Двадцять п’ять років сімейного життя – це час, коли двоє жили один для одного.

І двадцять п’ять років не так просто забути й викинути з голови

Тим більше вже доньці двадцять три роки, вона одружена, живе окремо своїм життям…

…Яна в житті була оптимісткою. Вона й чоловіка свого Миколу навчила так жити – вірити у все найкраще.

Побралися вони рано, ще навіть не закінчили інститут.

Яні було дев’ятнадцять, а Миколі – двадцять.

Він одразу помітив нову студентку в інституті, але не підходив до неї, бо поряд із ним завжди була Марина.

Яна була першокурсницею, стрункою і ніжною, широко відкриті блакитні очі дивилися на світ і на Миколу радісно з цікавістю й теплотою.

Він навчався на другому курсі, здалеку спостерігав за нею, бачив, що дівчина серйозна.

Уся захоплена навчанням, вчилася добре. У її групі навчався Денис, друг Миколи, тому він майже все знав про Яну.

Марина не давала проходу Миколі, яскрава, гарна, зухвала і балувана грошима багатого татуся.

Вона вважала, що вона пуп землі, і все має крутитися тільки довкола неї. Чому вона закохалася у Миколу, було не зрозуміло.

Так гарний, високий, чорноокий, він привертав увагу дівчат.

Але хлопець був спокійним і цілеспрямованим, вчився добре. Він був із простої родини, а серед студентів було чимало дітей багатеньких батьків.

Марина ледве тягла навчання, абсолютно воно її не цікавило.

В інститут дівчина приїжджала винятково щоб показати чергове стильне вбрання чи якусь золоту річ.

Батько викидав великі гроші, не шкодуючи нічого для дочки. Але його гроші не врятували і її відрахували з інституту.

Даремно приїжджав батько до керівництва. Коли вони показали йому успішність у навчанні дочки, він взявся за голову – навіть він так погано не вчився…

Багато хто від студентів до викладачів зітхнув вільно, у тому числі й Микола.

До кінця другого курсу Яна вже зустрічалася з Миколою, обоє були шалено закохані один в одного і завжди проводили вільний час разом.

Марина правда спочатку намагалася зустріти Миколу після занять, але він не знаходив на неї часу і посилався на зайнятість.

Шукав відмовку одним словом. У нього в голові вже була Яна.

Нарешті Марина відстала, мабуть, переключилася на когось іншого.

Якось Микола підійшов до Яни й запропонував сходити в кіно. Вона погодилася і з того часу вони вже не розлучалися.

А в літні канікули у них було гучне й веселе весілля.

Звичайно мати відмовляла дочку:

– Яночко, ти закінчила всього два курси інституту і вже заміж, ну можна ж почекати, головним має бути навчання. Та й Микола теж студент, третій курс тільки закінчив. Чи вам уже терміново треба одружитися? Ти часом не вагітна?

– Мамо, ну яка вагітність? Ні, звісно, просто ми не можемо жити один без одного, мамо. Знаєш який хороший Микола. Та й не плануємо ми поки що дітей, ось закінчимо навчання…

– Ну-ну, побачимо…

Мати як у воду дивилася і наступного літа Яна народила доньку, гарненьку дівчинку з чорними очима, як у тата.

У неї вдало вийшло з пологами, не довелося їй брати відпустку. Її мати звільнилася з роботи і сиділа з онукою.

Батько мав бізнес, тому мати могла не працювати.

Їм вистачало на життя і на утримання молодих та онуки.

Минув час. Вже обоє успішні Яна з Миколою жили у своїй шикарній квартирі. В нього була дорога машина в нього та й у неї гроші водилися. Вони часто їздили відпочивати.

Дочка була вже доросла, закінчила інститут, щоправда, на останньому курсі вискочила заміж.

Жили добре, довіряли одне одному.

І от останнім часом, а саме вже близько року тому Яна помітила, що чоловік якось віддалився.

