Не можу зрозуміти, чому так часто в сім’ях трапляється ситуація, коли батьки більше уваги приділяють одній дитині, обираючи її об’єктом своєї турботи. Вони часто шкодують того, хто, на їхню думку, має складнішу долю, або ж просто не досяг того, чого хотіли батьки.

На жаль, це відбувається навіть тоді, коли друга дитина, здавалося б, успішна і щаслива. Але мало хто з батьків усвідомлює, що ці досягнення — результат тяжкої праці, недоспаних ночей і безлічі вирішених проблем, які не варто ігнорувати.

У нашій родині ця ситуація також мала місце. Батьки вирішили, що у мене все добре і буде ще краще, а ось моєму братові Олексі потрібна допомога, бо в нього важке життя. Вони не просто так думають, вони в цьому впевнені.

Я розумію, що не можу змінити їхнього ставлення, але інколи стає прикро і сумно через це.

У наших батьків двоє дітей: я і мій старший брат Олекса. Він уже давно одружений і має двох дітей. На ньому ще й чималий кредит, який він узяв на купівлю квартири.

Між нами з братом значна різниця у віці, бо я народився досить пізно.

Я зумів здобути гарну освіту, бо з дитинства мріяв про успішне майбутнє. Зараз я працюю в ІТ-компанії, отримую гідну зарплату, яка дозволяє мені почуватися фінансово впевнено.

Свого житла я поки що не маю, але орендую квартиру разом із друзями. Це просторе помешкання, де кожен має свою кімнату, а кухня — спільна. На мій погляд, це чудовий варіант, доки ти молодий і не обтяжений сім’єю.

Коли я приїжджаю до батьків, вони постійно розповідають про складнощі життя мого брата. Їх хвилює, як йому важко зараз, адже кредит постійно тисне, а витрати ростуть.

Я завжди допомагаю батькам: купую якісні продукти, даю гроші на одяг, приношу необхідні ліки. Мені хочеться, щоб їхнє життя стало кращим, бо вони багато років жили скромно, без жодних надмірностей.

Зарплата дозволяє мені не тільки добре жити, а й відкладати гроші на майбутнє. Проте про свої фінанси я нікому не розповідаю. Навіщо це?

Цієї осені я вирішив порадувати батьків і відправити їх на відпочинок у Карпати. Дав гроші на десятиденну поїздку в санаторій, адже друзі розповідали про те, як там добре. Батьки зраділи й обіцяли все організувати.

Коли настав день їхнього від’їзду, я зателефонував, щоб запитати, як вони доїхали, чи все гаразд. Але мама відповіла, що вони вдома і нікуди не їхали. Гроші, які я дав, вони передали Олексі.

Їх пояснення мене розчарувало. Мовляв, совість не дозволила витратити ці кошти на відпочинок, коли братові діти не мають, у що вдягнутися до зими.

Я був шокований і розчарований. Чому ніхто не подумав про мене? Хіба я повинен одягати дітей брата?

Тепер я вирішив, що більше не допомагатиму батькам фінансово. Мої зароблені гроші підуть на моє майбутнє. Я вірю, що з часом вони зрозуміють свою помилку і навчаться ставитися до нас однаково.

Можливо, це ситуація навчить і їх, і брата, що не варто перекладати відповідальність на когось іншого. Хіба я зобов’язаний заробляти і на свою, і на братову сім’ю?

Моє рішення здається мені правильним, адже настав час подбати про власне життя.