Заміж за веселуна Толіка Ларисою вийшла в інституті. Вони познайомилися на практиці, де молоді агрономи з одного університету зненацька перетнулися з геофізиками з іншого. Толік був товариським хлопцем. Чудово грав на гітарі, гарно співав і найкраще варив гречку з тушонкою на багатті. Саме він зробив перший крок – приніс Ларисі гарячий чай у залізній чашці, поки вона перевіряла саджанці.

– Тримайте. Ви тут, мабуть, зовсім промокли? – заявив молодик. – Інші дівчата у наметах сидять.

– Я не інші, – заявила Лариса. – Звіт про практику сам себе не напише. А я староста групи.

– Давайте випийте чаю, потім диктуватимете, а я робитиму записи. Бо скоро стемніє. Ви й так тут цілий день провели.

Від такої турботи душа Лариси, звичайно, не розтанула, але здригнулася. Повертаючись до міста для навчання, вони обмінялися номерами телефонів. Потім зустрілися, сходили в кіно. Роман розвивався за всіма законами жанру. До того моменту, поки Лариса не познайомилася зі своєю майбутньою свекрухою.

Окинувши поглядом дівчину, яку син привів у неділю на вечерю, Дарина Дмитрівна невдоволено вимовила:

– Ну і дівчисько, вища за мого Толіка майже на голову. Жінка має бути мініатюрною.

– Нічого я нікому не винна, – усміхнулася Лариса. – Ви це моїй мамі скажіть. Вона до метра вісімдесяти п’яти вимахала.

– В кого ж ви всі такі? – обурилася Дарина Дмитрівна. – Мій Толік тебе і на руки не підніме. А в нашій родині всі дотримуються традиції. На весіллі наречений несе наречену через поріг квартири.

– Мамо! – обурився Анатолій. – Не треба робити з мене якогось немічного! Я цілком здатний пронести майбутню дружину стільки, скільки потрібно.

– Ох, не буде вам щастя! – заголосила Дарина Дмитрівна. – Материнська душа – відчуває.

Весілля вони, всупереч усім сімейним традиціям, все ж таки зіграли. Але свекруха залишилася незадоволена. А на самому святі демонстративно вручила Ларисі тематичні подарунки:

– Ось тобі, невістко, каструля, щоб сина мого годувала. А ось чепчик із повзунками, щоб діти у вас швидше пішли.

– А ми не поспішаємо, – посміхнулася Лариса. – І у всякі прикмети не віримо. Якщо настане час, будуть і діти. Ви про таку науку генетику взагалі чули? Чи вам тільки пророчі сни як аргументи підходять?

– Бач, яка вчена! – обурилася Дарина Дмитрівна. – Та я все життя поклала, щоб дітей виростити та вивчити. Сама не така освічена.

– Та не сваріться ви, – миролюбно запропонував Толік. – Он нехай Оксана спочатку тобі онуків подарує.

Незаміжня сестра Анатолія в цей момент зашарілася.

А наступні роки це побажання несподівано збулося. Спочатку в Оксани народилися двійнята, потім ще одна дитина. Сама вона їх не виховувала, переклала на матір, жила легко та весело, міняла кавалерів. З’являлася кілька разів на рік, щоб нагадати про себе. У графі про батьківство у всіх дітей стояв прочерк.

Тепер, коли свекруха до неї чіплялася із потомством, Лариса просто відповідала:

– Вам онуків мало, Дарина Дмитрівно? І так усією сім’єю дітей вашої доньки тягнемо. Від Оксани толку мало.

– А нічого доньку мою дорікати, вона хоч і не надто розумна, зате подарувала внуків, і дітки всі здорові, як з картинки. А ти все навіть не завагітнієш! – обурювалася свекруха.

– Послухайте, нема чого лізти в наші з Анатолієм справи! – сказала Дарині Дмитрівні Лариса. – Самі розберемося, коли заводити нащадків.

– Та поспішили б, скоро вже пізно буде. Поки що пелюшки та повзунки від дітей Оксани залишилися. А то роздам їх.

