В кабінеті було спекотно, навіть задушливо. Оля сильно хвилювалася, по її скронях стікали крапельки поту. Вона страшенно нервувала, поки співробітник відділу кадрів вивчав на співбесіді її документи та атестат. Тут не було до чого причепитися — все на відмінно. Потім чоловік прискіпливо та докладно її оглянув, наче коня на ярмарку, і єхидно сказав:

— На жаль, Ольго Степанівно, ми змушені вам відмовити в працевлаштуванні. Розумієте, посада, на яку ви претендуєте, передбачає зустрічі з клієнтами, а ви… Як би це сказати, трохи не вписуєтеся в загальну концепцію компанії. Загалом, якщо щось зміниться, ми вам обов’язково передзвонимо. Всього вам доброго!

Олі стало страшенно прикро! Вона майже крізь сльози вигукнула:

— Але чому? У мене ж червоний диплом. Я буду старатися, згодна пройти стажування. Ви навіть не знаєте моїх здібностей, а вже відмовляєте! Це через мою повноту, так? Скажіть чесно! Саме це ви мали на увазі?

Чоловік відвів очі і невиразно промимрив:

— Ну не те, щоб… Хоча, у нас навіть форми для вас такого розміру немає… Тож, вибачте…

Дівчина кулею вибігла з кабінету й поглянула на себе у дзеркало у фойє. Воно було у весь зріст. Звідти на неї дивилася огрядна, розчервоніла й спітніла тітка в довгій недоладній сукні, але аж ніяк не двадцятип’ятирічна дівчина! Два підборіддя, шиї немає, як і талії — жах якийсь!

Оля вигукнула своєму відображенню: «Ненавиджу!» і пішла додому, проваливши чергову співбесіду. По дорозі вона зайшла до пекарні, купила величезний еклер і сіла на лавці в сквері. Дівчина й не помітила, як його з’їла, заїдаючи стрес. Від цього настрій погіршився ще більше, і вона гірко розплакалася, лаючи себе: «Так тобі й треба, жирна дурепо! Навіщо знову солодке з’їла?! І так нікуди не беруть! Ну як, як мені схуднути? Стільки років мучуся! Прокляття якесь!»

І дівчина стала згадувати всі дитячі образи, що накопичувалися та множилися роками.

Оля росла з мамою у невеликому містечку, де всі один одного знали так чи інакше. Із самого дитинства Оля була великою, вона й народилася вагою аж чотири шістсот! Спочатку всі знайомі захоплювалися пухкенькою, кругленькою дівчинкою, яка була схожа на чарівного лялькового пупса. Мама дівчинки сподівалася, що повнота мине сама собою, коли дитина підросте та стане активнішою. Але якщо в першому класі Оля була просто вищою та трохи більшою за всіх, то до п’ятого класу стало зрозуміло, що вона зовсім не така, як інші! У неї вже був сорок восьмий розмір одягу, і вимальовувалися груди, тоді як інші дівчатка на її тлі здавалися дрібними букашками. Звісно, дівчинці сильно перепадало від однокласників. Дражнили її нещадно. З усіх боків тільки й чулося: товстуха, жируха! Хлопці постійно знущалися:

— Не дружіть з Нефедовою, бо вона і вас з’їсть! Он яка виросла! Олько, будеш пиріжок? На, їж!

Усіх розсаджували по парах за парти, а Оля сиділа одна, бо ніхто не хотів поруч із нею сидіти. На ранках чи виставах та сама історія — хлопці сахалися від неї, як чорт від ладану, і не хотіли виходити разом на сцену. Мало того, висміювали нещасну дівчинку як могли:

— Маріє Іванівно, нехай Нефедова ведмедя грає, у неї чудово вийде! Навіть гримуватися не треба!

Учитель відчитував однокласників і захищав Олю, як міг:

— Діти, так не можна, як вам не соромно! Оля в нас буде грати весну, у неї чудова пам’ять, і вона легко вивчить довгий монолог. Правда, Олечко?

Не встигла дівчинка зрадіти, як нестерпний двієчник і бешкетник Васильєв голосно зареготав:

— Та ну, це ж сміхота! Весну хай Петрова грає, вона гарненька й струнка, нарядиться — буде схоже. А з Нефедової хіба що величезна хмара вийде або туман у штанях!

Усі дружно засміялися, а Оля вибігла з класу в сльозах, вигукнувши дорогою:

— Я взагалі не буду брати участь, зрозуміло вам?

Оля плакала, ображалася, скаржилася вчителям, але ті лише розводили руками, погрожували хуліганам двійками за поведінку, але їм було байдуже!

Дівчинка часто вдома розглядала своє пухке, повненьке тіло зі складками, як у поросятка, на животі, дивилася на подвійне підборіддя і ненавиділа себе! Вона здивовано питала у мами:

— Мамусю! Чому я така потвора? Наді мною всі сміються! Я не піду завтра до школи! Не можу більше!

Мама Люба жаліла доньку, адже й сама була жінкою повнуватою, намагалася підбадьорити:

— Олечко, донечко, та плюнь ти на цих дурнів! Не звертай уваги! Ти ж все одно гарненька! Он які оченята красиві та ямочки на щічках. А розумниця яка, вчишся краще за всіх, от вони й заздрять. Ну хочеш, підемо до лікаря? Може він допоможе?

Але нескінченні походи до лікарів не давали жодних результатів. Фізично дитина була здорова, а зайву вагу списували на переїдання та малорухливий спосіб життя. Але це було не зовсім правдою. Гуляла Оля справді мало, але не тому, що лінувалася, а тому, що страшенно соромилася. Діти її до компанії не приймали та висміювали, а самій гуляти було нудно та нецікаво. У школі вона найбільше ненавиділа уроки фізкультури. З неї сміявся навіть фізрук Валерій Павлович! Коли вона збила інвентар під час стрибка через перешкоду, учитель допоміг їй піднятися під дикий регіт дітей і зітхнув:

— Ох, сідай, Нефедова! Ну що ж ти так несешся, як бик на ворота? Треба ж підстрибувати, а не йти на таран! Три! Важко тобі в житті буде з такою вагою!

Хлопці просто трималися за животи від сміху, а дівчата єхидно хихикали, перешіптуючись:

— Фу, Нефедова, коли біжить, аж страшно, здається, що підлога зараз провалиться! Така жирна, як ходячий шматок сала!

