– Як гадаєш, не рано я до неї? – покрутивши оксамитову коробочку в руках, спитав Андрій.

– Чому ж рано? – його хатня робітниця Марія Павлівна, яка протирала пил з полиць, обернулася до молодика. – Якщо впевнені в людині, чого тягти? Тим більше, самі знаєте, зараз розлучитися взагалі не проблема!

– І то правда, – слабо посміхнувшись, погодився Андрій.

Вже чотири місяці Андрій Сергійович, молодий, але дуже успішний підприємець зустрічався з Тетяною. Він не дуже любив скромних дівчат, тому що часто вони здавались йому дуже нудними. Проте Тетяна була зовсім іншою… За маскою сором’язливості ховалася дуже цікава та різнобічна особистість, яка вміла легко підтримати розмову та дати потрібну пораду.

Вони познайомилися зовсім випадково, коли Андрій купував букет для своєї матері. Поки флорист загортав троянди у блакитну плівку, Тетяна, як виявилось, власниця магазину, сиділа за касою та читала книгу.

– Цікаво? – запитав молодик.

– Дуже! – з усмішкою відповіла дівчина.

Андрій помітив, що це була та книга, яку він прочитав кілька тижнів тому, і яка йому дуже сподобалася. Обмінявшись парою фраз щодо змісту, він зрозумів, що з Тетяною буде цікаво обговорити цю історію, тому запросив її у кафе неподалік. А вже після другої зустрічі з цією чудовою дівчиною зрозумів, що закохався в її усмішку, тихий, трохи боязкий голос і гарні карі очі.

Через чотири місяці він зібрався зробити їй пропозицію. Однак пізніше розкрилася одна проблема: Тетяна була дочкою затятого конкурента Андрія, який явно не зрадіє, коли дізнається, хто хоче просити руки його дочки.

– Батько у мене дуже строгий, – розповідала якось Тетяна. – Я і бізнесом тільки під його керівництвом займаюся, бо будь-які мої спроби самостійності він одразу ж припняє на корені.

– Тебе це турбує? – спитав Андрій.

– Звісно! Іноді доходить до такого абсурду, що він починає вибирати мені друзів! Але ми з ним часто сварилися через це, тому зараз він намагається зайвий раз не лізти з порадами.

Андрій довго не наважувався зізнатися дівчині у своїх намірах. Він чудово знав, що його почуття взаємні, але переживав, що Тетяна через батька відмовить йому. Вона неодноразово розповідала, як їй доводилося відмовляти своїм інтересам на користь пріоритетів батька, проте більше тягти він не міг.

На вихідних він зателефонував Тетяні й запросив її у ресторан.

– У мене є новина для тебе, – ледве стримуючи радість, сказав Андрій.

– Правду кажучи, у мене теж, – тихо відповіла дівчина.

Її голос був дуже стомлений. Вони справді не бачилися кілька днів, бо, як пояснювала дівчина, вона мала багато роботи. Андрій вирішив, що саме це стало причиною неприхованого смутку в голосі Тетяни, тому спочатку не надав цьому значення.

Дорогою до ресторану він дуже хвилювався. Андрій багато разів прокручував у голові сценарій, як він зробить дівчині пропозицію. Спочатку він хотів замовити цілий ресторан і музикантів, проте між ділом дівчина якось зізналася, що не любить пишних урочистостей і віддає перевагу тихим і невимушеним посиденькам.

Дівчина виглядала дуже стривоженою. У неї явно були безсонні ночі. Тетяна говорила тихо, повільно, ніби переживала розтратити останню енергію.

– Ну, я покликав тебе сюди, щоб дещо сказати, – нарешті почав Андрій.

– Я теж маю тобі в дечому зізнатися, – відповіла йому Тетяна.

Андрій побілів від несподіваної здогадки.

– Давай тоді ти перша, – він поклав руку в кишеню пальто, де була схована коробочка з каблучкою.

Тетяна довго не наважувалася, проте через хвилину мовчання вона на одному подиху видала:

– Мій батько видає мене заміж.

Андрію на мить здалося, ніби світ зупинився. Рука вислизнула з кишені пальто, залишивши всередині коробочку.

– Як це? – вражено спитав хлопець.

– Ось так, – гірко посміхнувшись, сказала дівчина. – Це татовий бізнес партнер. Григорій – син покійного друга тата, якому дісталася компанія батька. Ось він і хоче закріпити їхній договір нашим шлюбом. Тим більше, він знає Григорія з самого дитинства, може довірити йому мене.

– Що значить тебе довірити?! – не стримавшись, вигукнув Андрій.

