Андрій сидів на своєму новенькому дивані, пив каву і дивився телевізор.

У двері хтось подзвонив.

-Хто ж це може бути? – він невдоволено поставив чашку на столик і пішов відкривати.

-Мама! Що ти тут робиш? – здивовано запитав Андрій, відчиняючи двері своєї розкішної квартири.

На порозі, загорнута в хустку поверх шапки, стояла його мама. В руках були величезні сумки з продуктами: соління, мед, сало… Жінка видно було, що трохи змерзла.

-Ой, Андрійку! У нас там таке сталося… Допомога твоя потрібна.

-А чому ти не подзвонила?

-Так у тебе телефон вимкнений.

-У мене 2 телефони. Той номер поки що не працює, – процідив крізь зуби Андрій і, озираючись, чи не побачив хтось із сусідів, яка в нього мати, швидко провів її в коридор.

…Андрій поїхав у місто, закінчив навчання, і почав робити кар’єру. Його взяли на роботу в банк. Він дуже цінував своє нове оточення та соромився сільських родичів.

До батьківського будинку не приїжджав, сім’ї дзвонив лише на свята.

Вони люди прості, хороші, роботящі, але от їхні манери… Андрій розчаровано зітхнув.

-То що сталося? – запитав він у матері.

-Біда, синку! Іванко, племінник твій, заслаб дуже. А в брата твого, Степана, друге маля народилося. Дружина в декреті, грошей немає…

Допоможи, синочку, брат тобі щомісяця мало не півзарплати надсилав, поки ти вчився. Виручи племінника, – мати стояла в коридорі і плакала.

У цей момент знову подзвонили в двері. Сьогодні, як на зло, в Андрія збиралася невелика вечірка. Колеги вирішили трохи відпочити.

Андрій швидко провів матір у спальню і сказав:

-Сиди тут тихо. Тебе ніхто не повинен бачити, – і побіг відчиняти двері.

Колега Андрія, Вадим, вирішив прийти раніше, побалакати поки нікого нема.

-Консьєрж внизу сказав, що до тебе приїхала мама з села, – посміхаючись, промовив Вадим. – Ти ж казав, що твоїх батьків давно не стало, коли вони подорожували Америкою?

-Ні, – спокійно відповів Андрій. – То якась стара адресу переплутала. – До речі, – продовжив Андрій. – Зроби добре діло, з’їзди в магазин, вибери якийсь особливий презент до столу. Я запросив Марину, дочку шефа. По-моєму, у нас намічається роман.

Андрій змовницьки підморгнув Вадиму, і акуратно виставив його за двері.

…Мати сиділа, і не знала що думати.

-Сину, що ж ти таке про нас з батьком наговорив? – по її обличчі текли сльози.

-Мамо, не починай! Скільки грошей потрібно племіннику?

-Дуже багато, синку! Тридцять тисяч!

-Доларів? – уточнив Андрій.

-Господь з тобою, гривень, звичайно.

-Мамо, і через ці копійки ти мало не зіпсувала мені вечір? Ось тобі пʼятдесят тисяч, і будь ласка, не турбуйте мене.

Андрій миттєво сплатив через інтернет номер у привокзальному готелі, купив матері зворотній квиток на поїзд, посадив її в таксі і сказав:

-Зрозумій, у мене зовсім інше життя. Тепер ми зовсім різні люди!

…Пізно вночі, коли Марина з Андрієм зайшли до спальні, дівчина раптом скрикнула:

-Андрію, що це за мотлох? – і вказала на старі, обшарпані сумки з сільськими гостинцями.

-Хатня робітниця забула. Доведеться залишити її без премії, – сказав Андрій.

-Коли ж це село зникне з мого життя, нарешті, – промайнуло в його голові.

А тим часом старенька матір їхала в поїзді, дивилася у вікно і плакала…

Де вони помилилися у вихованні сина, зрозуміти вона не могла…