– Твоя мати мені набридла, живе тут на всьому готовому, нічого до ладу не робить! – репетував Олег . – Коли з’їде звідси? Неможливо так жити!

– Але ж ми самі її звали, Олежеку, – зітхнула Діна. – Незручно буде ось так попросити виїхати.

– А чого церемонитися? Повинна вона вже розуміти, що загостилася.

Тетяна Петрівна завжди була жінкою самостійною та серйозною. Справжньою главою родини. Чоловік її давно пішов із життя, дочку жінка виховувала сама, заміж більше не вийшла. А ще встигала допомагати своїм сестрам, племінникам та іншій рідні.

Не дивно, що коли в її власної дочки Діни з’явилися на світ близнюки, та подзвонила матері:

– Допоможи, я сама не впораюся. Мамо, ми з Олегом просимо тебе переїхати до нас і допомагати з дітьми. Вони лише три дні вдома, а чоловік уже на стіни лізе. Так і до розлучення недалеко.

– Добре, донечка, – відповіла Тетяна Петрівна, зібрала необхідні речі та полетіла рятувати сімейне життя доньки.

Та вона й сама була не проти такого рішення. Рік тому Тетяна Петрівна вийшла на пенсію з посади головного редактора найпопулярнішого видання. Її проводжали з пошаною, пенсія вийшла не найменша, плюс Тетяна Петрівна мала спадкову квартиру, яку вона багато років здавала під службове житло місцевим робітникам. Ті платили добре, щоправда, періодично доводилося робити повний ремонт, але цей маленький бізнес цілком задоволняв.

Тож Тетяна Петрівна їхала до дочки з легким серцем, сидіти на шиї у неї та зятя жінка не збиралася. А чоловік дочки Олег зовсім розсипався перед тещею в подяках.

Як тільки вона приїхала, близнюки одразу переселилися до кімнати з бабусею, а їхні змучені батьки нарешті змогли виспатися.

– Тетяно Петрівно, ви просто золото! – говорив тещі Олег. – Як вам вдалося вгамували цих дітлахів!
І Діна на людину стала схожа. А то вона у ванній більше п’яти хвилин навіть пробути не могла.

– Ви просто не вмієте поводитися з дітьми, – пояснювала Тетяна Петрівна зятю. – Тому все так і відбувається. А з ними треба лагідно, з розумінням до потреб. Ви ж тільки нервували. Нічого, все прийде із досвідом.

Але молоді батьки просто з радістю віддали обов’язки виховання дітей на бабусю. Тим більше, що молока у Діни було небагато, і з грудного вигодовування вони перейшли на штучне.

Тетяна Петрівна була обурена, але пошкодувала дітей. Вони справді швидко втомлювалися від активних близнюків , починали кричати і дратуватися, а вона з онуками наче отримала другу молодість.

Разом вони гуляли парками, шарудили першим осіннім листям, милувалися лебедями в ставку. Онукам вона читала казки на ніч, почала розбиратися в сучасних мультфільмах. І навіть навчилася в’язати смішні іграшки, раніше б Тетяні Петрівні це й на думку не спало. А тепер веселі восьминіжки, хитрі лисички та спритні зайчики виходили буквально самі собою.

До трьох років близнюки сиділи з бабусею, причому вона й сама не помітила, як перетворилася на щось середнє між куховаркою, нянькою та прислугою. Всі слова подяки залишилися в минулому, тепер навіть власна дочка могла на неї крикнути:

– Мамо, ти чому випрала мою блузку не руками?! – обурювалася Діна. – Я ж просила з нею обережніше. Дві тисяч на смітник.

– І в мене чомусь немає прасованих сорочок на сьогодні? Просив же приготувати, переговори, а одягти нічого! – репетував Олег, бігаючи по кімнаті у штанах. – Тетяно Петрівно, ну що вам складно?

– Я дітей у садок відведу та попрасую, – відповіла зятю теща. – Зараз все одно не встигну.

– Так, ви покваптися, а то я не можу довго чекати! – обурювався Олег. – Невже не можна було заздалегідь запам’ятати і виконати моє прохання, га? Чим ви тут взагалі цілими днями займаєтесь?

Тетяна Петрівна відвела онуків, а дорогою додому раптом замислилась. Як це так сталося, що і зять, і дочка почали щось вимагати? Адже послуги няні коштували б їм набагато дорожче. Та й поводитися зі сторонньою жінкою довелося б набагато ввічливіше. Розлютившись, вона йшла додому, плануючи висловити їм усе, що думає.

