Діна Вонг — телеведуча з Чернігова, яка нині служить пресофіцеркою Першої окремої танкової Сіверської бригади. В ЗСУ — з 31 січня 2023 року.

У військо пішла, бо відчувала, що повинна і може взяти на себе відповідальність за майбутнє країни, що готова на рішучі дії, щоб припинити російську агресію, що нарешті зможе робити в житті щось цінне і значиме.

Діна співпрацює з АрміяInform, розповідає про успіхи бригади на фронті. Нещодавно вийшов її авторський матеріал про командира відділення стрілецького батальйону із позивним «Рижий».

АрміяInform під час інтерв’ю розпитала Діну Вонг про бригаду, в якій вона служить, про побратимів і посестер, епізоди війни, що закарбувалися в пам’яті, і плани на майбутнє після Перемоги.

Наші танкісти зараз працюють на межі неможливого… Для мене кожен із них Герой

— З якими людьми доводиться служити? Чим цікава ваша бригада?

— Наразі я служу у 1-й окремій танковій Сіверській бригаді. Бригада була задіяна у низці ключових операцій періоду АТО, продовжувала захищати країну на Сході під час ООС. Але для мене, як жительки Чернігова, особливо цінною і знаковою є участь сталевих в обороні міста та Чернігівщини. По факту, я завдячую життям військовослужбовцям 1-ї окремої танкової Сіверської бригади.

Люди тут різні. Але однаково сталеві. У нас багато підрозділів, тому й зробити якесь узагальнення важко. Просто хочу наголосити на тому, що наші танкісти зараз працюють на межі неможливого. За потреби вони виїжджають на пряме наведення та успішно знищують місця скупчення особового складу противника та його техніку. В умовах сучасної війни, коли на один танк ворог може спрямувати від 20 fpv і більше, це не рахуючи інших засобів, така робота вимагає сталевого характеру. Такого, як у наших танкістів.

Бійці стрілецьких та механізованого батальйонів стійко тримають позиції у смугах нашої відповідальності. Для мене кожен із них Герой. Гадаю, якщо є уявлення того, як працює піхота, то можна далі й не пояснювати.

Наші артилеристи не люблять фразу «Боги війни», але я вважаю, що цей опис для них абсолютно заслужений. Те, як вони знищують ворога — це дійсно божественно. Переконатися у цьому можна, якщо глянути на відео їх роботи на нашій сторінці.

«Пегаси» — бійці роти ударних безпілотних авіаційних комплексів особливо люблять знищувати рухомі цілі. У цьому підрозділі зібралися люди, які постійно вдосконалюють свої навички.

Наша бригада — це й ремонтно-відновлювальний батальйон, де служать фахівці з дійсно золотими руками. Це також бійці інженерно-саперної роти; розвідники, РЕБівці. Кожен під час виконання бойових задач ризикує життям. Тому мені складно виділити когось одного, для мене всі наші бойові хлопці — герої.

Початок широкомасштабного вторгнення на Чернігівщині — це те, що я точно завжди буду пам’ятати…

— Чи є епізоди війни, які ніколи не забудуться?

— Мені складно відповісти на це питання. Багато чого вже сталося. Але початок широкомасштабного вторгнення на Чернігівщині — це те, що я точно завжди буду пам’ятати. Тоді була цивільною і власне через пережите я тепер у лавах Збройних Сил України. Тому що, по-перше, не хочу аби війна тривала і колись ще повторилася. По-друге, ворог має відповісти за скоєне.

— Розкажіть про найскладніші та найщасливіші моменти під час служби.

— Найскладніше — і це очевидно, втрачати побратимів. Війна є війна, на війні гинуть, але мені досі дуже важко, коли гинуть люди з батальйону, у якому я починала службу, і з бригади, в якій служу наразі.

Суб’єктивно. Найщасливіше — робота з одним із наших танкових підрозділів. Я вважаю (і це моя особиста думка, не як представника відділення комунікацій, а просто як людини, яка служить у війську), що один із танкових батальйонів 1-ї окремої танкової Сіверської бригади — це втілення того, якою дійсно має бути українська армія. Я з великою повагою ставлюся до всіх наших підрозділів. Захоплююся нашими піхотинцями та артилеристами. Просто якщо абстрагуватися і сказати, що найбільш посилило мою мотивацію та віру у перемогу — то це робота із танкістами.

— Як друзі, знайомі, що лишилися цивільними, сприймають те, що Ви служите?

— Сприймають. Усі розуміли, що так буде. Свого часу я публічно озвучила свою позицію, тому деякі речі абсолютно очевидні.

Про посестру на псевдо Демон

— Чи можете розповісти про найстаршого і наймолодшого бійця в бригаді, інших цікавих побратимів і посестер?

