– Мамо, йди, там прийшли до тебе! – сказала матері п’ятнадцятирічна Оксана.

Віра в цей момент сиділа за столом у своїй спальні, перебирала робочі папірці та слухала в навушниках музику, щоб не відволікатися на сторонній шум, що виходив із сусідської квартири, де вже другий місяць робився ремонт.

Вона не почула доньку і навіть уваги на неї не звернула, настільки жінка була занурена в роботу.

– Мамо! – крикнула голосніше дівчинка і потрясла її за плече.

– Що? – швидко обернулася Віра. – Що ти голосиш, Оксано?
Оксана нахилилася ближче до вуха матері і практично пошепки промовила:

– Там бабка знову приперлася, тебе вимагає!

У Віри весь настрій моментально кудись зник. Вона заплющила ненадовго очі, порахувала до десяти, важко видихнула і приготувалася.

– Де вона? – запитала мама в доньки.

– На кухні сидить! Як зазвичай, усім незадоволена! – відповіла Оксана.

Віра піднялася з-за робочого столу, вийняла з вух навушники, поставила музику на паузу і без будь-якої охоти пішла на кухню.

На кухні сиділа Зінаїда Павлівна, мама Василя, чоловіка Віри і батька Оксани, який наразі перебував на роботі. Він працював охоронцем у продуктовому супермаркеті і з роботи мав повернутися тільки о десятій вечора.

– Я довго тебе чекати тут сидіти буду ще? – не привітавшись навіть, пред’явила свекруха невістці.
–
– Скільки треба, стільки й будете! – огризнулася Віра. – Я вас слухаю, що ви хотіли цього разу?

– Ти, дорогенька, запал-то свій стримай! Я все ж старша за тебе, і ти маєш до мене з повагою ставитися!

– Вік і повага нічого спільного між собою не мають! Я запитую, що ви хотіли і навіщо знову сюди прийшли? Васьки вдома немає, і ви прекрасно про це знаєте! Та й він не особливо був би радий вас тут бачити після того, що ви йому наговорили минулого разу!

– Я прийшла не сваритися, Віро! – трохи спокійнішим тоном сказала Зінаїда Павлівна. – Я хочу з тобою поговорити!

– Нам нема про що з вами розмовляти! І я прошу вас, ідіть, будь ласка, і більше сюди не приходьте!

– Ні, ти сядь і послухай мене! Я в будь-якому разі скажу, що хотіла, і хочеш ти чи не хочеш, ти в будь-якому разі мене вислухаєш! Подобається тобі це чи ні! Зрозуміла мене? – більш наполегливо вимовила свекруха.

– Тільки якщо ви пообіцяєте, що одразу ж, після того як скажете, що хотіли, залишите наш дім!

– Ти мені що, ще умови ставити збираєшся? – усміхнулася жінка. – Не доросла ще, щоб мені умови ставити!

Віра дуже не хотіла зриватися, але свекруха її все більше й більше до цього змушувала.

– Сядь, я тобі сказала, а ще краще налий-но нам чайку! – зажадала Зінаїда Павлівна.

– А хлібець вам варенням не намазати випадково? – сторопіла від запитів свекрухи Віра.

– Треба буде, і хлібець намажеш! І досить узагалі зі мною сперечатися!

– Так, коротше, швиденько викладайте, що хотіли, і до побачення! – почала потихеньку психувати Віра.

– Гаразд! – погодилася Зінаїда Павлівна. – Значить так! Ти знаєш, що в Олега наступного тижня день народження, і я хочу йому подарувати путівку в Таїланд! Йому і його родині!

Віра зрозуміла, куди хилить стара. І відразу ж вирішила припинити подальші її слова.

– Нічим допомогти не можу!

– Та ти мене ще не дослухала! – суворо сказала свекруха і хотіла вдарити кулаком по столу.

– Та я й так зрозуміла, для чого ви прийшли! Ви хочете, щоб ми допомогли вам зібрати грошей вашому улюбленцю на путівку! Тільки ось поспішаю вас обламати, ні копійки я на це не дам! А Василь тим більше ! І взагалі, ви що, настільки безпардонна, що після сказаного минулого разу вирішили заявитися до нас і ще смієте гроші клянчити на подарунок своєму Олежику? Ви й справді, Зінаїдо Павлівно, просто з головою своєю не дружите!

– Уже всі скинулися, крім вас! – відповіла Вірі свекруха.

Все інше вона пропустила повз вуха.

– Та чхати я на це хотіла! Я свою відповідь уже дала!

– Якщо ви не скинетеся, то, значить, вас просто не запросять на святкування! Ти це розумієш?

– Мені повторити? – запитала Віра. – Чхати я на це все хотіла! А тепер піднялися, і до побачення!

– Ти ж розумієш, що я можу зробити так, що з вами більше ніхто з родичів спілкуватися не буде, якщо ти мені зараз відмовиш?!

– А ви розумієте, що мені це просто фіолетово! От узагалі все одно, ні жарко ні холодно мені від цього! Я з вашими родичами і сама особливо спілкуватися не хочу! Ви й так усе для цього зробили за ті роки, що ми з Василем одружені! Тож бувайте, Зінаїдо Павлівно! Звільніть, будь ласка, приміщення! – попросила її Віра.