Та, відчинивши двері, Тетяна Петрівна почула розмову чоловіка та дочки. Ті міркували про те, наскільки марне для них сусідство з тещею. І Діна, її рідна дочка, не відстоювала матір, а в усьому погоджувалася із чоловіком.

Не дослухавши їхнього діалогу до кінця, Тетяна Петрівна вийшла на вулицю і вирушила до сусідньої кав’ярні. Зять кілька разів їй дзвонив, напевно, чекав на сорочку, Тетяна Петрівна його сигнали проігнорувала, їй треба було як слід подумати.

З кафе жінка зателефонувала найкращій подрузі Ларисі.

– Лоріку, привіт! От скажи, чи варто залишатися на місці, де тебе не цінують?

– Ну що, до тебе нарешті дійшло? – весело спитала її Лариса. – Дочка і зять уже три роки безсоромно користуються тобою.

– Так, прозріння було болючим, але необхідним. Боже, Лариско, на що я перетворилася?! Замість суконь та каблуків – спортивні штани та вітровки. Та я на прем’єрі у театрі за ці роки жодного разу не була, у ресторані. Манікюр? А що ж за це?

– Ура, моя улюблена подруга повертається! – Зраділа Лариса. – До речі, твою посаду ніхто ще не обійняв, усі обов’язки виконують, а на постійну роботу вакансію не закриють. Хочеш, запитаю генерального, чи не візьме він на роботу досвідченого редактора?

– Почекай, дай спочатку прийти до тями. Ой, жах, Лариско, сивина на половину голови, нігті, які не знали манікюру три роки. Та я майже не відрізняюся від втомлених мам у декреті. Тільки вдвічі старше за тих дівчаток на майданчику.

– Коли на тебе чекати? – Запитала подруга. – Якщо багато речей, то давай я сама приїду на машині? Чого ти потягнешся автобусами сто кілометрів?

– Приїжджай надвечір, тільки просто за мною. Речі ці, що зараз є, треба просто спалити. А завтра йдемо на шопінг. Боже, Лариско, я ні в що старе не влізу, талію наїла, як у бегемота, і п’яту точку теж!

– Ти вже поговорила з дочкою та зятем?

– Ні ще, знаєш, скажу їм спочатку, що збираюся на місяць, скажімо, до санаторію. Хочу подивитися, як поведуть себе.

– Ну, зрозуміло, добре, приїду. – Пообіцяла Лариса і скинула дзвінок.

Тетяна Петрівна посміхнулася, її подруга завжди мала здатність надавати впевненості. Лариса взагалі була жінкою унікальною, змінила трьох чоловіків, працювала геологом, танцювала танго та водила машину. Навіть брала участь у аматорських автоперегонах як штурман.

З Тетяною Петрівною вони дружили з дитинства, виросли в одному дворі, а потім довго мешкали в одному будинку. А коли кар’єра геолога завершилася, Лара просто прийшла працювати до них у редакцію. Писала про людей незвичайних професій та вважалася найкращим інтерв’юером.

До вечора часу в неї було достатньо, Тетяна Петрівна встигла знайти в інтернеті відповідний санаторій. І навіть всерйоз задумалася про те, щоб реально вирушити туди на відпочинок, надто вже привабливими були умови. Зібрала необхідні речі на перший час, вийшла середніх розмірів дорожня сумка. Забрала онуків із садка і повідомила їх, що бабуся їде, Петя та Настінька міцно її обійняли.

А ввечері за вечерею Тетяна Петрівна оголосила дочці та зятю про своє рішення:

– Мені тут підвернулась підходяща путівка до санаторію, що горить, увечері їду, через пару годин за мною прийде машина. Речі вже зібрані.

– Мамо, ти з глузду з’їхала?! – Закричала, дожовуючи котлету, Діна. – А хто вранці поведе близнюків? Мені  треба бігти на роботу, взагалі-то.

– Ну ви даєте, Тетяно Петрівно! Про таке заздалегідь попереджають. Тижнів за два хоча б. Ну, чого ви стоїте? Відмовляйтесь від своєї путівки негайно.

– Чого чекати?- А чи не ти, дорогий зять, сьогодні вранці просто мріяв про те, щоб теща з’їхала і не заважала жити? – примружила очі Тетяна Петрівна. – А ти, доню, чи не мріяла мене позбутися? Так ось, ваші бажання здійснено. Ненависна мати і теща відбуває кудись подалі. Можете сміливо жити як хочете.

– То ви просто нашу розмову почули і тепер лякаєте? – Розреготався Олег. – Ну, теща,ви артистко! Розбирайте вже свої баули, нема чого концерти закочувати!