А Оля плакала в роздягальні та заїдала стрес черговою булочкою з повидлом. Загалом дівчинка їла зовсім не багато, постійно намагалася сидіти то на одній, то на іншій модній дієті! Але звичка заїдати стрес борошняним або солодким міцно вкоренилася в її мозку з самого дитинства. Вона робила це автоматично, не замислюючись. Після тижня страждань на вівсянці чи кефірі з яблуками незмінно траплявся зрив, і все поверталося на круги своя, а вага не лише не зменшувалася, а ще й підступно збільшувалася.

Друзів у школі у Олі не було, тому всі сили вона віддавала навчанню й закінчила школу із золотою медаллю, а потім і університет із червоним дипломом. Поки сусідки по гуртожитку бігали на побачення й дискотеки, закохувалися та пропускали пари, перешіптуючись про свої любовні романи, Оля наполегливо гризла граніт науки, проводячи весь вільний час у бібліотеці. Викладачі не могли натішитися такою старанною студенткою і постійно її хвалили та ставили у приклад іншим:

— Ось, діти, всі рівняйтеся на Нефедову! Одні п’ятірки, тому залік автоматом! Жодного пропуску. Не те, що деякі — вітер у голові!

Але серед аудиторії лише лунали глузливі смішки дівчат:

— Ну звісно, чим їй ще займатися, як не навчанням? На неї ж жоден хлопець без сміху не гляне! Тьху, тьху, не дай Боже так розтовстіти…

Попри постійні підколки та знущання, Оля не озлобилася з роками, а залишилася такою ж відкритою й дружелюбною, але жахливо соромилася себе.

От і зараз вона провалила чергову співбесіду і вже була на межі відчаю! Яке ж це прокляття! Явних причин для відмови не було, більше того, диплом був зразковим, але її все одно не брали, знаходячи надумані відмовки!

Дівчина настільки заглибилася у свої думки, що не одразу помітила стару ромку, яка крутилася біля неї. Та вже вкотре пропонувала:

— Позолоти ручку, красуне, а я тобі поворожу, усю правду скажу!

З відчаю Оля простягла їй кілька купюр, і та взяла її руку у свою. Потім з важливим виглядом мовила:

— Дарма плачеш, убиваєшся! Завтра тобі пощастить! Ось побачиш! Але чекають на тебе серйозні випробування, зате в кінці шляху будеш найщасливішою! Точно тобі кажу!

Оля лише махнула рукою, подумавши про себе:

— Ага, як же, бреши більше! Напевно всім одне й те саме під копірку розповідає! Прям завтра щастя привалить, Дюймовочкою прокинуся, як у казці! Тьху, дурниця якась!

І вона понуро побрела додому, розмірковуючи над тим, що на завтра залишилося останнє співбесіду, і якщо їй там теж відмовлять, все — тупик, більше за фахом шукати роботу ніде! Вона вже всі пристойні компанії обійшла, і всюди отримувала відмову.

Наступного ранку Оля готувалася до співбесіди особливо ретельно. Вдягла корсет для утяжки, який нещадно стискав тулуб, але хоч якось приховував зайві складки на боках, і вона змогла натягнути брючний костюм. Своє розкішне довге каштанове волосся вона підколола і зробила цікаву зачіску, взула туфлі на високих підборах, щоб виглядати стрункішою. Ледве дихаючи і боячись впасти прямо в маршрутці, Оля вирушила на чергову, вирішальну співбесіду.

Її приймав сам директор компанії, Єгор Анатолійович — суворий сивий літній чоловік в окулярах і діловому костюмі. Він чемно привітався, вони кілька хвилин поговорили, директор переглянув її документи й, навіть не глянувши на неї як слід, сказав:

— Що ж, Ольго Степанівно, освіта у вас профільна, ви нам підходите. Я беру вас економістом у наш відділ, але одразу попереджаю — два місяці випробувального терміну, і лише потім ми вас зарахуємо до штату офіційно. Самі розумієте, посада відповідальна, і я маю побачити вас у роботі. Якщо ви згодні, з понеділка можете приступати до своїх обов’язків. Ірина Василівна, начальниця відділу, введе вас у курс справи.

Оля не вірила своїм вухам і підстрибнула на стільці:

— Дякую вам, Єгоре Анатолійовичу, я згодна. От побачите, я не підведу, буду дуже старатися!

Вона вилетіла, ніби на крилах. Сьогодні для неї весь світ заграв особливими барвами: здавалося, сонце світило яскравіше, трава була зеленішою, а люди — добрішими! Вона йшла додому вже зовсім іншою, впевненою ходою! І щиро усміхалася всім навколо!

Насправді Олі просто пощастило. Єгор Анатолійович давно і щасливо був одружений, уже у віці, і зовнішній вигляд жінок його не особливо хвилював. Він цінував працівників за їхній професіоналізм, і більше нічого його не цікавило. Лише побіжно глянувши на перелякану миловидну дівчину з відмінною освітою та величезним бажанням працювати, він зрозумів, що вона буде працювати за десятьох, тільки щоб отримати бажану посаду. А це лише на користь компанії й підштовхне інших працівників не відставати. Подивимося, що з цього вийде…

Вдома Оля з полегшенням видихнула і перш за все зателефонувала мамі, найріднішій людині, щоб поділитися радістю:

— Мамусю, привіт! Уявляєш, мене нарешті взяли на роботу в компанію «Астра». А то я вже почала втрачати надію, якщо чесно.

Мама підбадьорила доньку:

— Моя ти розумнице! Я так рада за тебе. Вір у себе, ні на кого не зважай, ти дуже здібна і всього досягнеш! Вітаю тебе, донечко!

Такі теплі слова підтримки від мами вселили в Олю впевненість у свої сили, і вона з неймовірним завзяттям взялася до роботи. Почалися робочі будні. Спочатку не все виходило, адже допомагати новенькій ніхто не поспішав. Багато хто дивився на неї з насмішкою та поблажливістю, не вбачаючи у ній конкурентку. Але Оля була впертою, пам’ятала мамині настанови, часто залишалася допізна, вивчаючи звіти й докопуючись до істини. І незабаром це дало свої плоди. Справи компанії пішли вгору, прибуток збільшився, а начальник оцінив її роботу по заслугах, і вона успішно була зарахована до штату ще й з підвищенням. Недоброзичливці замовкли, розуміючи, що ця дівчина зовсім не така проста, як здавалася спочатку, а справді чудовий фахівець. Багато хто став її поважати й перестав звертати увагу на її повноту. Навіть почали звертатися до неї за порадою.

