Сашко навіть не повертає голову. Він і так знає, хто це. Володька з п’ятого поверху. Відповідати йому — марна справа, можливо, сам відчепиться.

— Олександре! — не вгамовується Володька. — Дивіться, як він працює! Всі готуються до свята, а він сніг чистить. От і правильно! Робота дурнів любить!

— Залиш Сашка в спокої! Чому ти чіпляєшся до нього? — втручається Леночка, подруга Володьки.

Леночка добра й чуйна, на відміну від Володьки. Вона ніколи не обзиває Сашка і завжди вітається з ним.

Здається, пішли. Сашко кладе лопату біля лавки й оглядається. Так, дійсно пішли. Можна перепочити й дати волю мріям.

Йому вже тридцять п’ять, але він все ще вірить у чудеса. Особливо перед Новим роком. Навіть у найменші дива. Як, наприклад, учора…

Мама була сумна через відсутність ялинки:

— Сашку, якось тужливо. Колись було інакше. Прикрашали ялинку щороку, раділи… Пам’ятаєш?

Сашко пам’ятає. Він і цього разу хотів подарувати мамі ялинку. Але вона заборонила: «Не смій витрачати гроші на таку дурницю! Ми й без ялинки обійдемося».

Неймовірно, але сьогодні вранці його попросили розчистити сніг на ялинковому базарі. Він позамітав доріжки, посипав їх піском, прибрав зламані гілки.

— Молодець, дякую! — сказав рум’яний продавець ялинок. — Як тобі заплатити? Можеш взяти ялинку. Он там є одна, трохи лиса.

Сашко радісно погодився. Вибрав ялинку, хоч і неідеальну. Якщо поставити її в кутку, то лисий бік ніхто не побачить. Головне — мама буде щаслива, а кімната наповниться запахом свята.

Тепер ялинка стоїть у під’їзді, щоб не заважати сусідам. Лишається доробити роботу й принести її додому.

— Сашко, виручи! — гукає Льоха, сусід із другого поверху.

Льоха добрий чоловік, хоч і має статків більше, ніж інші. Завжди ставиться до Сашка добре.

— Мою машину снігом завалило. Допоможеш відкопати?

Сашко мовчки бере лопату й прямує за ним. Авто майже повністю під сніговим заметом.

— Оце чистка! Нема слів! Допоможеш?

Сашко киває й береться за роботу. Снігу багато, руки швидко втомлюються, але він старається. Льоха задоволений, простягає яскравий пакет із подарунками.

— Дякую тобі, Сашко! Ось тобі до свята.

Сашко зазирає всередину пакета: банка ікри, шампанське, шоколадка та ялинкова прикраса. Він ніяково дякує. Льоха усміхається, кладе гроші в його кишеню й їде.

Сашко поспішає додому. Треба занести ялинку й подарунки, а потім доробити роботу. Сніг сипле невпинно…

— Звідки це все? — дивується мама, коли він ставить ялинку в кімнаті та протягає пакет.

Сашко пояснює, що ялинку йому дали за роботу, а подарунок від Льохи. Мама усміхається. Він радий, що виконав її бажання.

Дзвінок у двері. Це Оля, сусідка, яка часто допомагає мамі у важкі дні. Сашко радий її бачити. Вона добра, мила й працює медсестрою.

— Сашко, якби ж у тебе була така дружина! — зітхає мама.

Сашко лише знизує плечима. Він давно усвідомив, що ймовірність знайти дружину для нього мізерна. Жінки завжди шукають чоловіків привабливих, забезпечених і кмітливих. А він не відрізняється ні зовнішньою красою, ні багатством, ні гострим розумом.

— Зате ти добрий і роботящий, — лагідно каже мама, але в голосі чутно сум. — Та зараз це, на жаль, мало хто цінує…

Оля навряд чи колись стала б його дружиною. Навіть якби була самотньою. Вона ж заміжня. Її чоловік Павло — загалом непоганий, але сварки у них трапляються часто. Сашко чує їхні суперечки через тонкі стіни квартири.

— Скільки ж можна це терпіти! Я працюю, стараюся, хочу спокою вдома, а ти знову прийшов п’яний! — сердито кричить Оля.

— Та я ж зовсім трохи випив, — Павло говорить тихо і примирливо. — Давай розігрію тобі вечерю, не злися, Олю.

Але Оля вже не може зупинитися. Спершу кричить, потім ридає, а після — втихає. Сашко розуміє, чому вона так реагує. Її батько був алкоголіком, і це зруйнувало життя матері. Оля боїться, що і її чекає така ж доля. Хоч вони й миряться швидко, іноді Павло йде з дому та довго сидить на лавці під під’їздом.

— Як мама? — запитує Оля, заходячи до них додому. Сашко мовчки знизує плечима й проводить її до кімнати.

Після цього він бере лопату й іде доробляти роботу.

Розгрібаючи сніг, Сашко думає про те, що потрібно ще забігти до магазину. Гроші від Льохи дуже стали у пригоді. Цього місяця витрати були великі — мамино лікування дорого коштує, здоров’я її слабшає. Незважаючи на пільги, грошей бракує. Сашко працює сумлінно, але перед святами бюджет майже порожній.