– Гаразд, так і бути! Я прощаю тобі твоє хамство! – сказала свекруха. – Але я ще не договорила!

І все, після цього у Віри терпіння підійшло до точки неповернення.

– Слухай, вали звідси, га! Пробачає вона мені! Ти хто така взагалі тут? Тебе кликав сюди хтось хіба? Навіщо ти взагалі сюди приперлася? Ти минулого разу дала прекрасно нам усім зрозуміти, що син для тебе значення ніякого не має, онука в тебе, як ти там сказала тоді, “шльондрою вуличною” росте! А мене ти взагалі за людину не вважаєш! Єдиний, хто для тебе важливий, це твій син Олежек, який мамі все життя одне місце цілує, і його діти, яких ти єдиних вважаєш своїми онуками! – прорвало Віру.

– Що ти витріщаєшся на мене? Йди звідси, поки я тобі сама не допомогла це зробити!

Зінаїда Павлівна на очах почала червоніти, і її очі немов наливалися кров’ю. Віра навіть відступила на крок назад, щоб, якщо що, не забруднитися, коли бабця лусне від своєї злості.

– Значить так! – рявкнула свекруха і все ж ударила кулаком по столу. – Більше ніколи, Чуєш мене?! Ніколи, щоб ти так зі мною не сміла розмовляти!
Вона кричала, і слина жінки летіла на всі боки. Що Віру навіть повеселило трохи.

На ці крики зі своєї кімнати прибігла Оксана.

– Що тут відбувається? Що за крики? – звернулася вона і до бабусі, і до матері. – Я уроки роблю, досить тут горланити на все горло! Дістали вже!

– А ти взагалі пішла геть звідси, соплячка! Сиди у своїй кімнаті й мовчи взагалі! З тобою ніхто не розмовляв, і рота права відкривати ніхто не давав! – відірвалася на внучці бабуся.

Оксана зорієнтувалася миттєво. На кухонному столі біля стінки стояв графин із холодною кип’яченою водою. Дівчинка мовчки підійшла і налила з нього в склянку води, і виплеснула цю воду бабці прямо в обличчя

– Охолонь, бабусю! – сказала онучка. – А то я тобі зараз відро на голову з водою одягну!

Віра не змогла стримати істеричний сміх. Те, що зараз її донька зробила з бабусею, вона з нею ж мріяла це зробити не один десяток разів. Але все якось не могла на це зважитися. Чи то виховання не дозволяло, чи то просто тому, що це все ж таки мати її чоловіка.

Віра реготала і мало не падала від сміху. А Оксана, задоволена собою, просто розвернулася і пішла назад у свою кімнату займатися уроками.

Зінаїда Павлівна зірвалася з місця, відштовхнула в бік Віру, швидко вдяглася і випарувалася з квартири. Щоправда, криків і прокльонів було, поки вона одягалася, стільки, що Віра на своїй пам’яті нічого подібного просто пригадати не могла.

Віра заспокоїлася, віддихалася і увійшла в кімнату до доньки.

– Ти, диво моє в пір’ї! – сміялася мама. – Ти навіщо її водою облила?

– Та дістала вона мене, мамо! Я не розумію, як ти сама цього не зробила?! – обурювалася донька. – Вона до нас як не прийде, так постійно ці крики її! Скільки цю ненормальну ще терпіти можна?! Іншої бабусі немає, і ця мені теж не бабуся! Фу, гидота! – скривилася Оксана.

– Ще раз припреться, я їй реально відро на голову з водою холодною одягну!

Пізно ввечері додому прийшов Василь. Втомлений і злий, як собака. Дружина, зустрічаючи чоловіка біля дверей, одразу ж хотіла запитати, що він такий злий. Але він почав першим.

– Що ви там накоїли сьогодні? – запитав у дружини Вася.

– А що ми такого накоїли? – посміхаючись і згадуючи картину з водою , тут же запитала Віра.

– Ви навіщо маму водою крижаною облили? Ви що, зовсім ненормальні?

Посмішка з обличчя дружини моментально випарувалася.

– Я не зрозуміла?! Ти мені що, пред’являти ще зараз за неї зібрався? Вона отримала рівно те, про що давно вже просила! І нічого мені тут турботливого синочка вдавати! Чи ти забув, що твоя мама нам за все життя чимало гидот зробила?!

– Але водою-то навіщо її обливати? Мені вже всі подзвонили, кожен висловив усе, що хотів! Олег узагалі сказав, що після цього я йому більше не брат! Та й мама кричала в трубку, як божевільна! Воно мені треба було взагалі це слухати все?!

– Ха! А я дивлюся, ти махом перевзувся, любий! Ось нещодавно ти сам її тут останніми словами крив, говорив, що тобі не здалася така мама ні в якому вигляді! А зараз що? На день народження до братика тебе не покличуть?! Цього ти злякався, чи що?

– Де Оксана – суворо запитав чоловік.

– У кімнаті! Де вона ще може бути?!- Я їй зараз влаштую! – сказав Вася і попрямував у спальню до доньки.