— Я вже казала, що не можу виділити когось одного, бо вважаю, що всі наші бійці — легенди. Та думаю, ніхто не образиться, якщо розповім про нашу посестру на псевдо Демон. Вона була командиром БМП та командиром відділення. Вона одна із тих, хто захистив Чернігів. Брала участь у досить складних боях на Сході країни. Про неї хлопці відгукуються як про справедливого, але суворого командира. Люди з її батальйону (механізований батальйон 1 окремої танкової Сіверської бригади) ставляться до неї з великою повагою. Це дуже сильна, вольова і компетентна людина, для мене честь, що служимо в одній бригаді. Вона вже так багато зробила для спільної перемоги.

Розумію, що дуже часто людей цікавить тема жінок у війську. Але наш Демон — це у першу чергу про те, яким має бути справжній ефективний лідер, командир і воїн. Вона — молода і дуже красива дівчина. Проте це не завадило їй зламати усі можливі стереотипи про жінок в армії та здобути авторитет серед побратимів. Я особисто захоплююся нею. І вдячна за Чернігів.

Танкісти жартують часом, що в них хлопчаки командують дідами, але це не більше, ніж жарт…

І ще, з власних спостережень. У наших танкових батальйонах є така тенденція, що служать і дуже молоді хлопці, і бійці у віці. Досить багато командирів танків, яким ще нема 25. Контракти вони підписували у віці 18-19 років. Є й ті, кому за 50, наприклад. Але це дуже досвідчені танкісти. І виконують свої задачі на дуже високому рівні. Попри таку різницю у віці, в екіпажах ідеальне взаєморозуміння. Звісно, танкісти жартують часом, що в них хлопчаки командують дідами, але це не більше, ніж жарт. Кожен виконує свою роботу із максимальною самовіддачею.

Наші екіпажі — це символ того, що молодь готова боротися і бореться за свою країну. І що старше покоління так само активно працює на перемогу. Це надихає.

— Чи почуваєтеся на рівні з хлопцями? Яке ставлення до жінки в підрозділі?

— У нашій бригаді до тебе перш за все ставляться як до фахівця, як до військовослужбовця. Незалежно від твоєї статі.

— Чи відрізняється журналістика на фронті від журналістики, яка була до того, як Ви потрапили до війська. Розкажіть про Ваш творчий досвід.

— Робота офіцера відділення комунікацій і робота журналіста — це принципово різні речі, тому не думаю, що варто це порівнювати. Хоч дещо спільне і є.

Зазначу лише, що мій досвід у журналістиці сприяє моїй роботі як представника відділення комунікацій бригади.

Людина може напряму зателефонувати нам та проконсультуватися щодо проходження служби

— Як мотивуєте приєднуватися до бригади? Розкажіть про досвід рекрутингу.

— У різних батальйонах нашої бригади є люди, вихідці Чернігівщини, які стали до лав Збройних Сил України після початку широкомасштабного вторгнення. Вони принципово хотіли долучитися до 1 окремої танкової Сіверської бригади, тому що саме вона звільнила їх міста з окупації. Ця мотивація повністю збігається із моєю власною, до речі.

Але. Наша бригада називається танковою, проте у нас є багато різних підрозділів. Фактично, у нас людина може обрати свій шлях у війську — може бути танкістом, артилеристом, медиком, розвідником, піхотинцем; може ремонтувати техніку, може працювати над засобами радіоелектронної боротьби. До перемоги веде багато шляхів і ми пропонуємо обрати свій та рухатися ним у складі 1-ї окремої танкової Сіверської бригади.

Щодо рекрутингу, то зараз людина може напряму зателефонувати нам та проконсультуватися щодо проходження служби. Будуть враховані її навички та компетенції, звісно, візьмуть до уваги й побажання. Крім того, наші офіцери групи рекрутингу проконсультують у питаннях повернення із СЗЧ та щодо можливості переведення з іншого місця служби. Нагадаю наш контакт: 0688824156.

— Чи підтримує бригада та Ви особисто зв’язок із родинами загиблих?

— Звісно, наші офіцери із відділення цивільно-військового співробітництва постійно на контакті із родинами загиблих. Також побратими наших Героїв постійно підтримують зв’язок із їх близькими.

— Що мрієте зробити після Перемоги? Будете й надалі в армії, чи повернетеся до цивільного життя?

— Моє основне бажання — повернутися до Чернігова і жити там спокійно та щасливо. Це те бажання, в якому абсолютно впевнена. Щодо того, чим буду займатися, то ще рано про це говорити. Перш за все Перемога. І Перемога надасть право подальшого вибору.

Фото із архіву Діни Вонг.