Задоволено окинувши поглядом свою роботу, Сашко прямує до магазину. Він ретельно обирає продукти. Хоча й не вчений, але економити вміє. Купив усе необхідне й навіть пачку дешевих сосисок по акції.

Сосиски призначені для собаки, яка прибилася до нього ще у дворі. Вона чекала біля дверей магазину, й Сашко пообіцяв її пригостити. Нехай і в неї буде свято.

Він виходить із магазину, присідає, відкриває упаковку й простягає собаці сосиску. Песик хапає ласощі, радісно жує і задоволено посопує носом. Сашко зітхає — собака старенька, без нашийника, мабуть, бездомна.

Сашко підводиться, плескає себе по стегну: ходімо. Собака радісно махає хвостиком і біжить за ним до під’їзду.

На лавці біля під’їзду сидить Павло, зігнувшись. Сашко вітається, а Павло піднімає голову й киває у відповідь.

— Посидь зі мною, Сашко. Щось мені сумно. Новий рік скоро, а я знову посварився з Олею. Вона просила не пити, а я не втримався. Вона розсердилася й вигнала. Сиджу тут і не знаю, як повертатися. Чи варто взагалі?

Сашко слухає мовчки, собака тулиться до його ніг. Йому жаль і Павла, і Олю. Що сказати — він не знає. До того ж песик тремтить від холоду. Пора додому, треба ще й ялинку прикрасити. Тож Сашко пропонує Павлу піти до них у гості.

— Та не хочу я вам заважати, — Павло махає рукою, але в його очах з’являється надія.

Сашко запевняє, що вони будуть раді гостю. Не годиться мерзнути на вулиці у святкову ніч. Павло вагається, але погоджується, і вони разом заходять до під’їзду.

Щойно вони піднялися, з дверей сусідньої квартири визирає бабуся Маша.

— Ой, це ти, Сашко… — зітхає вона. — А я когось іншого чекала…

Сашко вітає її зі святами й запитує, чому вона плаче. Адже ще вчора вона радісно збиралася зустрічати доньку та онука. А тепер — сум і червоні очі…

— Не приїхали, — тяжко зітхає бабуся Маша. — Кажуть, зайняті справами… Немає часу на стару матір.

Павло незграбно намагається підбадьорити її, але виходить невпевнено. У Сашка тим часом виникає ідея. Він пропонує бабусі Маші зустріти Новий рік разом із ними. Навіщо їй залишатися самій у порожній квартирі? Спочатку вона відмовляється, соромиться, але згодом погоджується:

— Добре, тільки візьму свої пиріжки. Хто ж їх їстиме, якщо не ми?

Павло одразу викликається допомогти їй занести страви. А Сашко з песиком повертається додому.

— Хто це в нас тут з’явився? — дивується мама, помічаючи собаку.

Вона виглядає вже набагато краще. Сашко швидко розповідає, як підібрав песика, зустрів Павла та бабу Машу. Він просить дозволу організувати невелике святкування. Мамі не потрібно буде нічого робити — він сам накриє на стіл, прикрасить ялинку та після всього прибере.

— Давай хоч допоможу з ім’ям для собачки? — лагідно пропонує мама.

Сашко погоджується, і вона починає перебирати варіанти:

— А може, Мушка? Чи Нічка? Або Сажа? — раптом на її обличчі з’являється усмішка. — Тайна! Оце точно підійде.

Сашко киває — ім’я йому подобається. Собачка весело махає хвостом і дивиться на маму, ніби схвалює її вибір.

У цей момент лунає стук у двері — мабуть, Павло та баба Маша вже повернулися. Час готуватися до святкування.

Всі сідають за стіл. Павло виглядає напруженим, щось мучить його зсередини. Нарешті він не витримує:

— Піду до Олі, треба помиритися. Не можу так, на душі важко.

Сашко розуміюче киває. Це правильне рішення. Павло встає, вибачається й вітає зі святом. Але його зупиняє дзвінок у двері.

— Оце дивина! — усміхається мама. — За весь рік у нас стільки гостей не було!

Сашко відчиняє двері. На порозі стоїть Оля.

— Ви Павла не бачили? Він пішов, а я нагримала на нього… Тепер соромно.

Сашко усміхається і запрошує її ввійти. Павло підбігає до дружини, обіймає її та цілує в щоку.

— Миріться вже, — лагідно каже мама. — Залишайтеся з нами, Старий рік пора проводжати!

Оля посміхається і сідає поруч із чоловіком. Ялинка в кутку блищить вогниками, а на кріслі, згорнувшись клубочком, дрімає Тайна. Оля піднімає келих шампанського:

— Дякую за гостинність! Сашко, ти неймовірний! Бажаю тобі знайти жінку, яка оцінить тебе по-справжньому.

Сашко ніяковіє, але щиро дякує. Він хоче вірити, що колись ці слова здійсняться. Десь у світі є та, яка полюбить його таким, як він є. Він не ідеальний, але вміє любити й турбуватися про інших.

Навіть якщо це станеться не цього року, Сашко не сумує. У нього є робота, мама, добрі люди поруч і вірна собачка Тайна. Цього достатньо для щастя.