– У тебе совісті нема! Я ж тебе, ще маленьку, завжди приймала в своєму домі, нічого для тебе не шкодувала. А ти мою Наталю в готель відправила! – дорікала мені тітка Зіна.

Я намагалася їй щось пояснити, але марно – вона навіть слухати не хотіла. Дуже образилася, що її доньці довелося витратити півтори тисячі гривень на номер у готелі.

– Я тобі цього не пробачу! Більше до мене не приїжджайте, – сказала вона і поклала слухавку.

Тітка Зіна – двоюрідна сестра моєї мами. Вони завжди підтримували близькі стосунки, і я добре пам’ятаю ті часи, коли ми всією сім’єю приїжджали до них у село. У їхньому домі жила наша прабабуся, тому завжди виглядало, що ми їдемо саме до неї.

Моя мама ставилася до тітки Зіни, як до рідної сестри, якої у неї ніколи не було. Але вже чотири роки, як мами немає з нами.

Я рідко навідуюсь у село – просто часу не вистачає. Ми з чоловіком взяли однокімнатну квартиру в кредит, тепер працюємо, щоб швидше її виплатити.

Квартира у нас гарна, хоч і маленька, але ми радіємо тому, що маємо. Сподіваємось колись дозволити собі простору житлоплощу, але поки що це лише плани.

У тітки Зіни є донька Наталя, моя ровесниця. Ми з нею підтримуємо теплі стосунки, але здебільшого спілкуємося телефоном.

І ось у п’ятницю вдень мені телефонує Наталя:

– Можеш продиктувати свою адресу? Ми з чоловіком і донечкою їдемо до вас у гості.

Їхній дзвінок застав мене зненацька. Я здивувалася, що вони вирішили приїхати без попередження, але подумала, що гостей треба приймати, як годиться.

Поки добиралася з роботи додому, замовила доставку їжі. Це обійшлося мені у 1400 гривень, але іншого вибору не було – в холодильнику майже нічого не залишилося.

Вечір ми провели добре, спілкувалися і частувалися. Та коли я глянула на годинник, вирішила уточнити:

– А готель ви вже забронювали?

– Ти що, жартуєш? – здивувалася Наталя. – Ми ж до тебе приїхали, значить, у тебе і залишимось.

– Наталю, вибач, але в нас лише одна кімната, ми всі просто не помістимось. Давай я забронюю вам номер у готелі, знайду щось бюджетне і близьке до нас.

– Я думала, ти віддаси нам своє велике ліжко, – відповіла Наталя. – Ми б утрьох там розмістились.

– І що ж, на твою думку, робити нам? – запитала я.

– А ви могли б на дві ночі й на підлозі постелити собі, – сказала вона спокійно.

Такі слова мене щиро вразили. Ми з чоловіком весь тиждень працюємо і чекаємо вихідних, щоб відпочити. А тут пропонують пожертвувати своїм комфортом заради гостей, які навіть не попередили про приїзд.

Я наполягла на тому, щоб вони ночували в готелі, навіть запропонувала допомогти з пошуком, але Наталя образилася. Вони зібрали речі й пішли.

Зранку ж мені зателефонувала тітка Зіна.

– Наталя була змушена витратити півтори тисячі на готель через тебе. А вони на це не розраховували, – докоряла вона. – Ми завжди приймали вас у себе, віддавали найкращі кімнати і ніколи грошей за це не просили. А ти відправила нас у готель. Не думала, що ти так вчинити можеш.

Після цих слів тітка поклала слухавку, залишивши мене розгубленою.

Я не розумію, що зробила не так. Їхній несподіваний приїзд вибив мене з колії. Та й вони витратилися на готель, а я – на їжу для частування, і це теж було чимало.

Мене тепер мучать докори сумління. Може, я справді вчинила негідно? Адже це родичі, і варто було піти їм назустріч, нехай і на шкоду власному комфорту.

А з іншого боку, дорослі люди повинні планувати свій бюджет і розраховувати свої можливості. Як думаєте, чи правильно я вчинила? Як би ви діяли, якби до вас несподівано приїхали гості з ночівлею?