Попри успіхи на роботі та блискучу кар’єру, Олі, як і будь-якій дівчині, дуже хотілося любові. Вона ночами зітхала, розглядаючи гарних чоловіків на глянцевих обкладинках журналів та на сайтах знайомств, розуміючи, що їй такі точно не світять… І в глибині душі мріяла, що знайдеться колись такий чоловік, який закохається в її душу та прийме її такою, якою вона є. Адже зрештою, вона ж не найповніша жінка на планеті? Скільки їх таких! І нічого, мають і родину, і дітей…

І одного разу диво таки сталося. На діловій вечері вона познайомилася з Володимиром. Він був директором однієї компанії, яка перебувала на межі банкрутства. Чоловік часто відвідував подібні заходи, сподіваючись отримати позику, кредит чи вигідне партнерство, щоб якось врятувати свій тонучий бізнес. Коли йому представили Олю як найкращу співробітницю та провідного економіста успішної компанії, він зовсім по-іншому подивився на цю пишнотілу даму, яка спочатку йому зовсім не сподобалася. І в його голові визрів план…

Оля була шокована, коли до неї підсів цей красивий доглянутий чоловік і став робити їй компліменти. Для неї це було неймовірно:

— Ольго Степанівно, дозвольте запросити вас на танець? Я просто зачарований вашою красою! Таких жінок зараз рідко зустрінеш! Усі прагнуть схуднути до кісток, накачати губи й виглядають як клони, а ви зовсім інша! Справжня! Я з юності маю слабкість до жіночних форм!

І вони закружляли у танці. Попри зайву вагу, Оля рухалася плавно й граційно, партнер умів вести її, дурманив ароматом вишуканих терпких парфумів та солодкими словами. І вона «попливла», закохалася з першого погляду! Потім була вечеря в ресторані, прогулянки набережною, довгі бесіди про любов і сенс життя. Оля не вірила своєму щастю й вирішила, що ось він – її доля, Володя!

Колеги, які добре знали цього ловеласа, що й кроку не ступав без вигоди, намагалися попередити наївну Олю:

— Ольго Степанівно, не подумайте нічого поганого, але ми давно знаємо Володимира Соловйова. Він, як би це сказати, любитель жінок… Та й його компанія на межі краху… Він лише вміє пускати пил в очі, а насправді зовсім не той, за кого себе видає. Навіщо вам усе це?

Але закохана дівчина нікого не хотіла слухати й суворо відповідала:

— Любі мої, не варто про мене хвилюватися. Це моє особисте життя, і воно нікого не стосується. Тема закрита! Давайте краще працювати. Треба розібрати ще купу документації, а часу обмаль.

Невдовзі Володя запросив її до свого заміського будинку. Ту ніч вона не забуде ніколи: свічки, вино, пелюстки троянд на ліжку й їхня перша близькість із Володею! Спершу вона страшенно соромилася, боялася відштовхнути коханого своїми пишними формами. Але він був таким ніжним і лагідним, цілував її, клявся в любові, і вона буквально літала в хмарах від щастя.

Зовні Оля теж сильно змінилася, розцвіла, стала впевненішою й навіть трохи схудла. Усмішка не сходила з її обличчя, вона просто випромінювала щастя. Через кілька місяців вони зіграли весілля й почалося сімейне життя. Спочатку все було чудово. Володимир став залучати Олю до своїх бізнес-справ:

— Люба, ти не могла б перевірити звіти моєї бухгалтерії? Ніяк не можу зрозуміти, куди зникають гроші? Або хтось краде по-крупному, або ще щось… Допоможи, будь ласка!

Оля з радістю поринула в роботу, ночами перелопатила всі звіти за пів року й знайшла причину нестачі коштів.

Тоді-то хитрий бізнесмен і зрозумів, що його план спрацював, і він не даремно одружився з Олею. Адже розумом Бог її точно не обділив, і він збирався на цьому добряче нажитися.

Оля, окрім своєї основної роботи, встигала розбиратися зі справами чоловіка, допомагала йому зі звітами, давала потрібні рекомендації. Під її чуйним керівництвом справи його компанії пішли вгору, і за два роки досягли такого успіху, що Володимир Соловйов знову став одним із успішних бізнесменів. Спочатку він гаряче дякував дружині за допомогу, дарував незабутні ночі та дорогі подарунки й буквально носив її на руках. Але коли до нього прийшов успіх, чоловік почав сильно змінюватися. Він знову уявив себе королем життя, і повненька дружина до нестями йому набридла. А її вічні розмови про дитину й зовсім дратували його.

Оля засмучувалася, що не вдається завагітніти, намагалася знайти підтримку у чоловіка:

— Знову нічого! Чому так, Володю? Я так хочу народити тобі дитину, мрію стати мамою, адже без дітей сім’я якась неповноцінна! Давай разом підемо до клініки, перевіримося?

Володимир лише огризався:

— Нікуди я не піду. У мене проблем немає. А тобі б не завадило схуднути – яка вагітність із такою вагою? Я уявляю, якою ти станеш після пологів…

Оля сильно ображалася й дивувалася:

— Що з тобою? Чому ти так зі мною розмовляєш? Навіщо ображаєш? Ти ж сам мені казав, що тобі подобаються мої пишні форми. А тепер що? Не влаштовую?

Володимир злобно відповідав:

— Подобалися, але вже ні! Ось подивися на Ілону з нашого відділу продажів! Фігура – хоч плач! І на шейпінг ходить, і на танці… І тобі б не завадило спортом зайнятися! А то одні складки скрізь! Не зрозумієш, де шукати талію…

Оля, можливо, і хотіла б узятися за себе, але коли? Адже її день був розписаний буквально по хвилинах, а до вечора вона валилася з ніг від втоми. Вічні перекуси й кава з бутербродами, звісно, не додавали їй стрункості.