Лариса лише зітхала. Свекруха ніби зациклилися на цій темі. А у них, як на зло, ніяк не виходило навіть просто з вагітністю. У перші роки шлюбу подружжя дітей і не планувало. А потім, коли зважилися, Лариса щомісяця і сама із хвилюванням чекала, що все вийде. Але даремно.

Вона сходила до спеціалістів, обстежилася, перевірила усі показники. Спеціалісти в один голос запевняли, що Лариса легко може народити дитину. Але нічого не відбувалося. А коли мова зайшла про те, щоб на обстежитися вирушив Анатолій, той несподівано заперечив.

– Я здоровий, – впевнено заявив чоловік Ларисі. – Цілком, нема чого проходити якісь обстеження. Якщо не виходить зараз, то потім все буде добре.

– Але, Толік, як ти можеш бути в цьому впевнений? – обурилася вона. – Коли я проходила обстеження, то ти щось не заперечував. А сам нічого не хочеш.

– Та я точно знаю, що все добре, – переконливо сказав їй чоловік. – Просто трохи почекаємо.

– Може, ти в дитинстві нездужав, – наполягала Лариса. – Ну стільки вже спроб, і спеціалісти хором стверджують, що причина не в мені.

– Я точно в цьому не винен! – обурився Анатолій. – А може, це все-таки ти з юності зробила процедуру? Я знаю, таке буває, потім все життя жінки каються, а дітей мати не можуть.

– Та як ти смієш?! – обурилася Лариса. – Знаєш, до тебе я ні з ким у стосунках не була, весь час присвячувала навчанню.

– Це з твоїх слів, – зауважив Анатолій. – А як насправді, можна лише гадати.

Після тієї розмови Лариса поїхала у відрядження.

Вона вже думала про розлучення і твердо вирішила, що подасть на нього після повернення. Але потім Анатолій зустрів її на вокзалі з квітами та вибаченнями. Клявся у коханні. Вона вибачила, хоч осад від тієї розмови в душі залишився.

Але йшли роки, а вагітність не наставала. Тепер чоловік частенько йшов на поводі у матері, дозволяючи собі невтішні коментарі у бік дружини. Лариса не приймала близько до душі його слова. Відповідала, але розуміла: з кожним роком шанси виносити та народити дитину в цьому шлюбі для неї стають дедалі більш примарними.

Якось свекруха попросила їх розібрати папери на горищі старої дачі.

Її готували до продажу, їздити туди було незручно. Розглядаючи дитячі фотографії та малюнки Оксани та Анатолія, Лариса несподівано натрапила на цілу папку з документами. Більшість їх, звичайно, були марними. Але серед цієї стоси пожовклих листів виділялася товста, наче цегла, медкарта.

Звісно ж, цікавість перемогла.

Переконавшись, що нікому до неї нема діла, Лариса відкрила карту і почала читати. Догорявши до підліткового періоду, Лариса побачила запис про те, що Толік мав одну недугу, і як раніше вона чула, це може призвести, що у чоловіка не може бути дітей. Але тоді і сам Толік, і його мати мали про це знати.

Образившись на родичів, Лариса тихенько прибрала карту до себе в рюкзак, нікому про неї не сказавши. А повернувшись у місто, пішла консультуватися до найкращої подруги Таїси, та працювала лікарем.

– Ну звичайно, Ларисо, а ми з тобою все думаємо, в чому річ, – розсміялася Таїса. – Дивися, у нього недуга протікала з ускладненнями, там і так зрозуміло. Навряд чи спеціалісти могли обнадіяти твого Толіка, що він зможе потім мати дітей.

– Та й свекруха напевно про це знала, – зітхнула Лариса. – Тепер мені зрозуміла реакція чоловіка на пропозицію обстежитись. Він же цілу сварку влаштував.

– Ой, і не кажи, знаєш, які чоловіки переживають, коли справа стосується проблем зі здоров’ям? – підтвердила Таїса. – У мене пацієнтів дружини за руку до кабінету приводять. Адже всі дорослі люди.

– І що тепер? – гірко зітхнувши, спитала подругу Лариса. – Двадцять років шлюбу можна перекреслити. Розлучатися, усиновлювати чи що робити?