Він вже не ходив із нею в кафе чи на якісь заходи, відпускав спокійно її з подругами. Іноді затримувався і додому приїжджав далеко за північ, посилаючись на друзів, що мовляв засиділися…

Вона це списувала на звичку, все таки майже двадцять п’ять років спільного життя, переростають у звичку, так вона думала. Вона й сама так ставилася до Миколи.

Мати часто їй казала:

– Доню, чому ти останнім часом завжди одна приїжджаєш до нас? Де в тебе чоловік пропадає, я вже забула, як він виглядає.

– Ой, мамо, він зайнятий завжди, то справи, то друзі. Та я вже й звикла, я з подругами одна зустрічаюся.

– Ну гаразд, ваші справи, – погодилася мати.

А у Миколи шалено розвивався службовий роман. Звела його зі шляху праведного молода бухгалтерка Ірина, яка півтора роки тому прийшла до них в офіс.

Дівчині було двадцять дев’ять років, заміжня не була, вільна, і дуже гарна.

Роман у них бурхливо розвивався після корпоративу, а тут місяць тому вона видала йому, що чекає від нього дитину.

– Миколо, я буду народжувати, навіть якщо ти мене відмовлятимеш. Я розумію тебе, у тебе дочка є доросла, а я ще не народжувала, це моя перша дитина. Тож малюк народиться у будь-якому випадку.

Звичайно, це в плани Миколу не входило, але й Ірину він кинути не міг. Закохався.

Просто чоловік дивувався, чому Яна досі нічого не зрозуміла.

Що швидше за все, він піде від неї…

Микола довго готувався, набирався сміливості, як сказати дружині те, що він іде до іншої.

Але нарешті якось вранці перед роботою він зважився…

…Яна мила тарілки після сніданку, коли на кухню зайшов Микола.

– Ти вже йдеш на роботу, любий? – запитала його Яна.

– Так, так іду, – якось замʼявся чоловік. – Яно, послухай мене уважно, будь ласка…

Микола відвів очі вбік, а Яна здивовано відклала тарілку.

– У мене є інша жінка, і ми вже близько року зустрічаємось, – заявив він. – Чесно скажу, я закохався! Ми завтра їдемо з нею за кордон, а потім я заберу речі. Прямо від сьогодні я починаю нове життя без тебе. Додому ввечері вже не повернуся. Так буває в житті…

Яна остовпіла, але швидко впоралася з собою. Вона завжди собі говорила – все що не робиться – все на краще.

Це їй допомагало.

І цього разу вона сказала про себе також:

– Так, все добре, все на краще, – а вголос додала: – І давно ти зважився піти від мене?

– Ні, просто Ірина від мене вагітна…

– А-а-а, ну значить все просто…

Микола думав, що дружина влаштує сварку, буде плакати, а вона стояла спокійно й готувала каву. Потім нарізала сир, намазала бутерброд маслом і поклала зверху шматочок сиру.

Жінка наповнила свою чашку гарячою кавою і замилувалася завитками пари, яка піднімалася з чашки. Вона додала вершки до кави й посміхнулася.

Микола чекав шаленої сварки, а вона спокійно сіла снідати і з апетитом з’їла дві невеликі канапки, сполоснула чашку з-під кави.

Вона одягла свій діловий костюм, глянула на себе гарну в дзеркало в коридорі й пішла, відправивши йому з посмішкою повітряний поцілунок.

Того вечора Микола разом із Іриною сходили в кафе, а потім приїхали до неї додому. Він мимоволі згадував про дружину:

– Горда, ані сліз, ані сварок. Мабуть, зараз приїхала з роботи і сидить, вже плаче.

А Яна гуляла по торговому центру, розглядала речі, косметику, зайшла в меблевий салон, побачила стильну кухню, про яку давно мріяла.

– Так, порадитися мені нема з ким, а кухня мені подобається. А з іншого боку, чудово ж, коли не треба ні з ким радитися, сама вирішила, сама купила. Все куплю, – вирішила вона остаточно й твердо.