– До речі, за два тижні попереджають про звільнення чи виселення, – нагадала зятю Тетяна Петрівна. – Не підкажеш, ким же я тут у вас працювала, що повинна дотримуватися цього правила?

– Та чого ви до слів причепилися?! – розлютився Олег. – Ну, сказав, що хочу жити без тещі. Чого в цьому кримінального? З вами ж ні в білизні по квартирі пройтись, ні музики врубати на всю міць.

– Так, мамо, Олегу, може, це прикро, – підтвердила Діна.

Тетяна Петрівна підвелася, вийшла з-за столу, підхопила свій баул, поцілувала онуків і мовчки пішла. Вона розуміла, що розмовляти зараз із дочкою та зятем безглуздо. Ці егоїсти чують лише власні слова, а чужі не хвилюють.

У дворі вона сіла в машину Лариси, яка вже чекала на неї. Дорогою додому Тетяна Петрівна розповіла подрузі про цю останню розмову із зятем та дочкою.

Лариса співчутливо кивала, а потім перейшли на інші теми. Лара розповідала подрузі про новини, які та прогавила, розповіла свіжі плітки про знайомих і приятелів. За такою розмовою час пролетів непомітно.

Вони заїхали до магазину, купили продуктів – холодильник у квартирі Тетяна Петрівни пустував уже три роки. А потім влаштували собі дівич-вечір із розмовами .

Засинаючи, Тетяна Петрівна подумала, що завтра їй вперше за довгий час не треба буде рано вставати. Вона посміхнулася і поринула у солодкі сни.

Вранці на телефоні було два десятки пропущених дзвінків від дочки та зятя, але відповідати на них Тетяна Петрівна не стала. Натомість вона спочатку зателефонувала іншій подрузі Неллі в її салон-перукарню і домовилася про візит.

Повернення у звичний образ ділової жінки зайняло половину дня. А потім, заскочивши до Лариси, Тетяна Петрівна поїхала з подругою на шопінг. Їй терміново треба було поновити гардероб.

Вже наступного дня впевненою ходою Тетяна Петрівна у новому костюмі входила до своєї редакції. Про зустріч заздалегідь не домовлялася, але вже за годину йшла до відділу кадрів оформлятися на посаду. Без неї видання було далеко не таким успішним, як раніше, і власник тільки радий був повернути до своїх лав досвідченого співробітника.

Два тижні Тетяна Петрівна практично жила на роботі, беручи справи. Дзвінки дочки та зятя ігнорувала, а одного вечора, повернувшись додому, побачила їх із онуками у себе на подвір’ї. Онуки бабусю не відразу впізнали, але потім кинулися до неї обійматися. А зять одразу почав розмову:

– Ми все зрозуміли, ви були на нас ображені. Ось, вибачаюсь, а тепер повертайтеся.

– А навіщо? – поцікавилася Тетяна Петрівна. – Мені й так чудово, і взагалі, молоді мають самі жити, своїм життям. Знову ж таки ти можеш хоч цілодобово ходити в білизні по дому, ніхто й слова не скаже.

– Та годі вам! Ми за цю пару тижнів обидва з роботи майже не вилетіли! – Закричав Олег. – Діти вередують і забирають купу часу. Вдома немає їжі, бо нема кому готувати. А ще ви в курсі, скільки йде часу на прання, прибирання та інше? Та я на роботі засинаю.

– Мамо, правда, повертайся, – попросила Діна ввічливіше, ніж її чоловік. – Виховний момент пройдено. Ми усвідомили і більше тебе цінуватимемо.

– Чи надовго вас вистачить? – посміхнулася Тетяна Петрівна. – Ну ні, вчіться самі вирішувати свої проблеми. А я на роботу вийшла, коли з онуками сидіти. І потім, найміть няню, куховарку, хатню робітницю, і всі побутові проблеми вирішаться самі собою.

– Та знаєте, скільки це коштує? – Знову втратив терпіння Олег. – Все ясно, поїхали, Діно, вона з нас просто сміється, принижень хоче. Щоб ми приповзли, як побиті собаки.

– Та мені взагалі байдуже, – усміхнулася Тетяна Петрівна. – З домашнім рабством покінчено. Як зможу, заїду у гості до онуків. А зараз до побачення, у мене до театру квитки, треба не запізнитися.

Вона бадьорим кроком, цокаючи підборами, зайшла до під’їзду. Здивовані донька та зять залишилися на вулиці, вони порадилися і поїхали.

Тепер Діна та Олег потроху вчаться справлятися з домашнім господарством без допомоги. Щоправда, для цього матері близнюків довелося звільнитися з високооплачуваної роботи. Але хіба буває у сімейному житті без жертв?

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

Джерело