Ексклюзив

ТРЦ «Жираф» в Ірпені став одним із найперших, хто прийняв удар від окупантської російської армії в перші дні повномасштабного вторгнення. Це те місце, де з Бучі прямісінько до Ірпеня заходили орки, лишившись тут назавжди… Тоді коло «Жирафу» відбувалося справжнє пекло, в яке ніхто не міг повірити, поки не побачив на власні очі. 

Понівечений, проте незламний ТРЦ «Жираф» відновився і вже 20 грудня відкриє двері для своїх відвідувачів. Відбудова у понад три роки була складною, але результативною та важливою не лише для Ірпеня, а й для всієї деокупованої Київщини – адже це символ того, що повне відновлення можливе. 

Редакції «Київщини 24/7» вдалося поспілкуватися з директором торгівельного центру Сергієм Гачковим. Як «Жираф» пережив окупацію Ірпеня? Які виклики спіткали бізнес під час відбудови? Та які локації в оновленому «Жирафі» запрацюють вже зовсім скоро? Читайте в нашому матеріалі. 

Довідково:
Сергій Миколайович Гачков — український підприємець, громадський активіст, народився у 1986 році. Обіймає посаду директора ТОВ «Вівіан», (ТРЦ Жираф). Крім того, є Керівником благодійної організації БФ «Жираф Ірпінь».

– Як Ви особисто пережили окупацію Ірпеня? Які спогади залишилися? Чи було у Вас передчуття, що Ірпінь стане епіцентром бойових дій? 

– Взагалі ніхто навіть не уявляв, що ця війна почнеться і що російська армія зайде прямо до Ірпеня. Біля «Жирафа» орки з’явилися вже 27 лютого. Тобто, сам торгівельний комплекс на «щиті столиці» почали руйнувати 27 лютого о 08:30 ранку. І в той момент ніхто нічого не розумів… У мене є сімʼя, батьки. Я хвилювався за них, хвилювався за «Жираф». Кожен пережив ці жахливі часи по-своєму. Тоді матеріальні цінності не були такими важливими — головне було, щоб усі були живі та здорові.

– Що тоді думали — вірили, що все можна буде відновити, чи здавалося, що все скінчено?

– Щодо того чи все скінчено, то ні, я оптиміст у цьому питанні. Я знав, що ми наш комплекс відбудуємо. Ми виїхали з міста на початку березня, а повернулися до Ірпеня вже 7 квітня, коли ще нічого не було. Вже у двадцятих числах, після Пасхальних свят, ми почали відбудовувати наш Жираф, зокрема розбирати завали — це тривало до кінця літа. На допомогу приходили містяни. Працювали не безкоштовно, але за символічну плату. У піковий період працювало 26 людей. Ми їх годували — у нас було кафе, робили обіди й таким чином розпочали відбудову. Дякую нашим ірпінцям, які підтримали нас!

 – ТРЦ «Жираф» зазнав серйозних руйнувань під час бойових дій. Як Ви дізналися про ці події? Якими були Ваші перші думки, коли побачили масштаби пошкоджень?

– Це тяжко передати… Знаєте, багато хто тоді опинився у подібній ситуації. У мене й житло було пошкоджено, але я про це навіть не думав. Головне було зберегти себе та близьких, щоб усе було нормально. Є те, що є — я прийняв це як реальність. 

Було дуже тяжко… Ми не розуміли, з чого починати, як починати, що робити, як усе це фіксувати. Тоді в Ірпені працював лише один ксерокс на все місто. У нас усе згоріло — оргтехніка, документи, повністю все було знищено…

Нашим юристам доводилося бігати й шукати, що і як оформлювати. На той момент законодавчо відновлення бізнесу не передбачалося. Я це розумію, бо є першочергові потреби: відновлення комунальних закладів — лікарень, садочків, шкіл, а також надання житла тим людям, які втратили все.

Головне, що ми повернулися додому. А все інше — переживемо! 

 – Чи були у Вас думки про те, що ТРЦ не вдасться? Чи виникало бажання залишити бізнес після таких руйнувань? Можливо, з’являлися ідеї почати щось зовсім нове?

– Жираф — номер один. Ми його створили з душею. У нас було все для комфорту містян та гостей: боулінг, дитячі кімнати, місця для святкування днів народжень і найцінніших моментів життя. Ми зробили багато, і дуже хотілося все це відбудувати. 

 –  Як відбувався процес відбудови? Коли він розпочався, з чого почали, і які труднощі довелося долати?