– Не факт, що він сам захоче щось міняти, – відповіла Таїса. – Якщо хочеш ще встигнути народити – розлучайся. Але я спочатку з ними б поквиталася за всі ці роки спроб тебе образити.

Такий випадок і справді скоро представився. Сім’я її чоловіка дуже любила влаштовувати великі свята з багатьма гостями. Традиційно вони перетворювалися на бенефіс свекрухи, яка хвалилася онуками від доньки і намагалася зачепити цим Ларису. Хоча та багато років закривала очі на те, що чоловік більшу частину своєї зарплати віддавав на утримання племінників. Але це, на думку Дарини Дмитрівни, невістку ніяк не характеризувало.

Цей раз не став винятком.

Серед родичів Дарина Дмитрівна не церемонилася. Вона майже відразу розпочала свої спроби зачепити Ларису відсутністю дітей. Ось тільки та мовчати не стала і надала свої аргументи, висловилася перед гостями.

Побачивши медкарту сина, що впала поруч із повним салатником «Олів’є», свекруха змінилася на обличчі.

Вона явно не хотіла роздмухувати цю сварку. А ось Ларисі хотілося насамкінець поставити жирну крапку в їхньому нескінченному протистоянні. Тим більше, що родичі за столом уже приготувалися слухати. Усім було цікаво, що таке приховує стара медкарта.

– І коли ви збиралися повідомити мене про те, що ваш син не може мати дітей? – грізно дивилася Лариса на свекруху.

– Що ти несеш? – прошепотіла Дарина Дмитрівна. – Вигадки все це.

– А ви подивіться у картку, – грізно нависла над свекрухою Лариса. – Чи ви мені зараз стверджуватимете, що нічого не знали?

– Та все вона знала! – вигукнув дядько її чоловіка за столом. – Сама нам плакалася, через це. Я вже й забув, а ти нагадала.

– І ти теж знав, – вже впевнено подивилася на Анатолія Лариса.

Той сидів червоним від сорому.

– І підспівував своїй матусі, коли вона намагалася мене дорікати.

– Може, це ще й не точно, – буркнув Толік. – Я ж кажу, перевіримо все, просто потрібен час.

– У мене його більше немає, – заявила Лариса. – Щасливо залишатись вашій родині! На розлучення я подам завтра, Толіку.

– Ну і добре, може це і на краще! – тут же підскочила до сина свекруха. – Лариса мені ніколи і не подобалася.

***

Анатолій ще намагався помиритися із дружиною, бурмотів щось незрозуміле. Йому зовсім не хотілося переїжджати до квартири матері, де й так було тісно. Але Лариса залишилася непохитною. Оскільки жили вони у квартирі її бабусі, отриманої жінкою у спадок, жодного поділу майна не передбачалося.

Після розлучення Лариса майже упокорилася з тим, що народити дитину вже не встигне. А потім, змінивши роботу, зненацька зустріла Романа. У них швидко почалися стосунки. Через кілька місяців стривожена Лариса подзвонила подрузі Таїсі:

– Слухай, щось в мене стан дивний, зле якось, – сказала вона розгублено.

– Тест на вагітність купи, – розсміялася Таїса. – Здається, ти скоро станеш мамою.

– Так не буває! – щасливо засміялася Лариса. – Таїсо, я хвилююся, приїдь давай. Будеш як спеціаліст мене консультувати.

– Краще ти до нас, одразу й УЗД зробимо, – запропонувала подруга.

Так і сталося, Лариса виявилася вагітною. Через місяць вони з Романом подали заяву, потім побралися. Народився маленький Євген, а за кілька років ще й донька Наталка.

Дивлячись на своїх обожнюваних дітей, Лариса часто думала про те, що могла б і надалі миритися з нескінченними нападками чоловіка та свекрухи, вірити їм. Вона пишалася своєю рішучістю і тим, що ризикнула стати матір’ю у досить зрілому віці.

А Анатолій так більше й не одружився. Поступово мати почала вже його дорікати, що не склалося життя і в сестри, і в самого сина. Анатолій звично відмовлявся, а одного разу побачив у парку Ларису з колискою та дітьми. Душа в нього защеміла. Чоловік відвернувся і поплентався додому до племінників, дивитися на Ларисине щасливе обличчя було вище його сил.