Валентина Іванівна ображено замовкла. Видно було, що якщо зараз щось сказати, то буде серйозна сварка.

Валерія мовчала. Їй було смішно спостерігати за своєю свекрухою.

– Ну як же ж так можна, – не витримала і сказала Валентина Іванівна. – Ось я у твої роки…

– Що тут у вас знову відбувається? – на кухню зайшов її син Борис.

– Ні-ні! Нічого! Я просто кажу, чого ж так довго невісточка моя роботу знайти не може? – заголосила свекруха награно-лагідним голоском.

Борис здивовано глянув на дружину. Валерія посміхнулася, підморгнула йому й розвела руками.

– Отак якось! – сказала вона.

– Піду я, мабуть, – зазбиралася Валентина Іванівна. – В магазин ще треба зайти. Хліба куплю й чаю. Дорого все стало, вже не порозкошуєш, аби живим бути…

– Так, ми ж вам тут дещо приготували! – пародіюючи свекруху, награно-лагідним голосом сказала Валерія й дала гості пакет.

Валентина Іванівна глянула, що там таке й руками сплеснула від побаченого.

– Це вам гостинці, – сказала Валерія. – Ми вам там всього купили…

– А як же ж ви?! Як я вас об’їдати буду? Ще й ти не працюєш, – заголосила Валентина Іванівна.

Вона взяла пакунок і пішла. Власне, за цим пакетом жінка й приходила…

…Валерії не щастило зі свекрухами. Ось уже друга, і знову якась дивна.

Перша свекруха Валерії, Марина Степанвіна, в перший же ж день знайомства запросила її на кухню і заявила, що їй конче потрібні онуки.

Тому треба вирахувати, коли дні сприятливі для зачаття.

– Я завела спеціально календар, – сказала Марина Степанівна. – У ньому я відзначатиму «ці» дні. А ви вже постарайтеся. Давай розповідай про свої жіночі справи!

Свекруха взяла в руки ручку і вже приготувалася записувати…

Валерія тоді сприйняла це як жарт, посміялася та й пішла.

Після весілля Марина Степанівна взагалі стала поводитися, наче вона королева-мати.

Валерія повинна була у всьому її слухатися, радитися з нею з будь якого приводу і виконувати її забаганки.

Звичайно, Валерія виказувала чоловікові, а він не бачив нічого поганого в поведінці матері.

– Це ж мама! – казав перший чоловік Петро.
Велика сварка трапилася, коли здорова, енергійна свекруха попросила Валерію… Підстригти їй нігті на ногах.

– За великим рахунком, розлучення відбулося через нігті свекрухи, – відповідала Валерія, коли її запитували про причину розлучення з Петром.

…Вдруге Валерія вийшла заміж за Бориса. Чоловік – золото! І дбайливий, і добрий, і люблячий, і працьовитий!

Валерія знала, що проживе з ним усе життя. Але ось свекруха…

Борис розповідав про своє «щасливе» дитинство. Мати гульбанила, на роботах її довго не тримали.

Отримувала вона зарплату і йшла гульбанити. Борис рано навчився хазяйнувати.

Він і готував і прибирав, років із тринадцяти почав заробляти, щоб купувати продукти.

Здобув професію і поставив матері умову:

– Будеш гуляти – поїду в інше місто. Живи одна.

І мати злякалася. Гульбанити облишила, але й на роботу не влаштовувася. До свого одруження Борис повністю утримував матір.

Коли син одружився, забезпечення Валентини Іванівни закінчилося, і їй довелося шукати роботу.

Зараз вона працювала прибиральницею і мріяла про те, щоб Валерія вийшла на роботу.

Тоді Борис знову буде утримувати маму…

А Валерія й працює, просто свекрусі цього не говорить.

Ось так завжди, з пакетом продуктів і незадоволеним обличчям Валентина Іванівна йде додому.

Так, не щастить Валерії зі свекрухами…