– Навіщо вам їхати на дачу? Удвох ви і вдома чудово відзначите Новий рік. А в нас велика сім’я: троє дітей. Їх же потрібно чимось зайняти на канікулах! – вигукнула Лариса, не приховуючи свого роздратування. – Ти хоч уявляєш, як це – жити з трьома дітьми?

– Ні, не уявляю, – спокійно відповіла Лера. Ми з Михайлом поки не замислювалися про дітей. Спочатку потрібно обзавестися житлом і стабільною роботою, а вже потім планувати сім’ю.

– Тю! Ми з Гришкою нічого не планували! – заперечила Лариса.

– Ну так ви живете рахуючи копійки, – зауважила Лера. – Гриша в тебе з роботи на роботу скаче, жодної стабільності. Я так жити не хочу!

– Це наша справа. Не треба рахувати чужі гроші! – рявкнула Лариса. – То що, даєш ключі від дачі?

– Ні, – твердо відповіла Лера. – Ми вже запланували відзначити там Новий рік із друзями.

– Ну значить, передомовтеся! Якщо не даси ключі по-хорошому, я зателефоную Мишкові й розповім, як ти мені грубиш, – загрозливо сказала Лариса.

– Та будь ласка, скільки завгодно, – усміхнулася Лера.

Лариса зробила незадоволену гримасу і вийшла геть із квартири.

Дача, на яку поклала око зовиця, дісталася Лері від бабусі. Вона – дама похилого віку, тому батьки дівчини наполягли на тому, щоб Валентина Іванівна цілий рік жила в місті, під їхнім наглядом.

Дача – це тільки назва, насправді це був справжній сільський будинок з усіма зручностями. П’ять років тому батьки Лери зробили прибудову, щоб організувати ванну кімнату для Валентини Іванівни, а також встановили кондиціонер.

Баба Валя навідріз відмовлялася їхати в місто, але коли стали підводити ноги, все частіше замислювалася про переїзд. Вона суворо наказала не продавати будинок і піклуватися про сад, щоб жодне деревце не постраждало від холоду і морозів.

Лера попросила батьків довірити їй нагляд за будинком. Вона пам’ятає, як у дитинстві літні канікули проводила в бабусі. Ці спогади були одними з найяскравіших і найщасливіших моментів її дитинства.

Підмовивши чоловіка, Лера націлилася зробити косметичний ремонт у будинку: переклеїти шпалери, пофарбувати стелі, змінити люстри і поміняти деякі меблі на більш сучасні.
Сил і грошей було вкладено чимало. Зате тепер у будинку з комфортом можна було проводити вихідні в будь-яку пору року. Тому молоді люди не роздумуючи запросили друзів на зустріч Нового року.

Однак тут з’явилася Лариса і зажадала, щоб Лера поступилася їй цим будинком. Яке нахабство! Це було обґрунтовано тим, що Михайло молодший і має поступатися старшій сестрі. Але Лера не могла зрозуміти, до чого тут будинок її бабусі, і зовсім не почувалася винною за свою різку відмову.

Лариса почервоніла від злості й обурення. Замість того щоб зателефонувати молодшому братові, вона вирішила заявитися до нього на роботу. Мишко навіть спочатку не зрозумів, що відбувається, коли посеред робочого дня побачив, як сестра увірвалася в його відділ.

– Михайло! – голосно вигукнула вона, привертаючи тим самим увагу колег. – Нам треба терміново поговорити!

– Тихіше! – перервав її брат. – Тут працюють люди. Хоча навряд чи ти знаєш, що це таке. Підемо в інший кабінет.

Мишко почав нервувати, передчуваючи, що візит сестри не обіцяє нічого хорошого.

– Що тобі потрібно? – коротко запитав він.

– Я вимагаю ключі від вашої дачі! – продовжувала волати Лариса.

– Якої дачі? – Михайло не відразу зрозумів, про що йдеться. – А! Ти маєш на увазі сільський будиночок?

– Так, саме його, – невдоволено підтвердила Лариса, склавши губи уточкою. – Я вже запланувала, як проведу Новий рік! Тож ти маєш поговорити зі своєю дружиною і забрати в неї ключі, – вона схрестила руки на грудях, вочевидь не збираючись відступати.

– Навіть якби я міг, то не став би нічого робити. Як у тебе вистачило нахабства придумати таке і ще щось вимагати? – обурено запитав Михайло. – Сьогодні вже двадцять п’яте грудня, а нормальні люди про свої плани повідомляють заздалегідь!

– Не вчить мене жити, малий! – рявкнула сестра.

– У нас різниця всього п’ять років! Якщо в дитинстві це було якось помітно, то зараз – ні, – спробував напоумити сестру Михайло. – У мене закінчилася перерва, тобі пора додому.

Лариса пішла ще більш незадоволеною, ніж приходила. Але жінка не поспішала здаватися.
Вранці тридцять першого грудня Лера поспіхом бігала по магазинах, поки у Михайла закінчувався останній робочий день року, що минає. Він запевняв, що після обіду вже буде вільний і вони все встигнуть, але дружина все ж тривожилася.