– Ми створили благодійний фонд, сподіваючись на підтримку. Стукали всюди, зверталися до кожного банку, хотіли взяти кредит, але, на жаль, ніхто його не давав. Вивчали гранти, будували фінансові моделі, навіть тоді, коли ще розбирали завали. Проте знайшлися ті, хто повірив у нас і допоміг коштами, хоч і небагато, але допоміг. У такі моменти кожна копійка цінується! Ми продали автомобілі, квартири, які вціліли в Ірпені, — усе задля відбудови нашого закладу.

Коли ми розбирали завали, одразу думали, як діяти та працювати далі. Разом із нашою невеликою командою з чотирьох людей (ми назвали себе «Команда Жираф Молл») розробили проєкт і концепцію, а також створили презентацію: «як було до» та «як стало після». Ми вирішили запропонувати наш проєкт супермаркету «Сільпо» й вели з ними масштабні перемовини. У результаті, «Сільпо» стане повноцінним супермаркетом площею 2 500 квадратних метрів.

Головне, що ніхто нікого не покинув — ми зберегли одне одного в ті важкі часи. І тому спільними зусиллями нам вдалося досягти великих результатів!

– Скільки коштів та ресурсів було залучено для відновлення «Жирафа»? Чи отримували Ви підтримку від держави або міжнародних організацій?

На відбудову було витрачено від мільйона доларів. Ми ще точно не підраховували витрати.

У держави зараз інші цілі та пріоритети. Проте я дуже хочу подякувати міському голові Ірпеня Олександру Маркушину за те, що відновили світлофор коло нашого ТРЦ. Він особисто був присутній. 

Ми розуміємо, що насправді влада законодавчо не може нам нічим допомогти, проте, якби така можливість була, то вони б точно це зробили. Головне, що не заважали!

– Чи повернуться до ТРЦ орендарі, які працювали в ньому до війни?  Які магазини та локації будуть функціонувати у відновленому ТЦ? Яка зараз ситуація із залученням нових партнерів?

– Частково так, але згідно з нашою концепцією, ми орієнтуємось на великих орендарів. Маленьких орендарів у нас, як таких, немає — великі компанії самостійно роблять ремонт і облаштовують свої приміщення. У нас будуть нові орендарі: великий JYSK, вперше в Ірпені буде велике «Сільпо», польський бренд одягу Sinsay. Для Ірпеня це значущі події. 

Повернулися «Comfy», «Золотий Вік», «Єва» у новому форматі, магазини жіночої білизни та автомобільних аксесуарів. Також відновлює роботу точка швидкого харчування «Маза», яка до війни була локаційно біля Державного податкового університету.

Все поступово відновлюється, але ми маємо великі плани на майбутнє й не збираємося зупинятися. Якщо буде можливість придбати додаткову земельну ділянку, обов’язково скористаємося цим шансом, щоб розвинути розважальну частину нашого ТРЦ.

Зараз головне — стати на ноги та повернути всі борги. У цей складний період місцеві підприємці значно допомогли нам: вони позичили 120 000 доларів для відновлення. Ми домовлялися з орендарями про передоплату за пів року, щоб фінансове питання було кращим та стабільнішим. Буквально днями я обговорював питання оплати за хімічну продукцію, засоби для прибирання та інвентар. Багато хто розуміє нашу ситуацію й готові надавати продукцію навіть у борг. За цей час ми побудували мости довіри один до одного, і це дуже цінно.

У нас немає олігархів — усе відбудовується народними силами, але якісно! Ми залучили лише найкращих орендарів і повністю забезпечили ТРЦ необхідними нормами безпеки. Раніше пожежної системи не було, а тепер вона є й відповідає всім сучасним вимогам. Все зроблено на совість і для людей!

– Скільки робочих місць налічуватиме Жираф? Яке значення це має для громади Ірпеня?

– У самому «Сільпо» буде створено тільки 93 робочі місця. Загалом на весь «Жираф» — 350 робочих місць! Це ж ті люди, які повертаються додому — переселенці та містяни, для яких з’явиться можливість працювати. Це робота не для великих керівників, а для звичайних працівників і консультантів, які активно сплачують податки, і ці кошти залишатимуться в місті. Це також означає, що очікуватиметься менше заторів дорогою в Київ. Адже тут, на місці, створюються робочі місця, а не просто зводиться нерухомість.

 – Чи є у Вас ще інші бізнеси, окрім ТРЦ? Як вони пережили цей період?

– Ні, немає. Ми віддані абсолютно нашому ТРЦ Жираф. 