Тетяна стрепенулася.

– Як він так може?!

– Мій тато вважає, що краще за мене знає, що мені потрібно, – тихо сказала Тетяна і, більше не бачачи сенсу продовжувати цю розмову, встала, підійшла до Андрія і торкнулася губами його щоки. – Вибач мені.

Після цієї розмови Тетяна більше не писала Андрію, а сам він не наважувався зв’язатися з нею першим. Йому було дуже важко. Молодий чоловік так сильно любив дівчину, що сама думка про їхнє можливе розставання була нестерпною. Він знову відчув себе самотнім. Навколо нього було багато друзів і родичів, але ніхто з них не був ближчим за Тетяну. Вона була тією людиною, яка розуміла його з півслова і здатна була допомогти реалізувати будь-яку його ідею, підтримати кожну його шалену задумку. Він був знайомий з нею мало, але хлопцеві здавалося, ніби він знав цю дівчину все життя.

З моменту їхнього розставання пройшов місяць. Андрій потроху повертався до звичного ритму, бо без нього на роботі стали часто траплятися якісь неприємності. Наступного вечора він сидів у своєму кабінеті і пив зелений чай.

З відчиненого вікна подув холодний вітерець, але Андрію так не хотілося вставати і випускати чашку з рук, що він просто зіщулився і продовжив читати книгу.

Несподівано у двері наполегливо постукали. На порозі з’явилася жінка років п’ятдесяти, з червоним обличчям та недбалим пучком волосся на голові.

– Андрію Сергійовичу, – вона різко перевела погляд на відчинені віконниці і ніби й забула, навіщо прийшла. Вона докірливо подивилася на чоловіка. – Андрій-Андрій! Ну що ви, як дитина! Заслабнете ж, а потім хто всі наради буде вести?

Поки жінка поралася з вікнами і щось бубоніла про безвідповідальність, Андрій посміхався.

– Не пам’ятаю, щоб я дозволяв тобі так розмовляти зі мною, – без натяку на образу сказав Андрій Сергійович і пройшовся по всьому периметру кімнати, зупиняючись біля вікна.

– Та на вас, Андрію Сергійовичу, говори, не говори – все без толку, – хатня робітниця встала за спиною чоловіка. – А що ви зробите? Звільните? Так без мене ви не проживете!

– Тут ти маєш рацію!

Марія помовчала, ніби чекаючи на якесь подальше продовження, а потім глибоко зітхнула і продовжила:

– Я ж чого прийшла… Андрію Сергійовичу… До вас вдень, поки ви були на роботі, Тетяна приходила. Ну, я їй сказала, що ви її тільки ввечері зможете прийняти. Вона мені зателефонувала, щоб запитати – чи може вона зараз сюди під’їхати?

Усмішка зійшла з губ Андрія. Хлопець підняв погляд на Марію і через силу усміхнувся їй знову, не бажаючи засмучувати її.

– Звичайно, запроси її, – і Марія Павлівна миттю кинулася за двері, щоб зателефонувати ранковій гості.

Чоловік був дуже радий побачити Тетяну, але він чудово розумів, що ця зустріч нічого не змінить – у місті вже давно розійшлася новина про її швидке весілля, і всім було абсолютно все одно на почуття – тут був лише холодний розрахунок та бізнес-амбіції.

Через півтори години Андрій почув кроки, що наближаються, а потім у дверях з’явилася тендітна жіноча постать.

– Андрію, вибач за такий пізній візит!

– Я завжди радий тебе бачити, – чоловік провів її на диван. – Сподіваюся, цього разу ти прийшла для того, щоб поділитися якоюсь приємною новиною?

Дівчина швидко замахала тоненькими ручками в повітрі і подалася вперед, трохи ближче підсівши до чоловіка.

– Я просто хотіла провідати тебе і дещо принести…

Вона невпевнено відвела очі вбік, відчуваючи на собі його пильний погляд.

– Говорячи про моє весілля, – Тетяна окинула друга поглядом і знову відвела очі. – Я б… Андрію, я б хотіла… Якщо вже маю таку можливість, запросити тебе на це свято. Сподіваюся, що ти не відмовишся.

Андрій здивовано подивився на дівчину, мабуть, очікуючи, що та попередить про те, що це був лише жарт. Однак вона мовчала і покірно чекала на відповідь.

Руки його дрібно затремтіли, а на очах застигли сльози. Образа, туга і злість на себе самого опанували чоловіка.

– Думаю, твій чоловік буде не в захваті, – сказав Андрій.