Микола з Іриною їхали у відпустку. Він дивлячись у вікно, думав:

– Скоро дружина мені надзвонювати почне, отямиться. Не може бути, що так спокійно вона перенесла мій відхід. Благатиме, щоб я повернувся… Напевно, почувається покинутою, нещасною і самотньою, я в цьому впевнений. Просто не хотіла мені показати, що їй важко…

…А Яна, тим часом, і не збиралася дзвонити своєму чоловікові-зраднику!

– Ну важко, ну прикро мені трохи… Цікаво, на кого він мене проміняв? Ну зрозуміло, що набагато молодша, раз вона зібралася народити йому дитину. А в мене навіть нема сліз. Що зі мною не так? Ну нічого – все на краще. Треба себе зайняти чимось. Я давно хотіла навчитися малювати, тож уперед.

Яна заїхала в магазин, купила полотно, фарби, пензлі, а наступного вечора після роботи поїхала в школу живопису.

Андрій, її знайомий, давно їй пропонував навчитися малювати. Він знав, що в неї добре виходить.

У школі вона відключилася від усього, із задоволенням малювала, дивилася на інші картини й повернулася задоволена додому.

Яна завжди любила малювати.

– Виявляється, це так чудово бути вільною! У мене з’явився час, немає потреби все кидати і мчати додому готувати вечерю чоловікові, чекати на його повернення.

Яна вийшла з машини і пішла до під’їзду. Аж тут по дорозі їй трапився бездомний сірий кіт.

Він сидів, дивився їй прямо у вічі, такий худорлявий і брудний, а потім жалібно нявкнув один раз.

– О-о-о, а ти звідки такий брудний і голодний. І як тебе звуть? Добре, будеш Сірком, ходімо до мене додому.

Сірко слухняно пішов за нею і зайшовши у квартиру, одразу почав принюхуватися. Яна поставила йому миску, налила супу, а він із задоволенням почав їсти.

– Гаразд, їж, я піду куплю тобі корм, шампунь і ще якесь начиння.

Яна викупала кота, обсушила феном, а той навіть не пискнув, сидів спокійно. Так почалося у них нове життя і в Яни і в Сірка.

– Ох ти, який красень став, виявляється ще й пухнастий. Відгодувати тільки треба тебе, – говорила вона після того, як він обсох.

Сірко ліг на вікно, спостерігаючи за пташками і всім своїм задоволеним виглядом показував, що життя в нього налагодилося.

У суботу Яна спекла яблучний пиріг, чекаючи гостей. Мала приїхати подруга з чоловіком, просто посидіти, а заодно глянути на її намальовану картину. Сірко мружився від задоволення, доїдаючи сметану.

Приїхали друзі, оглянули три її картини й одну з них навіть купили. Поїхали вони задоволені.

А через три дні зателефонувала ще одна знайома:

– Яночко, а нам можна картину?! Ми з чоловіком бачили твою роботу. У тебе ще є готові?

– Так, є, гаразд, привезу в суботу…

Вона знала, що в суботу приїде по речі Микола, він дзвонив їй учора…

…Микола, як і обіцяв, приїхав у суботу ближче до вечора, знаючи, що Яна буде вдома.

– Напевно, готується до зустрічі, одягла гарну сукню, макіяж, свічки, ігристе й пиріг спекла, – подумки посміхнувся він, підходячи до квартири.

Він відкрив двері своїм ключем, і застиг від побаченого.

У квартирі було тихо, а його речі стояли у сумці в коридорі!

– Так, ні ігристого, ні свічок і її немає вдома, тільки запах інших парфумів… Поміняла значить парфуми. Нічого собі кухня нова, все змінилося, нові меблі, затишно й зручно… Має смак Яна, цього в неї не забрати. Де її носить, вихідний же ж?!

…А Яна їхала за місто до друзів.

На передньому сидінні машини поважно сидів Сірко. Його шерсть виблискувала на сонці. Він став гладкий і лінивий.

На задньому сидінні були її дві картини. Яна малювала для душі, для себе.

Виходило чудово, а в планах було ще багато чого.

В дорозі Яна з Сірком іноді поглядали один на одного і щасливо посміхалися…