На щастя, все пішло за планом, і вже о шостій вечора молоді люди приїхали в село. Довелося трохи повозитися, щоб нагріти будинок. До дев’ятої вечора почнуть збиратися гості, щоб разом накрити стіл, посмажити шашлики і встигнути проводити рік, що минає.

– Михайло, здається, хтось під’їхав, – зауважила Лера. – Напевно, Ірина з Петром вирішили приїхати раніше, щоб допомогти. Вони в нас найпунктуальніші! – з усмішкою додала вона.

– Я піду зустріну їх і допоможу з речами, – відповів Михайло.

– Звичайно, – дівчина була щаслива, емоції переповнювали. Нарешті Новий рік пройде так, як вона завжди мріяла: на свіжому повітрі в колі улюблених друзів.

Михайло наспіх накинув пуховик і вийшов у двір. Відкривши хвіртку, він остовпів від несподіванки.

– Привіт, братику! – вигукнула Лариса і поспішила розцілувати брата в обидві щоки. – З прийдешнім роком!

Михайлу знадобився час, щоб отямитися від шоку. Поки Гриша виймав речі з автомобіля, Лариса щось говорила про свято, але Мишко її не слухав, усе ще намагаючись усвідомити, що сестра з’явилася на порозі їхньої дачі.

Нарешті він струснув головою і вимовив:
– Що ви тут робите? Ми все обговорили тиждень тому!

– Ну знаєш, – Лариса підвела брови. – Це ти вирішив, а я не говорила, що згодна.

– Михайло, ну що ви тут застрягли? – до них вийшла Лера. – Лариса? -здивовано запитала вона, побачивши старшу сестру чоловіка.

– Так! – гордо заявила вона. – Не все відбувається так, як ти хочеш, – самовдоволено додала Лариса.

Щойно Гриша спробував внести першу партію пакунків у будинок, Михайло різко схопив його за руку.

– Ти не ввійдеш у будинок, – грубо сказав він.
Поки Лариса допомагала дітям відстебнути ремені безпеки, вона, почувши грубість на адресу чоловіка, тут же накинулася на брата.

– Негайно відпусти Гришу! – рявкнула вона.

– Не відпущу. Збирайтеся і зараз же їдьте назад! – підвищив голос Михайло.

– Що ти сказав? – з презирством запитала Лариса, відсмикнувши руку брата.

– Що чула!

– А ми нікуди не поїдемо, – гордовито сказала жінка. – У нас ціла машина дітей.

– Я дуже люблю племінників, але сьогодні їм доведеться відзначати Новий рік в іншому місці, – пояснив Михайло. – Ви не ввійдете в будинок, – грізно додав він.

– Може, ти ще поліцію викличеш? – із сарказмом запитала Лариса.

– Я б викликала, якби не свято, – втрутилася Лера. – Вам краще піти по-хорошому, інакше зараз приїде моя подруга з чоловіком-боксером. Він точно вас не пропустить, – усміхнулася дівчина.

– Ти намагаєшся мені погрожувати? – продовжувала насміхатися Лариса.

– Ні, не намагаюся. А насправді погрожую. Їдьте геть! – скомандувала Лера.

Разом із Михайлом вони закрили хвіртку, так і не впустивши непрошених гостей. Ларисі з Гришею не залишалося нічого, крім як поїхати додому. Дорогою вона влаштувала справжній рознос Гриші.

– Ти що, не міг його штовхнути? – кричала вона. – Що за розмазня!

Їм довелося повернутися додому, де вони жили ось уже кілька років. Крім них, там проживала і мати Лариси та Михайла – Євгенія Львівна, яка не спілкувалася з сином уже близько п’яти років з моменту його одруження.

– Тепер я теж перестану спілкуватися з братом, – сказала матері Лариса, кинувши шубу в кут кімнати.

– Що? – примруживши очі, запитала Євгенія Львівна.

– Вигнав нас із дачі. Ти уявляєш? – обурено відповіла жінка. – Ну це ж треба! А ця його дружина, іще гірше! Вона хотіла викликати поліцію, ніби ми якісь злодії.

– Ось тому я з ним не спілкуюся. Ти пам’ятаєш, коли я вирішила переїхати до них, а вони почали опиратися? Мовляв, у нас однокімнатна квартира, місця мало. Можна подумати, що нам у трикімнатній з дітьми роздолля!

– Ой, не кажи, мамо! Ця Лерка зовсім зіпсувала нашого Мишка.

Діти тим часом зносили все на своєму ходу, а Лариса з Євгенією Львівною із задоволенням пили газований напій і дивилися “Вечори на хуторі біля Диканьки”. У той час як Гриша, не покладаючи рук, куховарив на кухні.

Тим часом Лера з Мишком дочекалися гостей і разом готувалися до святкування Нового року. Навколо панували веселощі, сміх і щасливі посмішки. Лера тихенько потягнула Михайла в бік від галасливого натовпу і шепнула:

– Мені треба тобі дещо сказати.
Вона простягнула йому фотографію з УЗД-обстеження.

– Серйозно? – Михайло здивовано глянув на дружину. – У нас буде дитина?

– Ага, – радісно кивнула Лера.
Михайло обійняв дружину і поцілував.

– Це найкращий подарунок! – посміхнувшись, сказав він.