– Ні! – несподівано Тетяна різко накрила чоловічу долоню своєї. – Я маю на увазі, він навіть не знає, хто ти! Я можу сказати, що ти мій колега по роботі!

– А твій батько? Як він відреагує, якщо побачить свого головного конкурента?

– Батька не буде на першому дні весілля.

Андрій перевів погляд на валізи, що стояли біля дверей, і знову глянув на Тетяну. Дівчина витягла з невеликої чорної сумочки білий конверт із запрошенням і буквально вклала його в руки чоловіка.

– Приходь, будь ласка, – благала та.

– Вибач, але я не зможу, – Андрій глянув на валізи.

– Ти їдеш? – колишня сором’язливість змінилася розпачем, який дівчина так завзято намагалася приховати за усмішкою. – Не засмучуй мене…

– А багато ти втратиш, якщо я поїду? – чоловік різко встав, швидкими кроками пересуваючись до столика біля каміна.

Він втрачав найулюбленішу жінку на світі і нічого не міг з цим зробити!

– Досить, Андрію, – її голос злегка тремтів, але було чути, що вона продовжувала посміхатися. – Я втрачу все.

Він довго стояв нерухомо. Нарешті хлопець таки обернувся і підійшов до Тетяни. На відміну від нього, вона не стримувала сліз. Лише акуратно витирала їх серветкою й відводила заплакані очі.

Побачивши її щирість, Андрій перестав приховувати свої сльози. Хоча, швидше за все, він просто перестав звертати на них увагу.

– Надовго їдеш? – тихо спитала вона.

– Можливо, назавжди.

Андрій збирався продавати свою компанію і переїжджати, подалі від усіх цих турбот і перегонів за грошима. Він уже мав достатньо статуів, щоб прожити безбідне життя. Єдине, про що він мріяв, так це про кохану жінку поряд. Але та була призначена іншому.

Запала по-справжньому незграбна тиша, що переривається цоканням годинника. Тетяна, подавшись невідомому пориву, кинулася до чоловіка, міцно чіпляючись за комір його сорочки.

– Я-я… Не можу, не можу все взяти і просто кинути, – шепотіла вона.

– Я знаю, – він ласкаво гладив її по м’якому волоссю, дбайливо перебираючи локони. – Я любив тебе і любитиму. Прощавай.

І дівчина кивнула. Вона, поспішно розпрощавшись, у сльозах поспішила додому.

Усю ніч дівчина плакала в подушку, не в змозі впоратися з почуттями.

Кожні пів години вона ледве стримувала неконтрольовані пориви кинути все і піти до Андрія, кинути все і втекти з ним в якесь далеке село…

На ранок вона дійсно на першому таксі поїхала до чоловіка, але її зустріла Марія Павлівна, яка складала залишки речей по валізах.

– Поїхав, Андрій Сергійович. Через тижнів два повернеться, коробки, що залишилися, забере…

…У день весілля вона була, здається, найнещаснішою людиною на планеті. Поки всі довкола веселилися, наречена весь день просиділа на одному місці, крадькома витираючи сльози. Їй здавалося, що ніхто більше в цьому світі не зможе розділити її горя, проте… Надвечір на телефон надійшло дивне повідомлення від невідомого абонента:

«Вийди на вулицю».

Тетяна вийшла з ресторану і побачила…

– Таню! – Андрій підлетів до дівчини і взяв її за руки. – Я не можу так!

Спочатку їй здалося, що це була лише її уява, але Андрій виглядав більш аніж реальним.

– Я люблю тебе! Якщо ти згодна, ми поїдемо звідси! Я відвезу тебе, куди завгодно! Вирішуй сама!

– Ти взагалі звідки тут?

– Я повернувся, – казав чоловік. – Я повернувся по тебе. Якщо ти згодна, я заберу тебе з собою, і ніхто нас не чіпатиме! За найближчі місяці я розпродам все і закрию бізнес, твоєму батькові нема чого мені пред’явити!

Тетяні думалося, ніби вона опинилася в якомусь дивному романтичному фільмі. Вона не вірила у щасливий кінець для себе, проте саме він трапився у її житті.

Прямо в сукні нареченої, у білосніжних туфлях вона стрибнула в чорний джип і, написавши своєму вибраному батьком нареченому прощальний лист, вирушила в подорож нічною дорогою.

Вона чудово розуміла, що сім’я, напевно, відмовиться від неї.

Але дівчину це не хвилювало – вона вміла заробляти, та й із заощадженнями Андрія це навряд чи стане проблемою.

Набагато важливішим для неї був факт того, що вона, нарешті, на своєму місці – поруч із коханою людиною, з якою вона готова піти хоч на край світу…