Згодом ситуація лише погіршувалася. Чоловік став приходити додому все пізніше, а коли вона йому телефонувала, він скидав дзвінки або відповідав роздратовано, що зайнятий. Прийшовши додому, він одразу йшов у душ і спати, причому в іншу спальню! Близькість між ними стала рідкістю й більше нагадувала обов’язок, ніж задоволення. Ніхто давно не називав Олю «сонечком» чи «коханою», не дарував їй квітів, лише дорікав за повноту. Жінка всім своїм єством відчувала: у чоловіка з’явилася інша. Не міг він просто так так сильно змінитися!

Одного разу Оля повернулася раніше з відрядження – рейс скасували через погану погоду. Вона мріяла, що Володя зустріне її в аеропорту, але його телефон був вимкнений. Схвильована жінка помчала додому на таксі, переживаючи, чи не сталося чогось поганого з коханим. Але коли вона тихо зайшла до передпокою, то відразу помітила пару жіночих туфель, явно не її розміру! А на вішалці висів елегантний плащик сорок восьмого розміру!

У Олі все всередині обірвалося, і вона, ледь пересуваючи ноги, зайшла до їхньої спальні. Побачене вразило її до глибини душі! Чоловік вовтузився зі стрункою гламурною Ілоною й шепотів їй ті самі слова любові, які раніше говорив дружині!

Оля тупнула ногою від злості й закричала:

— Я вам не заважаю? Володю! Ти що робиш? Як ти смієш! У нашому ліжку перекидатися з цією потаскухою!

Ілона лише розсміялася й, прикриваючись ковдрою, єхидно промовила:

— А ти що думала, товстуха, він справді у захваті від твоїх жирів? Ти себе в дзеркало бачила? На слона схожа!

Чоловік додав, кидаючи образливі слова просто їй у лице:

— Тобі тільки в селі свиням рила чистити, а не з мільйонером жити! Ти бачила, як виглядаєш? Мене нудить від тебе! Ми розлучаємося, я йду до Ілони! Нарешті це зроблю, так набридло дивитися на тебе!

Оля з усіх сил стримувала сльози й, стиснувши зуби, відповіла:

— А я й не збираюся жити з таким нікчемою, як ти! Тільки не пошкодуй потім! Високо злетів, але падати буде боляче! Прощавай!

Вона похапцем зібрала валізу й викликала таксі. Куди їхати й що робити далі, Оля ще не знала…

У неї навіть подруг не було, щоб від душі виплакатися на чиємусь плечі. І тоді жінка зважилася й набрала номер свого директора. Чому вона так зробила — і сама не знала, просто він був єдиним, хто ставився до неї щиро та по-людськи. Тихим, тремтячим голосом Оля сказала:

— Єгоре Анатолійовичу, це я, Оля, ваш економіст. Мене покинув чоловік і привів додому коханку! Я в таксі, не знаю, куди їхати… Доведеться, мабуть, до мами повертатися в інше місто… Я так втомилася від усього… Сил більше немає. Мені так погано…

Вона почувалася повною дурепою, розповідаючи це своєму босу. Навіщо йому чужі проблеми? Напевно, він зараз знайде відмовку й покладе слухавку. Але на її здивування, Єгор Анатолійович тут же рішуче відповів:

— Отже, люба Олю. Записуйте адресу. Вулиця Річна, сім. Будинок із зеленим парканом. Я чекаю на вас. На місці розберемося. І без паніки, прошу вас, у житті й не таке трапляється!

Оля, ніби уві сні, назвала таксисту адресу й залилася гіркими слізами. Вона не уявляла, як зараз з’явиться до директора компанії додому з валізою, що скаже. Усе, що відбувалося, здавалося їй маячнею або жахливим сном. Ще вчора вона була щасливою дружиною, а вже сьогодні її принизили, осоромили, зганьбили!

На вулиці біля будинку її вже чекав Єгор Анатолійович. Він не ставив запитань, не ліз у душу, діловито взяв її валізу й, наче нічого не сталося, сказав:

— Доброго вечора, Олю. Ласкаво просимо до нас. Проходьте. Ми з дружиною вас чекаємо. Почувайтеся як удома!

На Олин подив, дружина директора виявилася простою та милою жінкою, без жодних підтяжок чи ботоксу. Її щирі та променисті очі випромінювали любов і співчуття. Подружжя прийняло її так привітно й тепло, ніби знали її все життя!

Єгор Анатолійович розпорядився:

— Переночуєте у нас, я вас на ніч нікуди не відпущу. Це наказ! А з завтрашнього дня переїдете в корпоративну квартиру. Ось ключі. Живіть стільки, скільки потрібно. Вище ніс, Олю. Запам’ятайте, все, що не робиться — на краще! Ну, а я піду ще попрацюю у своєму кабінеті, з вашого дозволу. А ви тут із моєю Галею поговоріть по душах. У жіночих справах я не розбираюся. Не можу бачити жіночих сліз. Скажу тільки одне — викиньте з голови цього негідника! І почніть життя з чистого аркуша. У вас же характер — ого-го! І фахівець ви чудовий. Цінуйте себе. Не дозволяйте нікому витирати об вас ноги!

Галина дістала з холодильника пляшку солодкого лікеру, нарізала фрукти, налила напій у маленькі чарочки й обережно сказала:

— Ну що, Олю, за знайомство? Давайте по трошки. А то на вас обличчя нема. Треба стрес зняти. Не соромтеся, розповідайте все. У нашій сім’ї не прийнято пліткувати, усе залишиться між нами. Що у вас сталося?

Оля випила, потім ще, і несподівано для себе розповіла цій літній і зовсім чужій жінці всі свої біди та образи: і про підлого чоловіка, який її так зрадив, і про ненависний жир, який уперто не хотів йти ще з дитинства, і про те, як вона втомилася та нікому не потрібна.

Оля схлипувала й говорила:

— Розумієте, виходить, що Володя мене ніколи й не любив? Він просто скористався мною, щоб урятувати свою компанію й піднятися на вершину. А коли знову розбагатів, викинув, ще й образив! Це ж нечувано! Привести коханку додому й спати з нею в нашому ліжку! А якби я не приїхала? Так нічого б і не дізналася? І продовжувала б його любити? Я розумію, що всі мої біди через мою повноту! Але що я можу зробити? Я ще в школі всі дієти перепробувала, а результату немає! Якби ви знали, як я себе ненавиджу, дивлюсь у дзеркало і ненавиджу! Вам пощастило, ви ж така струнка й підтягнута, не те, що я…

Галина слухала, не перебиваючи, підливала лікер і давала Олі можливість виговоритися й полегшити душу. А потім сказала:

— Ну що ж, Оленько. З чоловіком, на жаль, доведеться попрощатися. Чоловік, який не поважає та принижує свою кохану людину, не заслуговує навіть зватися чоловіком. Це невдаха. А з усім іншим цілком можна впоратися. Не вірите? Я бачу це по очах. Ось, я вам дещо покажу! Зачекайте хвилинку!

