– Яка ж у тебе краса! Просто не можу не захоплюватися, – зітхнула Віка, оглядаючи вишуканий інтер’єр будинку своєї подруги.

– Віко, я просто більше не можу це витримувати, – зізналася Олександра, стоячи на кухні та довершуючи останні деталі святкового столу.

Розправляючи серветки на кожному місці, вона зупинилася на хвильку, подивилася на дім, який за останні роки став результатом її безмежних зусиль і інвестицій. «Усе має бути ідеально», – промайнуло в її думках.

– Що сталося цього разу? Хіба ти не щаслива, що Сергій повертається? – поцікавилася подруга. – Десять років ти його чекала, а зараз він нарешті вдома, і ти засмучена? Чому не радієш?

– Справа не в радості… – Олександра тяжко опустилася на стілець, зітхнувши. – Я просто більше не можу тримати це все в собі. Це не те, що я його не люблю. Люблю. Я стільки всього зробила для нього, а він… він все одно мріє повернутися в своє село! Може, хай би залишався за кордоном? І грошей би вистачало, і він сам би не нудьгував.

– Але ж це означає, що він скучив і хоче бути поруч із тобою. Уяви, десять років без дружини! Ти ж розумієш, що йому важливо бути вдома, поруч із тобою?

Олександра задумалася. Сергій був для неї дуже важливим, але за ці роки гроші стали її справжньою пристрастю. Увесь цей час вона вкладала у свій дім, своє життя, свої зручності.

Всі розмови про «щастя», «любов» та «сім’ю» лише посилювали відчуття, що її власні потреби стали переважати. Всі ці меблі, машини… вона вже не могла уявити себе без цього всього.

– Ну, звісно, я радію. Але Сергій, який так довго був за кордоном, навіть не уявляє, що таке життя тут, – відповіла вона, довершуючи сервірування. – Йому треба побачити, чого я досягла. Ось чому я так стараюся із цим святковим столом. І навіть новий сервіз дістала.

Сергій не був вдома вже десять років. Він працював за кордоном, відклав гроші і згодом купив землю для родини.

Олександра завжди запевняла чоловіка, що їй нічого не потрібно, що все вона робить лише для них двох. Але насправді… усе це було лише для неї.

Коли він подзвонив із дороги, сказавши, що везе із собою маму та кількох родичів, Олександра отетеріла.

– Сергію, але ж я хотіла побути з тобою наодинці! – вигукнула вона розчаровано. – Чому одразу так багато гостей?

Та сказала вона це не через любовну тугу, а тому, що розуміла: Сергій привезе значну суму грошей, і родичі точно захочуть, аби він із ними поділився. А ділитися статками вона не мала жодного бажання.

– Мої батьки тут і не ночують, а твої, виходить, будуть… Як я маю їх прийняти?

– Вони ж просто на кілька днів. Ти розумієш, як давно я їх не бачив! – відповів Сергій. – Я не можу сказати їм не приїжджати. І мама дуже скучила. Нам усім треба зібратися, вони хочуть побачити, як ми живемо.

Олександра відчула, як її охоплює хвиля нервозності. «Боже, і так все на мені, а тут ще й ці родичі з проханнями!» – подумала вона, але слова протесту так і не знайшла.

Коли Сергій нарешті приїхав, вона зустріла його так, як належить. Ніжно, зі сльозами на очах. Вона справді чекала його.

– Сергію, як я скучила! – вигукнула вона, обіймаючи чоловіка. – Мій дорогий чоловік повернувся!

Сергій усміхнувся, і в його очах вона побачила той самий спокій, який так любила. Він справді був радий поверненню. Але за столом, де зібралися його родичі, розмови точилися зовсім іншого характеру.

Мама й сестра не переставали хвалити Сергія, захоплюючись тим, як багато він досяг і як добре його дружина облаштувала дім за його кошти.

– Ми пишаємося тобою, сину. Нам такого ніколи не мати, це ж які гроші треба! – без злих намірів зауважила мама.

Як тільки Олександра почула слово «гроші», вона одразу покликала чоловіка до іншої кімнати, вимагаючи, аби він негайно передав їй усі гроші, які привіз.

Сергій був ошелешений і, не сказавши ні слова, повернувся до гостей, нічого не віддавши дружині.

– Ну, Олександро, видно, що у вас усе добре, – підмітила сестра Сергія, оглядаючи кімнати. – Але ти, мабуть, і гроші не економила. Ти завжди любила все блискуче та розкішне.

Її слова звучали із явним підтекстом, і це зачепило Олександру.

Наступного ранку, коли Сергій відвозив родичів назад до міста, Олександра залишилася вдома. А коли він повернувся, вона почула те, чого боялася найбільше.

– Олександро, я йду від тебе, – сказав Сергій. – Я не можу більше жити з жінкою, яка думає тільки про гроші.

– Що?! Ти жартуєш?! – закричала Олександра, починаючи панікувати. – Усе це заради нас, для сім’ї!

Сергій лише сумно усміхнувся.

– Олександро, я вже вирішив. Я більше не буду твоїм банкоматом.

Вона заплакала, звинувачуючи у всьому його маму й сестру, але Сергій не передумав.

Весь цей час Олександра вважала своє життя ідеальним. Але що варті всі досягнення, коли поруч немає того, кого любиш?

Цінуйте своїх чоловіків за їхню працю та підтримку. Бо й чоловіки заслуговують на любов, а не лише на роль добувачів для сім’ї.