Так вийшло, що я все своє майно переписала на дочку, а сину нічого не дісталося. Він через це на мене дуже образився і перестав зі мною спілкуватися. Але якщо розібратися в ситуації, то вчинила я справедливо.

– Ти ж не могла все отак от просто віддати Олі! Я теж твоя дитина, така ж як і сестра, – картав мене Микола по телефону, коли дізнався, що я переписала все своє майно на сестру.

– Миколо, я робила це не через те, щоб тебе образити. Просто Ольга завжди була поряд, підтримувала мене, допомагала, а ти навіть не зателефонуєш, коли я тебе прошу про допомогу, – відповідала я, намагаючись стримати сльози.

– Ти що, серйозно? Я ж працюю, в мене сім’я, дитина! Ти все життя займалася Олею, – Микола вимовляв ці слова з таким розчаруванням, що мені стало ще болючіше.

– Я тебе не відкидаю, Миколо. Я просто вважаю, що саме біля Ольги проведу старість, і за це я їй наперед заплатила. Оля завжди була поруч, ти – ні. Я зробила так, як відчувала, — спробувала я пояснити, хоча розуміла, що вже пізно.

Але Микола не хотів слухати. І не тільки цього разу. Він ніколи не розумів, чому я так піклувалася про Олю. Весь час він вважав, що я віддаю їй більше уваги, та насправді не все так однозначно.

Відколи син одружився, я щомісяця допомагала йому грошима. Я працювала на двох роботах, і фінансово підтримувала сім’ю сина. Дочці я теж намагалася щось дати, але від грошей Ольга категорично відмовлялася, максимум, що вона могла взяти – це одяг чи іграшки, які я купувала онукам.

Дітей своїх я ростила сама. Я працювала на двох роботах, щоб забезпечити себе та дітей. Мій чоловік пішов від нас, коли Миколі було 10 років, а Олі – 5. Я одна намагалася дати їм усе, що могла, і це було не легко.

Оля ж завжди була тією, хто підтримував мене. Навіть коли вони створили свої родини, дочка щодня або телефонувала мені, або заходила. В той час як син телефонував лише кілька разів на рік, і то на великі свята, зате щомісяця був радий моїм візитам, коли я їм гроші привозила.

Я планувала ще працювати, але дочка наполягла, що з мене досить. Вона переконала мене виходити на пенсію.

Я через це дещо хвилювалася, бо по-перше, не знала, чи вистачить мені пенсії, а по-друге, я розуміла, що тепер не зможу допомагати сину.

І тоді дочка знайшла чудовий вихід. Вона запропонувала мені шити і мати з того підробіток. У мене вдома була швейна машина, а замовлення мені Ольга знайшла, у неї якась подруга має ательє.

Виявилося, що я можу заробити, не виходячи з дому, і це дало мені можливість трохи покращити своє фінансове становище.

– Не переживай, у тебе все буде добре! – говорила Оля, привозячи мені нові замовлення.

Її підтримка була неоціненою, вона в будь-який момент була поруч.

А з Миколою ситуація була зовсім іншою. Коли я перший місяць не привезла йому гроші, він наскільки розхвилювався, що приїхав сам до мене.

Я розповіла йому, що тепер я не працюю, що виходжу на пенсію і що, можливо, не зможу надалі допомагати так, як раніше.

– Мамо, а як тепер буде? За що ти сама житимеш? – запитав син.

Я зізналася, що Оля знайшла мені роботу, але я ще не знаю, на які прибутки там можна розраховувати, і чи зможу я тепер сину допомагати.

Син був відверто засмучений. Помовчав трохи, а потім сказав, що в такому випадку я уже маю переписати частину своєї квартири на нього.

– Навіть не думай, мамо, житло тобі самій потрібне, – миттєво відреагувала Ольга. Вона була проти, щоб я переписувала щось на її брата, бо була впевнена, що Микола відразу захоче продавати свою частку.

Я всю ніч не спала, і вирішила, що зроблю дарчу на доньку, вона заслужила. А коли про це дізнався син, то це його неабияк розізлило.

З того часу він перестав телефонувати, і не хоче спілкуватися зі мною.

– Це не справедливо! – Микола не стримував емоцій, коли дізнався про моє рішення.

– Миколо, ти ніколи не був поруч, коли я потребувала підтримки. Оля завжди була зі мною, допомагала в усьому. І коли я зрозуміла, що старість близько, я вирішила, що буду покладатися на неї, а не на тебе, – кажу.

– Ти ж моя мати! Як ти могла мене так позбавити спадщини?! – обурювався він.

– Я не позбавила тебе нічого. Я просто зробила вибір. І він такий, бо я вірю, що Оля буде поруч зі мною, коли я буду цього потребувати, – сказала я, відчуваючи, як важко мені це говорити. – До речі, всі ці роки я допомагала фінансово тільки тобі, а сестра твоя нічого від мене не отримувала, – нагадала я сину.

Микола замовк, а потім заблокував мене на всіх соціальних мережах і перестав брати слухавку.

Я сиділа вдома, розмірковуючи про все, що сталося. Я не ображена на сина, я лише шкодую про те, що він не зміг зрозуміти мого рішення. Оля, навпаки, тепер ще більше допомагає мені, і це дає мені відчуття спокою.

Можливо, я помилилася, але я не шкодую про свій вибір. А яка ваша думка, я правильно вчинила, чи треба було таки поділити квартиру між ними обома?