Жінка кудись пішла й повернулася зі старим, пожовклим альбомом. Відкрила його й почала показувати фото:

— Ось, це я в дитинстві! Нікого вам не нагадує? У десять років я важила шістдесят кілограмів. Була просто величезною! Жиробанка, корова, свиня, слониха, діжка… Знайомі прізвиська, правда? Мені їх кричали вслід усе дитинство. Тому я розумію вас, як ніхто інший. Теж немало сліз пролила. Але я розлютилася на себе значно раніше, ще в юності, коли хлопці почали відвертатися від мене. Мене страшенно дратувало, що я не можу влізти ні в одну сукню, одягти коротку спідничку й змушена носити величезні балахони, як стара жінка! На дискотеках мене приймали за чиюсь маму, а про побачення годі й казати. Шлях до схуднення був дуже складним, але я досягла свого. Ось, це мені вісімнадцять! Ну як вам? Правда, чудово? Всього п’ятдесят кілограмів, струнка фігура. Але повнота — це моє прокляття, я борюся з нею все життя! Вдруге я сильно набрала вагу під час вагітності, і знову стала схожа на повітряну кулю. Коли перестала годувати грудьми, знову взялася за себе й змогла повернутися в норму. Але всі ці роки Єгор був поруч, любив і підтримував, і жодного разу не дорікнув мені за те, що я іноді набирала вагу. Таким, як ми, Оленько, мало просто схуднути, потрібно вміти все життя тримати себе в руках, дотримуватися режиму харчування і дружити зі спортом. Інакше ніяк, на жаль!

Якщо ви готові почати цю непросту боротьбу із зайвими кілограмами, я готова вам допомогти. Повірте, коли ви скинете зайве, ви відчуєте себе у сто разів щасливішою та впевненішою, я це знаю по собі! Кажуть, що потрібно любити себе будь-якою і зовнішність не головне. Але суспільство дуже жорстоке, воно не приймає тих, хто відрізняється від інших! А для будь-якої жінки важливо, щоб її тішило відображення у дзеркалі, повірте мені! Та й для здоров’я краще бути стрункою, ніж повною.

Оля миттєво протверезіла й із вдячністю подивилася на Галину:

— Я згодна! Буду робити все, не можу вже сама на себе дивитися! Допоможіть мені, будь ласка! І дякую вам із Єгором Анатолійовичем за все! Ви навіть не уявляєте, як сильно мені сьогодні допомогли!

Після душу, глянувши на себе у велике дзеркало вбудованої шафи, Ольга остаточно вирішила: «Так далі продовжуватися не може! Я повинна змінитися! Довести самій собі, що зможу стати стрункою та щасливою. І ніхто більше не буде з мене насміхатися!» Обида й злість на чоловіка лише підганяли її та надавали рішучості, що все вийде! Як же їй хотілося схуднути, одягнути обтислі джинси чи маєчку, зайти до магазину жіночого одягу й гордо вибирати сорок восьмий, а не шістдесятий розмір одягу. Здавалося — це нездійсненна мрія…

Наступного ранку, коли Оля спустилася до сніданку в будинку директора, її чекала невелика тарілка з ненависною вівсянкою та половинкою яблука. Галина лучезарно усміхнулася:

— Добрий ранок, Оленько! Як спалося на новому місці? Сподіваюся, ви не передумали за ніч вести боротьбу із зайвою вагою? А то я можу запропонувати вам каву зі вершками й круасани з шоколадом?

Оля ковтнула слину й упевнено відповіла:

— Ні, не передумала. Буду у всьому вас слухатися. Дякую вам ще раз за гостинність і підтримку! Ви з Єгором Анатолійовичем — просто чудові люди!

Галина підбадьорила її:

— Ну і добре. Тоді снідайте, переїжджайте в квартиру і підемо записуватися до фітнес-клубу. Спочатку будете ходити тричі на тиждень після роботи. Відмовки на кшталт «немає часу», «не сьогодні», «пропущу разок» — не приймаються! Ось ваше меню на тиждень. Якщо хочете схуднути, звикайте їсти часто і потроху, маленькими порціями. І більше рухайтеся. Їдете автобусом — виходьте на кілька зупинок раніше та прогуляйтеся, забудьте про ліфт у компанії, ходіть пішки. Кращих вправ і не придумати.

Оля аж присвиснула, прочитавши все, і сумно сказала:

— Ого! А що, зовсім нічого солодкого не можна? Коли я нервую, завжди хочеться з’їсти шматочок шоколадки або цукерку.

Галина строго відповіла:

— Це наша найбільша проблема. Заїдання стресу неминуче призводить до набору ваги, сама це знаю. Мене колись навчив один грамотний дієтолог, і я поділюся з тобою: хочеш їсти — попий води! Це працює у дев’яноста відсотках випадків, а ще водний баланс допомагає худнути. Тобі потрібно знайти інший спосіб знімати стрес, тільки так ти перестанеш його заїдати. Особисто мені дуже допомагає дихальна гімнастика. Якщо цікаво, я покажу.

Швидко поснідавши, Оля поїхала на корпоративну квартиру. Тут було мило та затишно. Питання з житлом було тимчасово вирішене, і жінка зітхнула з полегшенням, подумки ще раз подякувавши Єгору Анатолійовичу за турботу та добре серце. Потім вони з Галиною вирушили до спортзалу. Оля спочатку страшенно комплексувала — у лосинах і футболці вона здавалася собі зовсім величезною! І дуже боялася насмішок. Але Галина підкликала чоловіка середнього віку, який був підтягнутий і накачаний, як Бог, і попросила його:

— Стасику. Тобі ця жінка нікого не нагадує? Я ж була такою самою після пологів? Повтори неможливе, зроби з Олі струнку красуню! Вона готова працювати, як кінь.

Чоловік широко усміхнувся й розпочав:

— Ну якщо так, тоді п’ять кіл легкої пробіжки для розминки — і почнемо! Вперед!