– Це я тобі зараз влаштую, Васю! Я тобі зараз таке влаштую, надовго запам’ятаєш! А мамі своїй скажи, щоб її ноги в нашому домі більше ніколи не було! У неї є улюблені онуки й улюблений синок із невісткою, ось там нехай і пасеться! А сюди їй більше дороги немає! Ще раз припреться, як Оксана і сказала їй, одягнемо їй на голову відро з водою холодною! І рот свій закрий, тільки спробуй мені зараз щось сказати проти!

Після цих слів Оксана сама вийшла з кімнати.

– Мамо, тату, ну досить уже цапатися! – попросила донька. – Я книжку читаю, а ви мені заважаєте!

– Ти навіщо бабусю водою облила? – суворо запитав у доньки батько. – Тобі хто дозволив так зробити? Ти розумієш, що це твоя бабуся, вона ж моя мама?!

– І що? – усміхнулася дівчинка. – Це для мене має щось означати? Для мене вона чужа людина! Бабуся в мене була одна, але її вже на цьому світі немає! А твоя мама – тільки назва від бабусі! – відповіла вона батькові.

– Так, усе, заспокоїлися обидва! А то зараз почнеться знову! Іди вечеряй, а ти йди свою книжку читай! Розбіглися, швидко! – скомандувала Віра.

Василь потоптався на місці, незадоволений відповіддю доньки, але все ж таки не став більше на неї наїжджати, а пішов перевдягатися, вмиватися і вечеряти.

Оксана теж щось невдоволено фиркнула і пішла у свою кімнату.

– Ой, сімейка! – покрутила головою Віра. – Не засумуєш!

– І не кажи! – крикнула з кімнати донька.

– Книжку читай, а не підслуховуй там! – реготнула мама і пішла накривати чоловікові на стіл.

Коли Василь прийшов на кухню і сів за стіл, Віра запитала в нього:

– А тобі хоч сказали, для чого вона взагалі приходила?

– Поговорити просто хотіла! – відповів чоловік. – А ви обидві накинулися на неї і водою облили!

– Серйозно? – посміялася Віра. – Поговорити?

– А що, ні?

– Ні! Вона прийшла і почала мене тут шантажувати, вимагати скинутися на путівку кудись там за кордон для Олежика і його сімейства йому на день народження! Сказала, що якщо не скинемося, то нас на свято не покличуть, і взагалі з нами ніхто з родичів більше спілкуватися не буде!

– Що, прямо так і сказала?

– Так, прямо так і сказала! А потім, коли я психанула і почала її випроваджувати звідси, вона почала кричати на все горло! Ну тут і Оксана вийшла з кімнати, вона і на неї відірвалася! А донька, дивуюся її витримці, просто взяла склянку з водою! Картина, звичайно, була, весела! Я давно так не реготала!

– Так? А мені все зовсім по-іншому піднесли!

– А ти що, реально цьому дивуєшся? Чи ти свою маму не знаєш, як вона вміє брехати і вивертатися?!

Тут же телефон Василя завібрував на столі. Телефонувала мама.

– Що ти так дивишся на мене? – запитала дружина. – Ну відповідай!

Вася взяв телефон і прийняв вхідний.

– Уважно слухаю! – суворо сказав Вася.

– Ти зі своїми хамками там розібрався? – запитала Зінаїда Павлівна.

– А ти чому мені нічого про гроші не сказала, які ти у Віри вимагала? Ти ж сказала, що прийшла просто поговорити! А насправді почала тут шантажувати її, гроші на якусь путівку вимагати!

– Нікого я не шантажувала! Я, до речі, тобі з цього приводу і дзвоню! Мені потрібно, щоб ти мені або перевів, або завтра готівкою віддав двадцять тисяч, я вже завтра поїду замовляти Олежці путівку на курорт!

– Скільки? Двадцять? А пика в нього не трісне? – обурився Вася. – Мені, значить, на день народження труси і шкарпетки найдешевші, а Олежці вона вирішила путівку прикупити, та ще й за чужий рахунок! Обломайтеся! Ні копійки я вам не дам!

– Але Василь!

– Ніяких Василів! Все, бувай, мамо! І так, до речі, дівчата сказали, що відро з водою на тебе завжди чекатиме біля порога! Тож, якщо нудно буде, забігай!

І відключився.
Віра дивилася на чоловіка і ледь стримувала посмішку. Але так і не змогла цього довго робити. Вони разом розреготалися.

– Жорстко ти з мамою-то…

– Так вона зовсім уже поплутала, двадцять тисяч, каже, давай, Олежці на путівку! Нехай пішки всім своїм виводком на пляж наш ідуть! Їм там саме місце! У мене зарплата, блін, менша! Двадцять тисяч їй подавай!

– Я ж тобі казала!

Відтоді Вася і його сім’я стали для всіх Васиних родичів небажаними особами. Їм більше ніхто не дзвонив, нікуди не запрошував. А найголовніше, їх більше ніхто не смикав і не відволікав, і більше ні про що не просив. Чому вони всією своєю сім’єю були дуже раді.

Джерело