був спокійніший у цих питаннях, адже вважав, що для сім’ї важливіше створити затишок, а не купувати розкішний будинок у центрі міста. Але для мене головним було майбутнє дітей — дати їм найкраще, щоб вони почувалися впевнено і мали свій простір.

Я вирушила до Італії напередодні Водохреща з простим планом: придбати будинок для сім’ї. Не розкішний маєток, але щось гарне й затишне, з мальовничим видом, де всі могли б жити і відпочивати. Італія завжди приваблювала мене своєю культурою та атмосферою, і я вважала, що це ідеальне місце для нашої родини. Я їхала з думкою не лише про себе, а й про майбутнє своїх дітей і навіть онуків.

Спершу все йшло за планом. Я оглядала будинки, спілкувалася з агентами нерухомості та місцевими жителями. Але згодом з’ясувалося, що ринок нерухомості в Італії має свої особливості. Багато будинків були старими, і ціни на них перевищували мої очікування. Вартість ремонту і необхідність оформлення численних документів змусили мене замислитися.

Одного разу я натрапила на будинок, який мені дуже сподобався. Це була невелика садиба з кількома гектарами землі і чудовим видом на пагорби. Попри вік будівлі, у ній було щось особливе. Я вже уявляла, як ми з Олексієм сидимо на терасі за чашкою кави, а діти граються в саду.

Проте власник будинку поставив умову — оплата лише наперед, без можливості повернення коштів. Спершу я вирішила, що це мій шанс, але ситуація швидко ускладнилася.

Коли я повернулася додому, почали виникати труднощі з оформленням документів і переказом коштів. Мовний бар’єр, незрозумілі вимоги банків і бюрократичні перепони затягнули процес. Це спричинило додаткові витрати, і мої заощадження почали танути.

Олексій, який спочатку підтримував мої прагнення, згодом почав сумніватися. Він не розумів, чому я так ризикую і поспішаю. Але я була впевнена, що цей будинок — наш шанс змінити життя на краще.

Коли всі документи майже були готові, з’ясувалося, що будинок у гіршому стані, ніж я думала. Він потребував серйозного ремонту, який коштував значно більше, ніж я очікувала.

Тепер я опинилася в ситуації, коли витрати перевищували мої можливості. Усі заощадження, які я накопичувала роками, пішли на непередбачені витрати. Я зрозуміла, що моя економність зіграла зі мною злий жарт — те, що мало бути вигідною інвестицією, обернулося фінансовими труднощами.