Оля вирячила очі й ледве бігла, обливаючись потом, і з жахом думала, що ж це буде далі, якщо вони ще навіть не почали, а їй вже хочеться померти… Галина бігла поруч, ніби нічого й не було — у свої п’ятдесят жінка була в чудовій формі. Вона постійно підбадьорювала Олю:

— Давай, піднажми. Спочатку буде страшенно важко, завтра ти взагалі не зможеш встати з ліжка, бо болітимуть усі м’язи. Терпи, зціпи зуби й слухай тренера. Уже за місяць побачиш перші результати, і скоро ти себе не впізнаєш! На ваги перший час не ставай, вага може стояти на місці, а це сильно засмучує. Просто роби все можливе, щоб більше рухатися і не їсти борошняного й солодкого.

Після пробіжки Оля була схожа на вимученого коня й ніяк не могла перевести подих, тримаючись за бік. Тренер порахував пульс, виміряв тиск і похитав головою:

— Люба моя! Що ж ви себе так запустили! Усього п’ять кіл, а у вас ледь не передінсультний стан. Ви ж ще молода, вам ще дітей народжувати. Нічого, добре, що вчасно схаменулися. Ми це виправимо. Так, трохи відпочили? Тепер подивимося, що ви можете. Почнемо з простих шкільних вправ: прес двадцять разів, віджимання та присідання по двадцять разів. Поїхали! Без відпочинку!

Олі було страшенно соромно, адже вона не могла навіть раз віджатися — руки зовсім не тримали, і вона з гуркотом упала обличчям на мат. Коли качала прес, їй здавалося, що на животі рятувальне коло з жиру, яке не дає їй зігнутися! За годину тренування Оля так спітніла, що футболку можна було викручувати, ноги тремтіли й не слухалися, і страшенно хотілося їсти!

Тренер, ніби почувши її, простягнув дві пляшечки й сказав:

— Спочатку випийте мінералки, щоб відновити водний баланс, а через годину — протеїновий коктейль, він додасть сил, але не додасть зайвих калорій.

— Значить так, голубонько. Мій вердикт такий. Я беруся за вас. Приходьте тричі на тиждень, але пам’ятайте: тренуваннями можна схуднути й підтягнути тіло лише на тридцять відсотків. Усе інше залежить від вашого раціону. Солодке та борошняне виключити. Час від часу дозволятиму трохи чорного шоколаду. Ввечері їсти не пізніше, ніж за три години до сну. Обов’язково висипатися. Щоб ви знали, від недосипання теж гладшають. І ще, я рекомендую вам здати кров на гормони. Судячи з того, як нерівномірно у вас розподіляється зайва вага, мені здається, проблема у нестачі тестостерону. Це теж можна виправити. Ну все, Олю, до післязавтра! Чекаю на вас о п’ятій. До побачення! І знайте, ви велика молодець, що зважилися схуднути! У вас все вийде, разом ми впораємося!

Перші два місяці були для Олі найважчими! Вона щоранку мало не повзком сповзала з ліжка, наче її били палицями. Болів кожен м’яз, не звиклий до навантажень. Спочатку їсти хотілося буквально весь час, і Оля скрізь носила із собою пляшечку з мінеральною водою та яблуко, перекушуючи де тільки можна. Вона перестала літрами пити каву та їсти бутерброди, а брала на роботу в лотках правильну їжу: салат і трохи м’яса або гарніру. Їла строго за годинником, намагаючись не робити великих перерв. Спершу їй жахливо, до тремтіння, хотілося солодкого! Проходячи повз пекарню, вона кілька разів була готова зірватися та купити собі хоч одну хрустку ароматну булочку. Але одразу згадувала образливу фразу чоловіка, кинуту на прощання: «Тобі тільки свиням рила чистити!» І вона мужньо проходила повз, ковтаючи воду.

У запеклій боротьбі із зайвою вагою їй дуже допомагала Галина. Жінки сильно зблизилися й подружилися. Вона бачила по Олі, коли та була вже на межі або починала себе жаліти, і вміла так її підбадьорити, що молода жінка з ще більшим ентузіазмом працювала над собою. Вдвох вони із задоволенням ходили на масажі й до сауни, що також сприяло швидшому виведенню токсинів і схудненню.

Уже через три місяці від Олі-пампушки не лишилося й сліду! Усе її тіло стало привабливим і підтягнутим. Тепер молода жінка виглядала настільки привабливо та апетитно, що навіть ті колеги-чоловіки, які раніше її не помічали, тепер буквально шию скручували. Це дуже подобалося Олі! Вона знову сяяла. І навіть болісне розлучення з Володею поступово відходило на другий план. Яке ж це було задоволення — одягатися так, як подобається, а не для того, щоб приховати складки. Нарешті здійснилася її мрія, і жінка повністю змінила гардероб, купуючи речі меншого розміру. Причому за порадою Галини безрозмірні штани й балахони вона безжально викидала, а не складала в ящик «на чорний день». Галина її наставляла:

— Не жалій ні про що, у твоїй голові навіть думки не повинно бути, що ти знову так погладшаєш! Ти тепер інша, звикай до нового тіла, починай життя з чистого аркуша. Немає більше товстушки Олі, а є красуня та струнка дівчина, зрозуміло тобі?

Особливо Олі полюбився біг. Тепер вона вставала на годину раніше, коли місто ще спить і немає шаленої метушні, і з таким задоволенням бігала у сквері. Вітерець у обличчя, приємна музика у плеєрі, і організм сам налаштовувався на позитив і прокидався!

Коли Ольга вирішила провідати маму на вихідних, та навіть мову втратила на порозі та зойкнула:

— Олюню, доню! Та тебе ж половини немає! Що з тобою? Ти не захворіла часом? Не приховуй, розповідай, як є!

Жінка засміялася, розцілувала маму й стала її заспокоювати:

— Все гаразд, мамо, не хвилюйся! Просто вирішила нарешті взятися за себе й схуднути! Бачиш, змогла! Я така щаслива, мамо! Мені навіть дихати стало легше.

Сіли за стіл, і мама стала пригощати доньку то пиріжками, то млинцями зі сметаною. Але Оля рішуче відмовлялася:

— Ні-ні, матусю! Мені це тепер категорично не можна, навіть не пропонуй. Я краще супчику з’їм, від нього більше користі. Як згадаю свої необ’ємні телеса, одразу пропадає бажання їсти щось борошняне.