 – Як війна змінила Ваш підхід та бачення бізнесу? Чи вплинули ці зміни на майбутні плани?

– Війна показала, хто є хто і хто насправді поряд. У бізнесі все точно так само: хтось приїхав із порадою, хтось допоміг фінансово, а хтось просто підтримав добрим словом. Усі реагували по-різному, але головне в такій ситуації — діяти й показувати людям приклад, що не все так погано.

Ми були одними з перших в Ірпені, хто почав відбудовуватися. Пам’ятаю, як протягом року постійно з’являлися «доброзичливці», які лякали новим наступом — на річницю вторгнення, на День Незалежності, та й просто кожного місяця. Але попри це ми продовжували працювати, і наш приклад бачили містяни. Це ж великий бізнес — він розташований у центрі міста, тому люди дивилися на нас і розуміли: треба відбудовуватися, відновлювати домівки, ремонтувати квартири, замінювати вікна, бо життя триває.

Ми всі залишилися тут. Ніхто з нашої команди не виїжджав за кордон. Наші працівники зараз служать у ЗСУ, але, на жаль, двох уже немає з нами…

До нас приїздили міжнародні делегації: ОБСЄ, ООН, Посол Великої Британії в Україні, а також журналісти з усього світу: BBC, The New York Times, Los Angeles Times, Deutsche Welle, японські ЗМІ, медіа з Нової Зеландії, Польщі, Нідерландів і Туреччини. Весь світ бачить, як ми відбудовуємось і не здаємося.

– Чи допомагаєте Ви ЗСУ або постраждалим громадам? Яким чином долучаєтеся до відбудови країни?

– Ми купили два автомобілі для передачі в зону бойових дій. Спочатку думали лише про це, адже коли знайомі та близькі служать, то перше, що хочеться — організувати для них допомогу.

У нас залишалося багато будівельних матеріалів: метал, дошки. Багато місцевих жителів приходили й просили щось узяти: «Чи можна це взяти?», «Чи можна те?» Ми завжди з радістю віддавали все, що могли.

Запам’яталася одна зворушлива історія. Прийшла до нас бабуся, яка живе поряд із «Жирафом». Її будинок зруйнував російський снаряд, і на його місці поставили модульний будинок. Але вона не могла нормально зайти всередину, бо там не було сходів. Ми відправили своїх працівників, і вони зробили їй сходи. Бабуся була настільки вдячна, що принесла мені 200 гривень. Я їй кажу: «Бабусю, заберіть ці гроші, не потрібно», а вона відповідає: «За все в цьому житті треба платити». Я, звісно, гроші не взяв, але вона пішла додому і повернулася з подарунками: принесла молоко.

Ця історія дуже мене зворушила. І таких ситуацій було багато. Люди просто приходили й просили щось для своїх потреб, і ми завжди допомагали. Головне — об’єднуватися, не піддаватися на жодні провокації й тримати порядок у голові. Бо багато є таких людей, які допомагають і підтримують одне одного. І саме це дає надію на краще.

– Які у Вас прогнози, очікування та плани на діяльність ТРЦ «Жираф»? Коли плануєте повністю відкрити двері для відвідувачів?

– Планів особливих немає. Відкриваємо двері 20 грудня. Святкових очікувань теж немає, та й робити якесь велике відкриття просто немає за що і, чесно кажучи, це зараз не на часі. Як буде, так і буде.

– Чи стало відновлення ТРЦ для Вас символом стійкості та віри у майбутнє? Що б Ви сказали тим підприємцям, які ще вагаються, чи відновлювати свою справу після війни?

– Підприємці самі розуміють, що їм потрібно робити. Якщо ти вже став підприємцем, то важко перевчитися на щось інше — у кожного свій шлях. Звісно, треба відновлюватися, але кожен підприємець бачить свою перспективу і знає, як правильно діяти. Потрібно вірити, об’єднуватися, допомагати одне одному та працювати. 

Власне єднання допомагає нам, українцям, долати всі виклики, які передбачені життям. Родина «Жирафу» уособлює в собі оту справжню міць і єдність, яка вселяє справжню віру та надію в перемогу та мирне майбутнє нашої Батьківщини!  

Читайте також: Киянка, яка тричі побувала на Евересті: у 2024 році Антоніна Самойлова підняла на вершину світу бойовий прапор

Фото: Сергій Гачков, з відкритих джерел, giraffe_mall

Актуальні, важливі й перевірені новини Київщини також читайте на нашій Facebook-сторінці і в Telegram-каналі.