Катерина давно не уявляла своє життя без Святвечора — цього особливого, священного вечора, що об’єднував її родину. Вона чекала його з хвилюванням, адже кожен рік цей момент був особливим і наповненим теплом.

Але цього разу все було по-іншому. Святвечір, який завжди був для неї святом з безліччю спогадів і традицій, здавалося, став порожнім і беззмістовним.

Катерина давно жила сама, адже чоловік пішов із життя багато років тому. Віталій, її син, виріс, оселився в Києві, завів свою родину. Хоч він часто приїжджав додому, цього разу його відсутність відчувалася особливо гостро.

Минулий Святвечір був сповнений щасливих моментів — Віталій приїхав із дружиною Дариною та дітьми, і весь дім був наповнений сміхом і дитячим гамором. Тоді Катерина відчула справжню радість і гармонію.

Але цього року все змінилося. Віталій мав інші плани, і новина, яку він повідомив по телефону, відгукнулася болем у серці матері.

Вона приготувала традиційні страви — вісім запашних страв, кутю, узвар, колядки, розставила свічки і приготувала місця за столом. Коли вона вже збиралася накрити стіл, її телефон завібрував.

— Мамо, у нас з Дариною свої плани на Святвечір, — мовив Віталій. — Ми залишаємося вдома. Вибач, але цього разу не зможемо приїхати.

Серце Катерини стислося від болю. Вона стояла, дивлячись на страви, що ще не були розкладені на столі, і відчувала, як порожнеча заповнює кімнату.

— Віталію, як так? Це ж Святвечір! Я чекала на вас, — голос Катерини здригнувся від хвилювання. — Чому саме зараз ти вирішив святкувати не вдома?

— Мамо, я розумію, але ми з Дариною давно планували провести цей вечір на їхній стороні родини. Це важливо для нас і для дітей.

Катерина не могла зрозуміти, чому інші стали важливішими за неї. Вона завжди вважала, що родина — це найголовніше, але тепер залишалася сама.

— Я розумію, — відповіла вона тихо, хоча серце відчувало гіркоту. — Якщо це так важливо, я не буду тобі перешкоджати. Але знай, що я дуже вас чекала.

Після того, як розмова завершилася, Катерина відчула, як сльози розпирають її очі. Вона сиділа на старому дерев’яному кріслі, а навколо панувала глуха тиша.

Святкові страви здавалися безглуздими й непотрібними. Весь рік вона сподівалася, що родина повернеться до традицій, але тепер усвідомлювала, що все склалося інакше.

Того вечора, замість того щоб з радістю зустрічати гостей, Катерина склала страви і прибрала стіл, а свічки залишила гаснути на підвіконні. Ні очікування, ні надія вже не були такими, як раніше.

Ранок Святвечора, коли всі готувалися до святкової служби, Катерина одягнулася і вирушила до церкви, сподіваючись знайти спокій у молитвах.

На вулиці вона зустріла сусідку Олену, яка теж йшла до церкви.

— Катерино, ми будемо чекати тебе після служби. Може, залишишся з нами на вечерю? Нам буде приємно святкувати разом, — сказала Олена з теплом.

Катерина відчула, як її серце трохи заспокоюється. Олена завжди була доброзичливою і підтримувала її. Пропозиція сусідки здавалася тим, що їй було необхідно.

— Дякую, Олено. Я дійсно цього потребую. Син не зміг приїхати, і тепер я залишилася одна.

Олена м’яко поклала руку на її плече.

— Родина не завжди там, де ми хочемо, але друзі завжди поруч. Не залишайся сама, Катерино.

Після служби Катерина вирушила до Олени, і разом вони святкували, обмінюючись спогадами та сміхом. Це допомогло їй трохи відволіктися від смутку.

Віталій святкував у Києві зі своєю родиною, і хоч він не розумів, чому мама так ображена, він також знав, що вона завжди була гордою і серйозно сприймала такі речі.

Після святвечора він зателефонував матері.

— Мамо, пробач, що не приїхав. Я знаю, як це для тебе важливо, але цього разу не вийшло. Сподіваюся, ти мене розумієш.

Катерина сиділа під новорічною ялинкою, і її серце стало трохи спокійнішим.

— Віталію, я розумію. Тільки наступного року, будь ласка, не забувай про матір, — сказала вона, намагаючись стримати сльози. — Я тебе люблю.

З того часу Святвечір для Катерини змінився. Вона прийняла, що родина може бути далеко, але любов і підтримка залишаються незмінними. І хоч цього року її син не був поруч, вона знала, що наступного разу вона знову зможе подарувати йому своє тепло і святковий настрій.