Похилого віку жінка підтримала доньку:

— Ну як же так? Я ж готувала, старалася, хто ж це все їстиме? Хоча знаєш що? Молодець, правильно! Я завжди знала, що ти в мене розумниця і всього досягнеш. Просто не віриться, що це ти — так змінилася, так покращала! От тільки Володя твій підлим виявився, не пощастило. Ну нічого, дасть Бог, зустрінеться тобі ще хороший чоловік, полюбите одне одного. Я б вже не проти й з онуками побавитися…

Оля обійняла маму:

— Ой, мамо. Як же мені хочеться дитинку, ти навіть не уявляєш. І знайти свою любов нарешті, щоб душа в душу і на все життя. Я ж окрім роботи нічого не бачу, не вистачає сильного плеча та підтримки. Але нічого, добре, що хоч ти в мене є, можна ось так посидіти, поговорити по душах. Знаєш, після того, як я застукала того негідника з коханкою, мені так допоміг мій начальник, а його дружина взагалі тепер моя подруга, дуже хороша жінка! Я їм так вдячна.

Мудра жінка відповіла:

— Якщо сама людина добра й чуйна, то й на її шляху теж трапляються добрі люди. А ти в мене саме така, тож я вірю, що все у тебе ще буде — і любов, і дітки. Я буду молитися за тебе!

Одного разу на важливих переговорах Оля зустрілася з Євгеном Заславським. Він був представником великої мережі, діловим і успішним бізнесменом. Зовні Євген був не надто примітним: невисокого зросту, худорлявий, у дорогих окулярах і з незмінним шкіряним портфелем у руках. Побачивши Олю, він закохався відразу, а після спілкування з цією інтелектуальною та розумною красунею, яка так легко розбиралася в бізнесі, у нього не залишилося сумнівів! Оля — і є його доля! Після смерті коханої дружини кілька років тому для нього жінки ніби перестали існувати, і він з головою поринув у роботу. Але після знайомства з Ольгою в його серці наче спалахнув вогонь. І він почав обережно, крок за кроком, наближатися до неї.

Після болісного розлучення з Володею Оля боялася нових стосунків, і спочатку ставилася до Євгена доволі прохолодно, не виходячи за рамки ділових відносин. Але чим більше вона його дізнавалася, тим більше він їй подобався. Чоловік був настільки галантним, тактовним, ніжним і турботливим, що незабаром Оля теж щиро його полюбила. Тільки тепер вона зрозуміла, що чоловік — це перш за все вчинки, а не красиві слова. Євген запросив Олю до своєї успішної компанії, де вона стала керувати філією, і вони разом працювали на благо спільного бізнесу. Справа йшла чудово, пара незабаром одружилася. Женя не дарував їй троянд і не клявся у вічному коханні, не ревнував. Зате щоранку він турботливо робив Олі свіжовичавлений сік і терпляче доглядав за нею, коли вона хворіла. Якщо на вулиці холоднішало, Женя завжди хвилювався, чи не замерзла вона, і сварився, якщо вона не вдягала шапку. Оля нарешті зрозуміла, що означає бути заміжньою, мати поруч сильне плече, надійного партнера, який завжди допоможе, підтримає, не осудить і любить її будь-якою — і повненькою, і худенькою. Їй дуже пощастило, бо Євген теж вів здоровий спосіб життя й активно підтримував дружину у приготуванні корисних страв і спорті. А ще Женя дуже мріяв про дитину, і щоночі шепотів своїй Олечці:

— Як же я мрію, що скоро в нас народиться хлопчик, а потім і дівчинка. Будемо їх любити й балувати, правда ж чудово?

Оля сміялася й попереджала чоловіка:

— Врахуй, я можу сильно поправитися! У вагітних таке часто буває. Знову стану товстою й некрасивою, а ти мене одразу розлюбиш і покинеш, як мій колишній? Так?

Женя міцно обіймав дружину й заспокоював її:

— Хоч сто кілограмів, хоч двісті! Слова не скажу тобі на докір! Я ж люблю не тільки твоє тіло, а твій розум, твою душу, те, яка ти всередині, розумієш! А кілограми ми разом якось поборемо! Досвід уже є! Тож не хвилюйся, якою б ти не була, для мене ти все одно найулюбленіша і найкраща! Ти ж мене полюбила? А я ж зовсім не Ален Делон!

Оля гладила чоловіка, скуйовджувала йому волосся і шепотіла у відповідь:

— Мені не потрібен жоден Ален Делон! Ти найкращий, справжній чоловік, мій захисник, моя опора! Люблю тебе…

На відміну від Олі, справи її колишнього чоловіка Володимира йшли дедалі гірше. Після розлучення він радів свободі, багатству, йому здавалося, що всі дівчата міста знову біля його ніг. Володимир почав зраджувати навіть Ілоні, і незабаром вона його покинула, зрозумівши, що для нього їхні стосунки — просто розвага. Деякий час справи в компанії йшли без проблем, але згодом, без Олиного контролю, все почало валитися. Володимир зовсім не вмів укладати вигідні угоди, прораховувати прибутки та витрати, а в активі компанії грошей залишалося все менше. Співробітники стали звільнятися, а найцінніші кадри прямо говорили йому, що все трималося тільки на його колишній дружині! Сам він був неспроможний керувати бізнесом. Це жахливо злостило бізнесмена, він не міг змиритися з тим, що скоро знову стане банкрутом. За два роки він остаточно опинився на мілині, оброс по шию боргами та кредитами, і вже втомився ховатися від колекторів, які його всюди шукали та погрожували розправою. Суми були вже астрономічні. Володимир постарів, занепав духом, часто пиячив і чомусь у всіх своїх бідах звинувачував саме Олю. Мовляв, пішла сама і удачу з собою забрала. Все частіше він шкодував, що так із нею вчинив, і замість подяки зраджував їй направо й наліво та ображав, називаючи товстухою. Адже Оля його справді, щиро любила і хотіла мати від нього дитину. Жив би зараз у родині, виховував сина чи доньку, а тепер що…

Володимир дізнався, що в найпрестижнішому ресторані міста завтра відбудуться важливі переговори двох найвпливовіших компаній про злиття, і вирішив теж туди прийти, хоч його й не запрошували, щоб запропонувати продати свою майже збанкрутілу фірму будь-якій зі сторін. Іншого виходу він просто не бачив, хоч обидві компанії були його прямими конкурентами.

Коли з дорогого авто вийшла шикарна струнка висока шатенка, він аж присвиснув і подумав: «Оце жінка! Королева, Богиня! Пощастило ж комусь!» На ній був діловий костюм, що вигідно підкреслював усі принади та вигини, але зовсім без вульгарності. Поруч із нею під руку йшов стильно вдягнений власник найуспішнішої компанії міста — Євген Заславський. Він ніжно тримав її під лікоть і щось тихо казав, усміхаючись.

Коли вони зрівнялися, у Володимира просто відвисла щелепа! Це ж Оля! Його колишня дружина! Боже мій, як вона змінилася і покращала за ці два роки без нього! Куди поділася повнота, важка хода та подвійне підборіддя? Як їй вдалося так схуднути та покращати? Невже Євген Заславський — її чоловік? Ну Ольга дає, от яку пташку високого польоту зловила на гачок! На Володимира накотила така злість, що він відчув гострий укол ревнощів — така шикарна жінка тепер не з ним!

У ресторані, придивившись ближче, він помітив її трохи округлий животик, що випирав з-під піджака! Сумнівів не було — Оля вагітна! Не від нього, а від іншого чоловіка! Ось і здійснилася її заповітна мрія мати дитину. Як же несправедливо складається життя: Оля стала успішною бізнесвумен, знову вийшла заміж, а незабаром стане мамою, а він, Володимир, знову невдаха та банкрут! Чому так?

Бувший чоловік усіляко намагався загравати й усміхатися, привертаючи увагу Олі, але вона лише мельком глянула на нього та кивнула у знак вітання. Потім щось прошепотіла чоловікові. І вони разом підійшли до нього. Ольга запитала діловим тоном:

— Женю, познайомся, це Володимир Соловйов, мій колишній чоловік. Неочікувана зустріч. Володю, як ти тут опинився і навіщо прийшов? Тебе ж немає у списку запрошених.

Кров ударила в скроні невдасі, йому наче дали ляпаса, і він почав тараторити:

— Так, я знаю… Але я хотів запропонувати твоєму чоловікові купити мою компанію. Розумієш, це дуже вигідна пропозиція. Не варто від неї відмовлятися… Прибуток від цього тільки зросте, от побачите… Ти ж пам’ятаєш, якими партіями ми відвантажували товар.

Ольга посміхнулася і жорстко його осадила:

— Не сміши, твоя компанія — банкрут, там лише боргів на мільйони. Про який прибуток ти говориш? Нам це абсолютно не потрібно. Як гадаєш, Жень? Хоча… Я готова купити твою компанію за ось таку суму. Можливо, мені вдруге вдасться її оживити. — І вона написала суму на листочку, простягнувши йому.

Володимир отетерів і все вдивлявся у листок, потім тихо сказав:

— Але ж це сущі копійки! Ні, я не згоден! Це майже задарма! Євгене Петровичу, дозвольте мені пояснити всі перспективи вигідного вкладення, Ольга Степанівна ставиться занадто упереджено.

Та Заславський жестом його зупинив:

— Не утруднюйтесь. Я повністю довіряю своїй дружині. Вона чудовий економіст і аналітик. Тож або ця сума, або йдіть. Не відбирайте мій і ваш час.

Скрегочучи зубами, Володимиру довелося погодитися, аби хоч будинок залишився, бо й він був давно під заставою. Після підписання документів йому дали зрозуміти, що на важливих переговорах він тепер зайвий, і ввічливо вказали на двері.

Йдучи, він сказав Ользі:

— Пробач мене, Олю, я винен перед тобою і повівся тоді, як нікчема. Не тримай на мене зла…

Вона лише посміхнулася:

— Я й не тримаю. Ба більше, я вдячна тобі! Адже саме наш розрив і твоя зрада дали мені потужний поштовх змінити своє життя. Тепер я абсолютно щаслива і кохана. Тож прощай, Володю!

Вона притулилася до чоловіка, той узяв її руку в свою і ніжно поцілував. А про колишнього всі одразу забули.

Володимир кулею вилетів із ресторану, не помічаючи ні пронизливого вітру, ні зливи, купив у супермаркеті пляшку найдешевшої горілки, сів на першу-ліпшу мокру лавку й почав пити, закашлюючись і захлинаючись. Він до нестями заздрив Олі та ненавидів себе, намагаючись якомога швидше сп’яніти і заглушити приниження та ревнощі. Але, на жаль, від себе не втечеш… Сльози й образа душили його, на душі було так гидко й огидно, а винен у всіх бідах був лише він сам, більше ніхто!

Вагітність Олі проходила напрочуд легко, без набряків і токсикозу, і набрала вона зовсім небагато. У визначений термін народився чудовий хлопчик. Женя не міг натішитися спадкоємцю, не спускав його з рук, підхоплювався раніше за Олю щоразу, коли малюк починав плакати, і сам укладав сина спати. Оля назвала дитину Єгором на честь свого першого начальника і чудової людини. Хрещеною мамою запросила Галину, адже ближчої людини просто не було. Минуло пів року, і Женя сам запропонував:

— Олю, якщо хочеш, можемо найняти няню для сина або нехай твоя мама переїде до нас у будинок і допомагає з онуком. А ти зможеш повернутися до компанії. Май на увазі, я не проти.

Але жінка заперечно похитала головою:

— Ні, Женечко, не хочу! Я нашу крихітку нікому не довірю! Та й справді, мені хочеться просто побути мамою, я ж стільки років про це мріяла. Бізнес, гроші, успіх — це все пил. Маму дитині ніхто не замінить, і я хочу насолоджуватися кожним його новим досягненням, не пропустити перший зубчик, перше слово, перший крок. Усьому свій час.

Женя притягнув дружину до себе і ніжно обійняв:

— Яка ж ти у мене мудра жінка, пишаюся тобою! Ти права, головне покликання жінки, як не крути, — це материнство, ніщо інше його не замінить. Люблю тебе!

Тепер Оля, граючись із Єгорчиком, часто згадувала ту саму стару циганку в сквері. А вона ж таки все передбачила… Ось і не вір після цього в пророцтва…